Південно-Східна Азія

Займає 1-е місце в світі за запасами олова (більше 50%), має значні запаси нікелю, кобальту, вольфраму, міді, сурми, бариту, флюориту, а також нафти, газу, бокситів, хромітов та ін.

Енергетич. сировина. Пошуково-розвідувальні роботи на нафту і газ в регіоні ведуться з 60-х рр. ХІХ ст. З 1954 почато пошуково-розвідувальні роботи на континентальному шельфі регіону. За даними на поч. 90-х років ХХ ст., достовірні запаси нафти Півд.-Сх. А. складають біля 2000 млн. т (2,6% загальносвітових), запаси природного газу - 3000 млрд. м³ (4,6%). Осн. родов. нафти і газу пов’язані з кайнозойськими крайовими і внутрішньоскладчастими прогинами і частково пов'язані з прогинами і западинами геосинкліналей (Філіппіни). Встановлено 36 перспективних басейнів, 25 з яких - у Індонезії. Осн. нафтогазоносні бас. - в Півн.-Суматринському, Півн.-Яванському (Індонезія), Саравакському (Бруней) і Зах.-Палаванському (Філіппіни) крайових прогинах. Нафтове родовище-гігант - Мінас, великі - Серіа і Півд-Зах. Ампа.

Запаси кам. і бурого вугілля Півд.-Сх. А. складають біля 36 млрд. т(1998). Понад 85% запасів припадає на В'єтнам та Індонезію. Осн. вугільні родов. В'єтнаму розташовані біля Ханоя і пов'язані з мезозойськими відкладами (Куангнінський бас.), в Індонезії - в бас. Зах. і Півд. Суматри, Сх. Калімантану, де вони приурочені до палеогенових і неогенових відкладів.

Руди чорних металів. Підтв. запаси зал. руд складають понад 1300 млн. т. Найбільш поширені скарнові родов. - Панпе (Бірма), Тхатькхе (В’єтнам), Ертсберґ (Індонезія), Ларап, Сібугей, Маті (Філіппіни), Фуньйон, Фалек (Лаос), Пномдек (Камбоджа) і ін. Родов. за розмірами незначні. Велику цінність представляють залізисті піски (Філіппіни, Індонезія), що асоціюються з осадовими комплексами прибережних і підводних терас (о-ви Півн. Лусон, Лейте, Ява та ін.). Великі запаси зал. руд укладені в родов. залізистих латеритів (Індонезія, Філіппіни), пов'язаних з кайнозойськими корами вивітрювання.

Загальні запаси марганцевих руд складають біля 23 млн. т, підтв. – 14 млн.т (1998). Вони знаходяться у Індонезії, Таїланді і на Філіппінах. Марганцеві руди представлені піролюзитом, вадом, браунітом. Залягають в туфах або вулканіч. брекчіях ранньо- або середньоміоценового віку. Найбільше родов. - Карангнунгал (Індонезія).

Запаси хромових руд складають понад 36 млн. т, ресурси – 127 млн.т (1998). Руди представлені хромшпінелідами і різними домішками ільменіту та магнетиту. Найбільші родовища - Масинлок і Акохе (Філіппіни). Є родов. хромітів у В'єтнамі.

Руди кольорових металів. Алюмінієві руди Півд.-Сх. А. представлені в основному бокситами, запаси яких складають біля 1,7 млрд. т (1998). Родов. бокситів приурочені головним чином до кайнозойських кір вивітрювання і є в Індонезії, на Філіппінах і в Малайзії. Відомі боксити у В'єтнамі і Кампучії.

Запаси міді в Півд.-Сх. А. складають понад 33 500 тис. т. На долю Індонезії та Філіппін припадає бл. 90% доведених запасів міді, які зосереджені в родов. мідно-порфірового типу, що пов'язані з еоцен-олігоценовими і міоцен-пліоценовими інтрузіями діоритів, кварцових діоритів, діоритових порфірів і андезитів; найбільші родов. - Атлас, Сіпалай, Тавітаві та ін. Значні родов. міді відомі також в Малайзії, М’янмі і Таїланді.

Півд.-Сх. А. бідна на родов. свинцю (загальні запаси на 90-і рр.ХХ ст. - 1400 тис. т) і цинку (понад 3 млн. т). Понад 95% запасів свинцю припадає на М’янму, біля 70% цинку зосереджено в Таїланді. Найбільші родовища - Бодуін (свинець, цинк, мідь, срібло) в М’янмі, Паденг (цинк) в Таїланді, Тьод’єн (свинець, цинк) у В'єтнамі.

Запаси нікелю становлять біля 6 млн.т. 78 % з них - в Індонезії. Родов. приурочені до латеритної кори вивітрювання ультраосновних і основних інтрузивних порід. Найбільші родовища розташовані на о. Сулавесі. Родов. нікелю також відомі на Філіппінах.

Запаси кобальту становлять бл. 500 тис. т. 60% з них - в Індонезії. Родов. кобальту приурочені до латеритних кір вивітрювання і асоціюють з латеритними родов. нікелю і заліза. Аналогічні родов. відомі на Філіппінах.

Запаси вольфраму становлять бл. 80 тис. т(на 90-і рр.ХХ ст.). Майже 50% запасів зосереджені у М’янмі. Числ. невеликі родов. вольфраму відомі в Таїланді, а також в Малайзії. Вони, як правило, комплексні олово-вольфрамові.

Запаси олова в Півд-Сх. А. складають понад 2,5 млн. т (1998). 3-є місце в світі за підтв. запасами займає Малайзія (після Китаю і Бразилії), в першій 7-ці йдуть також Індонезія і Таїланд. Відомі родов. олова у М’янмі, В'єтнамі і Лаосі. Майже всі запаси укладені в розсипах. Найбільш важливі - розсипи алювіального, делювіального і елювіального типів. Широко розвинені в межах унікального по насиченості оловом Бірмано-Малайського поясу гранітоїдів.

У Півд.-Сх. А. є також родов. руд танталу і ніобію, пов'язані з оловоносними розсипами ртуті, стибію, золота, срібла. Велике родов. ртуті є на о. Палаван (запаси 7 тис. т). Є вияви ртуті у М’янмі і В'єтнамі. Запаси стибію становлять бл. 500 тис. т (1998); б.ч. з них (450 тис.т) зосереджена на зах. Таїланду, де вони утворюють смугу довж. 150 км і шир. 200 км. Невеликі родов. стибію відомі у М’янмі, В'єтнамі, Малайзії.

Осн. родов. золота Півд.-Сх. А. знаходяться в Індонезії (підтв. запаси 2400 т) і на Філіппінах (1100 т) – все на 1998. Найбільш поширені приповерхневі золото-срібні, скарнові і алювіальні родов. Золото вилучається також як побічний продукт при видобутку мідних руд. Самостійних родов. срібла немає. Осн. к-ть срібла одержують при розробці родов. золото-срібних і поліметаліч. руд (Індонезія, Філіппіни, М’янма).

Гірничохім. сировина представлена головним чином апатитом і флюоритом. Запаси апатитів зосереджені у В'єтнамі (в районі м. Лаокай), флюориту - в Таїланді. Родов. калійних солей є в Таїланді і в Лаосі. Відомі родовища сірки і піриту в Індонезії, на Філіппінах, в Таїланді.

Транспорт

За винятком кількох країн транспорт Азії розвинений слабо. У багатьох країнах переважають один —два види транспорту. Наприклад, на Близькому Сході розвинений трубопровідний транспорт, в Індокитаї — морський. Велике значення мають традиційні види транспорту — в'ючний, гужовий, велосипедний.

№ 3. Міжнародні економічні зв’язки в рамках регіону

Міжнародна торгівля

У міжнародному поділі праці країни Азії є постачальниками продукції металургійної, машинобудівної, електротехнічної та інших галузей промисловості. Значна частка в експорті традиційно припадає на продукцію сільського господарства: чай, спеції, тропічні фрукти, натуральний каучук, джут. На 3-му місці за обсягом експорту — сировина: нафта, газ, марганець, олово, залізні руди, руди кольорових металів. Країни регіону імпортують сировину, товари промислового виробництва та продукти харчування.

З окремими країнами Азії Україна має торговельно-економічні стосунки. Понад 90 % світового обсягу рису, каучуку, джуту, льону, бавовнику, тютюну дає світові Азія. Вона є також великим постачальником тропічної деревини і продукції гірничодобувної промисловості. Японія, країни Південно-Східної Азії та деякі інші є світовими постачальниками високотехнологічної продукції.

Інтеграційні процеси

Азіатський регіон є надзвичайно різнорідним без наявності формального загальноазіатського інтеграційного процесу. У двох субрегіонах, Південній та Південно-Східній Азії, повільно відбуваються інтеграційні процеси в рамках СААРК та АСЕАН відповідно. При цьому у субрегіоні Північно-Східної Азії лише спостерігається зародження механізму співпраці у формі Секретаріату тристороннього співробітництва КНР – Японія -Південна Корея, який може згодом стати основою для тіснішого співробітництва й інтеграції у певних сферах.

В якості ключової регіональної структури Азії варто розглядати АСЕАН, що виступає ядром, навколо якого відбувається створення регіональних інституцій, форумів тощо: АСЕАН+3 (Японія, КНР, Південна Корея), АСЕАН+6 або Східно-Азіатський саміт (АСЕАН+3, Австралія, Нова Зеландія, Індія), Регіональний Форум АСЕАН (АРФ). Наразі йдеться рішення, прийняте у 2010 р. щодо розширення формату АСЕАН+6 (Східно-Азіатського саміту) до АСЕАН+8 з включенням США та РФ.

У політико-безпековому плані в Азії спостерігається конкуренція інтересів та політичних впливів КНР та Індії. У Південно-Східній Азії така конкуренція поступово набуває форм боротьби за вплив. Через сприйняття державами Південно-Східної Азії зростання військової могутності КНР як загрози їх безпеці жодна з країн АСЕАН тісно не співробітничає з Китаєм у військовій сфері (за винятком М’янми). Водночас Таїланд, Малайзія, Індонезія, Сінгапур здійснюють таке співробітництво з Індією. Певний вплив у трикутнику АСЕАН КНР - Індія відіграє також фактор США, чия присутність у регіоні пов’язана з розміщенням тут військових баз США та досить близькими стосунками з окремими державами АСЕАН.

В економічній площині формується інший трикутник: АСЕАН – КНР - Японія, де країни АСЕАН балансують між традиційним економічним партнером Японією та динамічним Китаєм, роль якого у торгівлі АСЕАН із зовнішнім світом в останнє десятиліття різко зросла.

Усі країни регіону єдині в розумінні того, що реальною альтернативною моделлю регіональної інтеграції в межах Азії може стати створення зон вільної торгівлі на двосторонньому та багатосторонньому рівнях. Різні за характером та обсягом охоплення товарних груп зони вільної торгівлі включають практично всі без винятку азіатські держави. Часто створення таких зон має політико-стратегічні мотивації. У багатьох випадках такі зони є лише оформленням високого рівня взаємозалежності держав у сфері торгівлі та інвестицій, по суті не створюючи додаткового їх обсягу.

Формально дійсно азіатським форумом можна вважати заснований на базі АСЕАН АРФ, але через те, що до цього майданчика входить 26 країн з різним політичним системами (наприклад, США та КНДР), він не є місцем вироблення спільних рішень та спільної політики. Більше того, основний принцип АРФ – це “комфорт для всіх членів”, що передбачає уникнення протистояння у найбільш болючих питаннях розвитку регіону.Окремо від АСЕАН слід зазначити діяльність АТЕС як форуму, що був створений за ініціативи Японії та Австралії у 1989 р. для обговорення переважно економічних питань.

Щоправда, після терористичних атак 11 вересня 2001 р. до порядку денного АТЕС було додано питання боротьби з тероризмом, проте, слід визнати, що можливості цієї організації поки перебувають на недостатньому рівні для вирішення глобальних чи азіатських загальнорегіональних проблем. АТЕС швидше є майданчиком для зустрічей таконсультацій. У свою чергу, Шанхайська організація співробітництва (ШОС) має на меті розвиток партнерства в політико-безпековій та економічній сферах, але в останні роки демонструє тяжіння до економічної співпраці на противагу координації дій у безпековій сфері.

Азіатський мультилатералізм (багатовекторна багатосторонність) має дві головні риси:

· потяг до “азіацентризму”, тобто розвитку регіональних інституцій, куди б входили лише азіатські країни (проте, навіть країни регіону розуміють під цим різні речі);

· зростання кількості тимчасових механізмів з мінімальною кількістю країн з метою зібрання країн з спільними інтересами й цілями задля вирішення певної проблеми.

Головні держави регіону (особливо Японія, КНР, Індія) мають різне бачення інституціалізації співробітництва в Азії, що впливає на якість інтеграційних процесів.

Наприклад, КНР тяжіє до більш вузького розуміння “Азії” (“азіацентризму”), а Японія та Індія - навпаки, дотримуються ширшого визначення, що передбачає залучення до регіональних утворень таких країн як США, Австралія, Нова Зеландія т.д.). Країни АСЕАН, намагаючись зберігати статус кво та балансуючи між Японією, КНР та Індією, концентруються на власних ініціативах, самостійно формують власний порядок денний.

Якщо в економічній сфері певні риси інтеграційності простежуються, то у сфері безпеки проекти по формуванню азіатської системи безпеки відсутні. Причиною цього є збереження протиріч у відносинах між провідним державами та конкуренція між ними за регіональне лідерство. Все це дає підстави говорити про існування в регіоні кількох центрів тяжіння: КНР, Японії, Індії та АСЕАН.

Асоціація Країн Південно-Східної Азії.

Одним з найбільших угрупувань країн Південно-Східної Азії є АСЕАН - Асоціація держав Південно-Східної Азії, яку було засновано 8 серпня 1967 року в Бангкоку (Таїланд) разом із підписанням 5-ма країнами (Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Сінгапур) так званої «Декларації 7-ми пунктів».

На сьогоднішній день членами АСЕАН є члени-засновники Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Індонезія та Бруней (з 1984р.), В’єтнам (з липня 1995р.). Статус наглядача мають Папуа - Нова Гвінея, Лаос, Камбоджа, М’янма. 3 1989 року Південна Корея отримала особливий статус при АСЕАН, а з 1991 року КНР і Росія стали постійними гостями на конференціях Асоціації.

Згідно Статуту в рамках АСЕАН повинно здійснюватись економічне, соціальне та культурне співробітництво країн для укріплення миру у Південно-Східній Азії.

Головними органами організації є наступні:

1. Конференція голів держав та урядів (збирається раз на 3 роки);

2. Нарада Міністрів (на рівні Міністрів закордонних справ);

3. Постійний комітет;

4. Нарада міністрів економіки та праці;

5. Постійні спеціальні комітети з питань промисловості, економіки, торгівлі, туризму тощо;

6. Секретаріат на чолі із Генеральним Секретарем, який переобирається кожні 2 роки.

Головні цілі:

- прискорення економічного розвитку;

- взаємна допомога у сфері промисловості та сільського господарства;

- соціальний прогрес і культурний розвиток за допомогою спільних зусиль у дусі рівності та партнерства;

- забезпечення спільної допомоги у проведенні тренувань та досліджень у освітній, професійній, культурній та адміністративних сферах;

- сприяння політичній стабільності у Південно-Східній Азії;

- розвиток тісних зв’язків з іншими міжнародними та регіональними організаціями, що мають аналогічні цілі.

Найбільш значними є результати співробітництва країн АСЕАН у сфері зовнішньої торгівлі.

З метою активізації співробітництва в рамках АСЕАН, приймались рішення про вироблення спільної політики стосовно третіх країн, про стимулювання економічного розвитку регіону тощо. Крім того висловлювались думки про створення спільного ринку АСЕАН до 2003 р. (Сингапурська декларація 1992 р.)

Фінанси. Фонд АСЕАН, створений в 1969 році, з метою фінансування спільних проектів, погоджених міністрами закордонних справ країн АСЕАН. В процесі створення знаходиться Фонд соціального розвитку АСЕАН.

Важлива роль в інтеграційних процесах в Південній Азії належить Асоціації регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК). Вона була створена в 1985 році. До її складу входить 7 країн-членів: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдиви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Місцеперебування – Катманду, Непал.

Мета:

Прискорення економічного росту, соціального прогресу і культурного розвитку в регіоні,

Сприяння активному співробітництву в економічній, соціальній, культурній і науково-технічній областях.

Зміцнення співробітництва з країнами, що розвиваються.

Структура: Зустрічі глав держав і урядів; Рада міністрів; Постійний комітет; Технічні комітети, комітети дії; Комітет з економічного співробітництва; Міністерські зустрічі; Секретаріат СААРК.

Діяльність: Комплексна програма дій займає центральне місце в діяльності СААРК. Вона охоплює 12 галузей співробітництва: сільське господарство, комунікації, освіта і культура, охорона навколишнього середовища, охорона здоров'я і народонаселення, запобігання незаконного обороту наркотиків і зловживання наркотиками, розвиток сільських районів, наука і техніка, туризм, транспорт, участь у процесах розвитку.

Асоціація Регіонального Співробітництва Південної Азії

Асоціації регіонального співробітництва країн Південної Азії (СААРК) існує вже більш 16 років, однак до останнього часу її діяльність була вкрай пасивною. Замість 15 відбулося лише 10 саммітів глав держав. 11-й повинен був зібратися в Катманду в листопаду 1999 року, але був відстрочений через державний переворот у Пакистані, і ця відстрочка продовжується дотепер.

Частка внутрішньої торгівлі країн-членів СААРК складає лише 4,3 % від загального обсягу торгівлі регіону. Між учасниками угруповання вкрай мало двосторонніх торгово-економічних угод. Ще менше договорів про взаємні тарифні пільги, спрощення митних процедур, взаєморозрахунків.

Потенціал для аналогічного європейському процесу в Південній Азії, по оцінці фахівців, існує, але з деякими обмежуючими факторами. У рамках асоціації в грудні 1995 року була підписана Угода щодо торговий преференцій у Південній Азії. Вона покривала в цілому 226 товарних груп. Індія, як найбільший учасник угруповання, зобов'язалася знизити тарифи в межах від 10 до 100 % на 106 з них. Другий раунд торгових переговорів у листопаду 1996 року теж вселив оптимізм у прихильників південно-азіатського "загального ринку". Однак потім у силу вступила політика, а точніше – загострення індійсько-пакистанського конфлікту навколо Кашміру і процес зупинився. На самміті в Коломбо в липні 1998 року було прийнято рішення про створення до 2001 р. Зони вільної торгівлі Південної Азії (САФТА).

Рада зі Співробітництва Арабських Держав Персидської Затоки