Тема: Економіка країн Азії

№ 1. Загальна характеристика економічних систем.

Особливості економічного розвитку.

Азія займає близько третини поверхні Землі. Вона простяглася в широтному напрямку від гір Уралу і Кавказу до Тихого океану. На півночі Азія омивається водами Північного Льодовитого, на сході — Тихого, на півдні — Індійського, на південному заході — Атлантичного океанів. Цей регіон умовно поділяють на субрегіони: Північна, Південно-Західна, Південна, Південно-Східна, Центральна та Східна Азія. Країни Південно-Східної та Східної Азії об'єднують в Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР). Особливості економіко-географічного положення азіатських країн полягають у тому, що: більшість з них мають безпосередній вихід, до одного з океанів; сусідство країн субрегіонів сприяє об'єднанню їх у економічні співтовариства.

Загальними особливостями азіатського регіону в економічній сфері є:

· висока концентрація значного ресурсного потенціалу: демографічного, економічного, природного, науково-технологічного, інвестиційного;

· динамічний економічний розвиток практично всіх без винятку країн, результатом якого є постійне збільшення частки Азії у світовому ВВП та посилення впливу азіатських економічних процесів на глобальну економіку;

· активний розвиток внутрішньої та позарегіональної торгівлі азіатських держав, значний рівень їх інтегрованості до глобальної економіки та відповідна залежність від міжнародних торгово-економічних та фінансових процесів;

· активний розвиток регіональної економічної співпраці з перспективою подальшої інтеграції на різних рівнях та у різних формах.

Роль Азії у світових політичних та економічних процесах поступово зростає протягом тривалого часу. В останнє десятиліття цей процес набув особливої динаміки, що дозволяє говорити про невідворотнє перетворення Азії на головний центр тяжіння інтересів всіх без винятку крупних держав світу.

Особливо помітним є економічний прогрес азіатських держав. У 2010 р. за обсягом номінального ВВП Китай посів друге місце у світі, випередивши Японію, яка за даними МВФ знаходилася на другому місці з 1968 р. Таким чином, економіки двох країн регіону, КНР та Японії, обіймають відповідно друге та третє місце у світі. Ще один крупний гравець регіону, Індія, за цим показником посідає 11 місце, а Південна Корея – 15. Водночас, при розрахунку ВВП на основі методики паритету купівельної спроможності ВВП КНР, Японії та Індії займають відповідно друге, третє і четверте місце у світі, Південної Кореї – 12, Індонезії – 16.

Згідно з низкою прогнозів, у найближче десятиліття в результаті прискореного економічного розвитку найбільших азіатських держав спостерігатиметься зміна структури глобальної економіки. За окремими прогнозами, частка ВВП КНР у світовій економіці до 2020 р. зросте до 20%, що зробить КНР найбільшою економікою світу. Відповідна частка ВВП Індії зросте до 7% і за цим показником країна вийде на третє місце у світі, випередивши Японію. За сумарним показником частка трьох найбільших азіатських економік (китайської, індійської та японської) станом на 2020 р. складатиме 32% світового ВВП, а загальна частка Азії зросте до понад 40% світового ВВП.

Одночасно з посиленням економічних позицій у світі найбільших азіатських держав поступово зростає їх вплив на світову політику. Головними чинниками цього процесу є збереження Китаєм та Індією фінансово-економічної стабільності в умовах світової економічної кризи, а також послідовна політика обох держав, спрямована на розширення свого впливу та здобуття вищого статусу у системі міжнародних відносин.

Окремим важливим чинником зміцнення позицій азіатських держав у світі стає швидке нарощування ними військового потенціалу. Переважна більшість країн регіону в силу існування суттєвих загроз їхній безпеці або здійснення курсу на зміцнення свого впливу у регіоні реалізують масштабні програми модернізації збройних сил, пов’язані зі збільшенням оборонних витрат, технічним переоснащенням армій та значними закупівлями озброєнь за кордоном.

Неоднозначним чинником посилення Азії в останні десятиліття стало розповсюдження ядерної зброї в регіоні: до числа невизнаних ядерних держав приєдналися Індія, Пакистан та КНДР.

Оборонний бюджет КНР з 1989 р., коли було оприлюднено програму модернізації збройних сил країни, протягом останніх 20 років щороку зростав приблизно на 12%. На 2011 р. анонсовано його подальше збільшення на 12,7% (до 91,5 млрд. доларів США). Слід зазначити, що хоча китайський оборонний бюджет в абсолютних цифрах становить лише 1/7 найбільшого у світі оборонного бюджету США у перерахунку за паритетом купівельної спроможності він сягає приблизно 2/3 оборонного бюджету США.

Нарощування азіатськими державами воєнного потенціалу переважно пов’язано зі сприйняттям ними зовнішніх загроз і, в свою чергу, формує дилему безпеки та, у багатьох випадках, посилює небезпеку гонки озброєнь і шкодить зміцненню атмосфери довіри в Азії.

Природно-ресурсний потенціал

Азія багата на різноманітні природні ресурси, особливо на мінеральні. Так, у районі Перської затоки розташована одна з найбільших у світі нафтогазоносних провінцій. Вона охоплює такі країни, як Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар. Значні запаси нафти і газу є і в Індонезії, Малайзії, Індії; кам'яного вугілля (крім Росії) — у передгірських районах Китаю, Індії, у Казахстані і Північній Кореї. Великі родовища залізних руд є в Китаї, Індії, Казахстані, марганцевих — Індії, Казахстані, Китаї, хромітів — у Туреччині, на Філіппінах, олова і вольфраму — в Індонезії, М'янмі, Таїланді, Китаї, поліметалічних руд — у Китаї, країнах Закавказзя, нікелевих — на Філіппінах, в Індонезії, алюмінієвих в Китаї, Індонезії, Індії, Казахстані, мідних — Казахстані, Китаї, Ірані, Індії. Коштовне каміння (алмази, рубіни, агати, бірюзу, яшму та ін.) видобувають в Індонезії, М'янмі, Індії, Таїланді. Значні поклади сірки є в Ірані, Іраку, Індії, Туркменистані, кам'яної солі — в Туреччині, Індії, Казахстані, Китаї, фосфоритів — у Ізраїлі, Сирії, Йорданії, Казахстані.

У рельєфі Азії характерне переважання гір і плоскогір'їв, які займають біля 3/4 всієї площі континенту. Найбільш високі з них зосереджені в Центр. і Сер. Азії: в Тибеті, на Тянь-Шані і Памірі плоскогір'я підіймаються до 4-4,5 тис. м, а висота гірських хребтів перевищує 7 тис. м.

Гори згруповані в два більших пояси:

- один пояс простягається від Гіссаро-Алая і Тянь-Шаня через гори Півд. Сибіру (Алтай, Саяни, Станове нагір'я) і Колимське нагір'я до Чукотки;

- інший включає Передньоазійське нагір'я (Малоазійське, Вірменське, Іранське), Памір, Гіндукуш, Каракорум, Тибет, Гімалаї, далі він переходить на о-ви Малайського архіпелагу.

Біля 25% площі Азії складають рівнини:

- внутрішньоматерикові (Зах.-Сибірська),

- приморські (Півн.-Сибірська, Яно-Індігірська, Колимська, Велика Китайська),

- передгірських западин (Месопотамська, Індо-Гангська),

- міжгірних западин (Кашгарська, Джунгарська, Гобійська, Цайдамська, Ферганська).

Величезна протяжність суші, велика кількість гірських бар'єрів і замкнених западин створюють велику різноманітність умов сонячної радіації, атм. циркуляції і особливостей клімату загалом. Клімат від арктичного на півн. і різко континентального або помірного в Сх. Сибіру до екваторіального на о-вах Індонезії. На півдні і сході Азії клімат мусонний, на рівнинах Центр., Сер. і Зах. Азії - пустельний та напівпустельний. На Памірі, Тянь-Шані, в Гімалаях, Кавказі, Гіндукуші, на о-вах Арктики - заледеніння (св. 130 тис. км²). Значні території Аії, головним чином Півн. і Сх. Сибіру (понад 10 млн. км²), зайняті багаторічною мерзлотою. Найбільш низькі температури - полюс холоду Півн. півкулі - спостерігаються у Верхоянську, Оймяконі (середня температура січня нижче за -50 ^оС. У липні найбільш нагрітими (температура 30 ^оС і більше) виявляються Зах. і Центр. Азії. У екваторіальному поясі випадає біля 2000 мм опадів на рік. У шт. Ассам (Індія) у 1861 випало 22 900 мм осадів - рекордна річна сума опадів для всієї планети.

Азія - країна великих рік. У Північний Льодовитий океан течуть Об з Іртишем, Єнісей з Ангарою, Лена з Алданом і Вілюєм, Яна, Індігірка, Колима; в Тихий океан - Анадир, Амур з Сунгарі і Уссурі, Хуанхе, Янцзи, Сицзян, Меконг і Міна-Чао-Прая; в Індійський океан - Салуін, Іраваді, Брахмапутра, Ганг та Інд, а також Шатт-ель-Араб, що утворюється злиттям Тигр у і Євфрат у. У Каспійське і Аральське моря і оз. Балхаш течуть pp. Кура, Амудар'я, Сирдар’я, Ілі.

Серед озер Азії найбільші - Каспійське і Аральське моря (останнє в кінці ХХ ст. практично пересохло внаслідок втручань людини), що є залишками більш великих древніх морів; в тектоніч. западинах лежать Байкал, Іссик-Куль, Хубсугул, Мертве море, Ван, Урмія, Телецьке; деякі озера виникли внаслідок обвалів (Сарезське), карстових процесів (озера Зах. Тавра). У безстічних западинах багато солоних озер (Кукунор, Туз тощо). Ріки і озера - важливі трансп. шляхи.

На островах Арктики і вздовж узбережжя Півн. Льодовитого ок. тягнуться арктич. пустелі і тундра, обрамовані з півдня вузькою смугою лісотундри, південніше - тайга, що змінюється південніше змішаними і широколистяними лісами, лісостепами і степами.

Напівпустелі і пустелі особливо добре виражені на Аравійському п-ові, у внутр. районах Іранського нагір'я, в Сер. і Центр. Азії. В напівсухих субтропіках Зах. Азії - середземноморська рослинність, у Сх. Азії - змішані і широколистні ліси.

У тропіч. широтах Сх. і Півд. Азії - мусонні листопадні ліси і савани, на навітряних схилах гір - вічнозелені ліси. У екваторіальних широтах (гол. чин. в Індонезії) - багатоярусні заболочені ліси - гілеї.

Незважаючи на значну площу і різноманітність природних умов Азія займає 1-е місце серед інших континентів тільки за запасами нафти, природного газу, руд олова і самородної сірки, а також з видобутку нафти і олов'яних руд. Слабка продуктивність надр континенту і низька концентрація гірничої промисловості пояснюються не тільки особливостями геологічної будови, але і недостатньою геологічною вивченістю, несприятливим географічним положенням, відсутністю необхідної інфраструктури і низьким рівнем розвитку економіки у багатьох країнах Азії.

Мінерально-сировинна база і гірнича промисловість Азії, за винятком запасів і видобутку нафти в країнах Перської затоки і олова в Східній Азії, не відрізняються високою концентрацією виробництва. Вугільна промисловість континенту за рівнем виробництва поступається Північній Америці і Західній Європі, а за концентрацією видобутку, крім них, ще й Австралії і Південній Африці.

Нафтогазовидобувний район Західної Азії — найбільший в світі центр з видобутку і експорту нафти; загалом Азія дає біля 45-50% загального видобутку нафти, який здійснюється на сучасному технічному рівні.

Аналогічний стан у оловодобувній промисловості займають країни Східної Азії, але в цьому випадку технічний рівень виробництва вельми строкатий: від сучасних потужних драг на прибережних площах до напівкустарного видобутку (старателі) з невеликих розсипів.

З інших видів мінеральної сировини виділяються марганцеві руди в Індії і хромові руди в Туреччині, вольфрамові руди в Південній Кореї і країнах Східної Азії, фосфорити і самородна сірка в Західній Азії. Серед країн Азії можна віднести до найбільших і досить універсальних за видобутком мінеральної сировини Росію, Індію і Китай, а до числа країн зі значним, мінерально-сировинним потенціалом, порівняно розвиненою гірничою промисловістю — Туреччину, Філіппіни, Іран та Індонезію.

Класифікація країн за рівнем розвитку.

Найбільш розповсюдженим критерієм визначення підсистем виступає рівень економічного розвитку, що загалом характеризується обсягом ВВП на душу населення. Розвиток кожної країни разом з тим визначається рівнем індустріалізації і структурою виробництва, що є важливими факторами зростання національного доходу.

Особливості розвитку окремих регіонів

За межами СНД виділяють такі азіатські регіони:

Перший регіон — Південно-Західна Азія (Туреччина, Сірія, Ліван, Ізраїль, Йорданія, Іран, Афганістан, Саудівська Аравія, Ємен, Оман, Кувейт, Бахрейн, Катар, Об'єднані Арабські Емірати).

Регіон характеризується передусім видобутком і переробкою нафти. Поряд з багатими є й дуже бідні країни. Очевидно, найбільш комплексно розвинений серед них Ізраїль.

Другий регіон — Південна Азія (Пакистан, Індія, Непал, Бутан, Бангладеш, Шрі-Ланка, Мальдіви).

Найрозвиненіші Індія та Пакистан, у більшості країн переважає відстала аграрна економіка.

Третій регіон — Південно-Східна Азія (М'янма, Таїланд, Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Філіппіни, Лаос, Камбоджа, В'єтнам).

Це великий світовий регіон вирощування рису, рибальства, видобутку мінеральної сировини, один з центрів світової торгівлі.

Четвертий регіон — східна Азія (Китай, Монголія, Північна Корея, Південна Корея, Японія).

Це регіон контрастів, у якому співіснують соціалізм і капіталізм, відсталість і прогрес, надія на майбутнє і відчай.

Основні риси соціально-економічних перетворень у Південній Кореї

У світовій економічній літературі Корею прийнято відносити до так званих "чотирьох азіатських драконів", розуміючи при цьому швидкі темпи економічного зростання країни у 70-х рр. ХХ ст.

Високий рівень розвитку промисловості, якого ця держава досягла впродовж 1980-90-х рр., змусив говорити про неї, як про "азійське диво". Перетворення Південної Кореї в одного зі світових лідерів промислового виробництва, що мало місце у середині 1990-х рр., з аутсайдерів мегарегіону Східної Азії, якою вона була у середині 1950-х, відбувалося впродовж життя одного покоління населення країни.

У сучасній РК виробляється приблизно 2% глобального ВВП, хоча питома вага населення країни становить менше 0,8% світового. За абсолютними розмірами ВВП Корея посідає четверте місце серед держав Азії, за відносними показниками поступається лише Японії та Сінгапуру. Частка ж країни у світовому експорті товарів уже зараз наблизилася до 2,5%. Разом з тим, РК поки що не можна віднести до постіндустріальних держав, тому що в деяких макроекономічних показниках країна має суттєве відставання від провідних економічних лідерів планети. Зокрема, за індексом людського розвитку Корея посідає 30-е місце у світі (2007 р), а за відносним показником ВВП на душу населення 15090 дол. (ПКС) займає граничне положення між розвинутими державами та країнами, що мають рівень вище середнього.

Досить суперечливими є також технологічні досягнення Кореї. Так, у 2007 р. вона вийшла на 5-е місце у світі за індексом технологічних досягнень, проте наслідки структурної кризи та пошук нової моделі розвитку призвів до суттєвих змін у показнику "конкурентоспроможності економіки, що зростає". За один рік за цим індексом країна перемістилася з 18-го місця на 29. Щоправда за іншими оцінками рівнів конкурентоспроможності країна впевнено тримається на провідних позиціях посідаючи місця з 20-го по 30-те. Наприклад, за показником ділової конкурентоспроможності РК це - 24-е місце у світі (Японія - 8, Сінгапур - 10, Тайвань - 17). Світова фінансова криза була суттєвим випробуванням для економіки країни, яка чітко визначила свої слабкі місця та довела необхідність переходу до нової моделі розвитку, порівняно з тією, що була високоефективною у другій половині ХХ ст.

Особливості корейської моделі розвитку. Після закінчення війни між Південною та Північною частинами Кореї на початку 1950-х рр. встановилося перемир’я, і саме з цього періоду розпочинається формування фактично двох різних за ідеологією та господарським устроєм держав - Південної Кореї (Республіка Корея) та Північної Кореї (Корейська Народно-Демократична Республіка). Перші роки реформування їх економік виявили різні підходи урядів щодо піднесення економіки, а відтак і моделі подальшого соціально-економічного розвитку. Економічна модель Південної Кореї являє собою хоча і подібний до Японії феномен "післявоєнного економічного дива", проте має чимало й відмінних рис.

У середині 1950-х рр. Південна Корея була однією з найбідніших азіатських країн, а військовий конфлікт завдав великої шкоди її господарству. Значних змін зазнало сільське господарство країни, яке до початку 1970-х рр. розвивалося переважно в межах традиційної для Кореї аграрної моделі. Системних реформ цей сектор зазнав лише впродовж 1970-х рр. у рамках "Руху за нове село" З цією метою розгорнулося будівництво доріг, електрифікація сіл, вводилося централізоване водопостачання та створювалося багато інших елементів інфраструктури. Допомога мала вибірковий характер і насамперед направлялась у ті провінції, де селяни могли більш раціонально розпорядитися фінансовими ресурсами. Внаслідок цього скоротився розрив між містом і селом, зросла вартість землі, підвищилася товарність виробництва тощо.

Проведені економічні реформи вивели Південну Корею на початку 1990-х рр. у число промислових лідерів планети. У першу чергу це стосувалось високих темпів економічного зростання, скорочення рівнів інфляції, стрімкого нарощування експорту, розвитку наукомістких галузей промисловості тощо.

Велике значення для модернізації моделі економічного розвитку мало так зване "подвійне економічне зростання", за якого експортна орієнтація у трудомісткості галузі готувала базу для капіталомісткої промисловості, у тому числі для наукомістких виробництв. У середині 1980-х рр. Південна Корея здійснила низку ліберальних реформ, які мали на меті суттєве підвищення заробітної плати, послаблення контролю за імпортом, зменшення цінового регулювання. Держава залишила за собою макроекономічне регулювання, підтримку інновацій та проведення антимонопольної політики.

Таким чином, назвемо основні риси економічного зростання Південної Кореї:

1) підтримка макроекономічної стабільності через консервативну (у ряді випадків авторитарну) грошово-кредитну та фінансову політику;

2) максимальне стимулювання розвитку найбільших ТНК;

3) створення експортно-орієнтованої та імпортозаміщувальної моделі економічного розвитку та збереження на перших порах закритості внутрішнього ринку;

4) специфічна митно-тарифна політика, що була орієнтована на абсолютизований захист вітчизняного товаровиробника;

5) чітке позиціонування галузевих пріоритетів у відповідні періоди реформування економіки країни;

6) високий рівень експлуатації робочої сили, нетиповий для більшості постіндустріальних держав;

7) поєднання західної системи організації з традиційними віруваннями і уподобаннями корейського народу .

Особливості економіки «країн-драконів»

Гонконг (особливий район Китаю, чи Аоминь) та Тайвань нерідко розглядаються фахівцями з міжнародної економіки та китайськими економістами та політиками в складі Китайської Народної Республіки, проте рівень розвитку виробництва в них та в розташованому на південному сході Азії Сінгапурі яскраво свідчить про фактично постіндустріальну фазу еволюції цих пріоритетних для азійської та світової економіки територій, які мають високий рівень локалізації господарської діяльності на невеликій території і чітко вписуються в парадигму «регіонів – квазікорпорацій».

Основними рисами, які відрізняють ці країни в глобальному конкурентному середовищі є:

значні відносні показники ВВП, які перевищують 20000 дол. на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) і мають стійку тенденцію до щорічного зростання (виключення складає хіба що період азійської фінансової кризи 1998-1999 рр.) в межах 5-6%%;

постіндустріальна структура економіки, в якій частка сфери послуг перевищує 60%, а інтенсивний характер сільського господарства, приміром на Тайвані (в цій країні на нього припадає лише 3% ВВП), мало чим відрізняється від більшості країн-лідерів (в Гонконзі та Сінгапурі цей сектор національного господарства майже зовсім не розвинутий через відсутність придатних для цього територій);

інноваційний характер розвитку різних секторів економіки. Країни цього мегарегіону мають провідні міжнародні позиції за значеннями індексу технологічних досягнень і посідають місця з 10-го (Сінгапур) по 24 (Гонконг) (1999). Важливим є також наявність в них світових технологічних центрів, які за шіснадцятибальною шкалою оцінюються світовими експертами в межах 7-13 балів у тому числі:

Тайбей (Тайвань) – 13; Хсинчу (Тайвань) – 11; Гонконг (Гонконг) – 9; Сінгапур (Сінгапур) – 7; високі позиції конкурентоспроможності національної економіки, які посилюються рік від року.

За індексом конкурентоспроможності, що зростає, Тайвань вийшов у 2004-му році на 4-е місце в світі (у 2003-му посідав 5-е), Сінгапур на 7 (був на 6-му), Гонконг на 21 (був на 24). За рівнем ділової конкурентоспроможності у 2004-му році ці країни посідали такі місця: Сінгапур – 10-е, Гонконг – 11, Тайвань – 17; міцні фінансові позиції в світі та наявність одних з найбільших у глобальній економіці фондових бірж. Капіталізація однієї з них «Singapur Exchange» (SGX) після періоду злиття та поглинань 90-х років досягла 274 млрд. дол., доволі значущою у світовій економіці виступає подібна до неї фондова біржа у Гонконгу «Hong Kong Exchanges and Clearing» (HKE); значні обсяги експорту та реекспорту, які в окремі роки можуть перевищувати ВВП країн цієї групи. Найбільш типовим при цьому є зовнішня торгівля між Китаєм та Тайванем через Гонконг, що пов’язано з політичним несприйняттям урядом КНР Тайваню, як окремого державного утворення, проте така система торгівлі виявилася корисною для всіх учасників міжнародного обміну товарами та послугами в АТР; низький рівень безробіття та висока кваліфікація робітників та службовців; велика питома вага нелегальної робочої сили; значне соціальне розшарування населення (порівняно високий показник коефіцієнт Джині (522), у Гонконзі у 1996-му році пояснюється значним припливом іноземців з менш вдалих регіонів ПСА та континентального Китаю).

Названі вище спільні риси і у першу чергу високий інноваційно-інвестиційний динамізм національних економік є позитивними факторами розвитку цих держав у доволі складній конкурентній моделі АТР. Разом з тим Сінгапур, Тайвань та Гонконг мають чимало специфічних рис свого господарства, притаманних тільки їм одним.

Тайвань є країною, яка доволі активно використовує елементи планового ведення господарства та індикативного планування. Прийнятий у 2000-му році «План Глобального розвитку логістики» передбачає підвищення технологічності національної економіки, розвиток нових напрямків хай-тех, електронної торгівлі та логістики. Планується, що саме в цих галузях упродовж наступних десяти років країна може досягти світового лідерства.

Упродовж 2002-2007 рр. уряд Тайваню поступово вводитиме новий інноваційний план, метою якого стане створення «Суперництва–2008», нового суперінноваційного центру, що буде аналогічним Силіконовій долині США (Green Silicon Island).

Сучасну економіку Тайваню відрізняє доволі низький рівень інфляції та безробіття, позитивне торгове сальдо, великі обсяги зарубіжних інвестицій (третє місце в світі). Ті трудоємкі галузі, з яких країна починала свою індустріалізацію у 60-70-х рр. поступово замінюються на високотехнологічні виробництва та виводяться за межи країни. Достатньо сказати, що у 2001-му році продукція високих технологій в структурі експорту Тайваню становила 54%. Найбільшими за ринковою капіталізацією компаніями на цьому острові станом на поч. квітня 2002 року були «Taiwan Semicon» (46,5 млрд. дол. США) та «United Micro Electronic» (20 млрд.), саме ці дві корпорації є лідерами виробництва продукції електроніки та електротехнічної промисловості, основної статті експорту Тайваню. Навідміну від інших держав АТР країна меншою мірою постраждала від фінансової кризи кінця 90-х років тому що проводила доволі консервативну фінансову політику та реалізовувала своєрідну підприємницьку стратегію. Сучасний Тайвань активно інвестує в промисловість Малайзії, Таїланду, Індонезії і, опосередковано, в Китай, останнім часом також проявляє активність щодо вкладання капіталу в економіку ряду постіндустріальних держав.

Гонконг входить до складу КНР утворюючи особливий адміністративний район Китаю, статусу якого він набув 1 липня 1997 р., проте кінцеві процедури входження були завершені у 1999 р. Разом з тим, Гонконг буде упродовж наступних 50-ти років зберігати свою незалежність практично у всіх галузях за виключенням сфери оборони та закордонних справ. Протягом останніх двадцяти років цей регіон Китаю розвивався доволі швидкими темпами забезпечуючи щорічне 5-процентне зростання ВВП. Основними секторами економіки стали: виробництво тканин, туризм, електронна промисловість, виробництво пластмас, годинників тощо.

Проте реальну сучасну структуру господарства відображає всеж-таки структура зайнятості, яка напередодні азійської фінансової кризи (від якої Гонконг суттєво постраждав), виглядала таким чином: оптова і роздрібна торгівля, ресторани та готелі – 31,9%; громадська сфера послуг – 9,9%; обробна промисловість – 9,2%; фінанси, страхування та торгівля нерухомістю – 13,1%; транспорт та комунікації – 5,7%; будівництво – 2,6%; інші галузі – 27,6% . Скорочення обсягів експорту під час азійської кризи і, що особливо важливо для цієї країни – реекспорту (сумарний ВВП Гонконгу за ПКС в 1999 році становив 158,2 млрд. дол., а експорт, включаючи реекспорт – 170 млрд.), викликало значні зміни в структурі зовнішньої торгівлі. Проте основними статтями імпорту Гонконгу залишилися продукти харчування, транспортне обладнання, сировина, напівфабрикати, нафта. Основними торговими партнерами зараз Китай, США, Японія, ЄС, Південна Корея.

На поч. ХХІ ст. великої шкоди економіці Гонконгу завдала епідемія атипічної пневмонії, яка суттєво скоротила обсяги експорту, мало місце також зменшення потоків іноземного туризму та зниження зовнішньої та внутрішньої фінансової активності в господарстві країни. Проте після невдалого для Гонконгу 2001-го року, зростання економіки розпочалося знову вже в 2002-му році. Основними факторами подальшого розвитку цього особливого району Китаю упродовж наступних десяти років виступатимуть:

поступове перетворення Гонконгу в ділову столицю світу, що пов’язано з диверсифікацією фінансової сфери;

відкриття юаневих рахунків в гонконзьких банках (як відомо, в країні діє своя валюта – гонконзький долар, курс якого жорстко прив’язаний до долару США), що дозволить перебрати на себе додаткове посередництво у конвертації інвестицій, що надходять в КНР;

посилення обсягів транскордонного руху товарів; розвиток матеріально-технічного забезпечення комерційної діяльності;

суттєве збільшення обсягів туризму, який вже зараз забезпечує 3% виробництва ВВП країни; передбачається, що суттєво має збільшитися потік відвідувачів з КНР, майбутній потенціал якої виглядає доволі великим;

Прикладом постіндустріальної економіки на азійському континенті справедливо можна вважати Сінгапур, місто-країну, щорічний ВВП якої наближається до 30000 дол., а за рівнями конкурентоспроможності цю державу варто відносити до країн-лідерів. В Сінгапурі створені належні умови для розвитку бізнесу, а рівень корупції є одним з найнижчих у світі. Основу сучасного виробництва Сінгапуру складають електронна промисловість, фінансові послуги, нафтопереробка, біотехнології, судноремонт, транспортні послуги, харчова індустрія. Проте майбутнє своєї країни уряд бачить у створенні інноваційних комплексів та індустрії знань.

Особливості економіки «країн-тигрів»

До країн цієї групи належать чотири держави: Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Таїланд, які значно пізніше ніж «дракони» приступили до модернізації своєї економіки та структурних реформ господарства, а відтак хоча і мають традиційно високі темпи нарощування основних макроекономічних показників, значно відстають від країн-лідерів Східної та Південно-Східної Азії щодо рівнів ділової активності, залучення інновацій та інших типових індикаторів постіндустріального суспільства. Разом з тим в структурі господарства «тигрів» чітко проглядаються спільні риси їх економіки, які можна по групувати у такий спосіб: Низькі відносні макроекономічні показники розвитку економіки. Так, ВВП цих країн коливається від 2940 дол. на одного жителя в Індонезії до 8750 дол. в Малайзії.

Домінуюча в структурі ВВП питома вага промисловості. На цей сектор в Індонезії припадає 47%, Малайзії – 50% і лише в Таїланді – 40% та Філіппінах – 31% на провідні позиції останнім часом почала виходити сфера послуг. Для всіх цих держав характерною є висока частка сільського господарства від 8% в Малайзії до 16% в Індонезії. Чисельність зайнятих в аграрному секторі становить, приміром, в Індонезії – 45%, що яскраво свідчить про низький рівень розвитку останнього. Великий зовнішній борг «тигрів», щорічне обслуговування якого потребує чималих коштів. «Рекордсменом» серед цих держав виступає Індонезія, зовнішні запозичення якої становили у 2000-му році 142 млрд. дол. (96% її ВНД). Решта країн також мала високі боргові показники від 52% ВНД в Малайзії до 64% в Таїланді та на Філіппінах.

Невисокі рівні конкурентоспроможності національної економіки, які нерідко можуть коливатися по роках. Приміром Малайзія у 2004-му році за індексом конкурентоспроможності що зростає посідала 31-е місце (у 2003-му була на 29-му), Таїланд відповідно перемістився з 32-го (2003) на 34-е. Позиції решти двох «тигрів» не дозволили їм увійти до п’ятдесяти лідерів планети. Однотипна структура експорту, основу якого складає нафта, газ, деревина, тканини, каучук, олово і лише останнім часом – електронне обладнання, хімічні продукти тощо. Проте «нова економіка» прийшла і сюди. До глобальних центрів технологічного новаторства відносять поки що один з багатьох – це м. Куала–Лумпур (Малайзія).

Високий рівень кризовості економіки. Ця ризик овість у т.ч. щодо внесення ПІІ є особливо характерною для тих держав, що не мають диверсифікованої структури виробництва (Індонезія, Філіппіни), а відтак саме вони і значною мірою потерпають як від світових кон’юнктурних коливань, так і від ряду стихійних явищ (епідемія нетипової пневмонії, цунамі тощо).

Значний розвиток туризму та пов’язаних з ним сервісних галузей, питома вага якого в структурі ВВП щорічно зростає. Приміром, в 1999 році Таїланд відвідало 8,65 млн. зарубіжних туристів, що принесло цій державі 6,7 млрд. дол. чистого прибутку. Передбачається, що найближчим часом саме ця країна стане одним із світових туристичних лідерів.

Високий рівень розшарування населення на бідних і багатих. Найвищий показник «бідності мають такі країни як Філіппіни, де за межею бідності знаходиться понад 37% її населення. Найвищий показник коефіцієнту Джині припадає на таку країну як Малайзія (49,2 у 1997 р.). Найпекучішою проблемою є проблема безробіття, приміром зареєстрований його рівень в Індонезії становить близько 17%, натомість в Малайзії він є доволі низьким – 3,4%. Проте якість робочої сили, боротьба з тіньовим ринком щодо її використання є одним з пріоритетів діяльності урядів держав цього мегарегіону.

Найважливішими проблемами, які у перші десять років нового тисячоліття треба долати економіці країн Південно-Східної Азії будуть наступні:

• долання демографічної проблеми, що пов’язана з високим рівнем народжуваності;

• досягнення політичної стабільності і підйом добробуту населення;

• розробка та імплементація нового економічного курсу, зорієнтованого на збільшення витрат і стимулювання споживання, а також зниження податків для селян, надання їм кредитів та державної підтримки банків (у Таїланді цей курс здобув назву нової економічної моделі «таксиноміки» на честь його автора прем’єр-міністра Таїланду Таксина Синаватри);

• нарощування залучення ПІІ в різні сектори національної економіки (переважно в машинобудування та сферу послуг);

• реформа банківської та кредитно-фінансової системи, в яких роль уряду є визначальною;

• стимулювання розвитку інфраструктури, недостатній рівень якої є стримуючим фактором модернізації національних економік;

• поступовий перехід країн упродовж 2010-2020 рр. на інноваційно-інвестиційну модель розвитку країн Східної Азії.

№ 2. Особливості розвитку основних економічних секторів.

Аграрний сектор

Більшість населення Азії зайнята у сільському господарстві. Спеціалізацію сільського господарства визначають передусім природні умови. У Південній, Східній і Південно-Східній Азії переважає рослинництво, у Південно-Західній Азії — тваринництво, до того ж кочового напрямку. Серед зернових культур переважає вирощування рису.

Нинішній світ не можна уявити без азіатського чаю (Шрі-Ланка, Китай, Індія, Японія), опійного маку ("золотий трикутник" на кордоні М'янми, Лаосу, Таїланду), цитрусових (Туреччина, Ізраїль), фініків (Ірак), мигдалю (Іран), каракулю (Афганістан), вовни, м'ясопродуктів та шкіри (Монголія, Афганістан) тощо.

Промисловий сектор

Найвищого економічного розвитку досягла Японія, у Південно-Східній Азії з'явилися молоді індустріальні "тигри". Суперечливо розвивається ринкова економіка, наприклад, у М'янмі та Непалі. Деякі з країн Азії є соціалістичними, але елементи ринкової економіки запроваджують і вони (Лаос, В'єтнам, Китай).

В економіці більшості країн, за винятком Японії, КНР та деяких інших, переважають сільське господарство та гірничодобувна промисловість. Обробна промисловість розвинена слабо. Підприємства переважно дрібні. Велику роль в економіці ще й тепер відіграє ремісник.

Паливно-енергетичний комплекс

Західна Азія

У Зах. Азії встановлені родовища багатьох видів мінеральної сировини. За запасами нафти, природного горючого газу і самородної сірки Зах. Азія займає 1-е місце в світі. Значні також запаси руд цинку, бариту, боратів, літію, корунду, ртуті, азбесту, фосфоритів, зал. руди, калійних солей, свинцю, вольфраму, міді, піриту, сурми, флюориту, целестину, бірюзи, лазуриту та ін.

Уперше промислові запаси нафти в Зах. А. виявлені на півд.-зах. Ірану в 1908 (родов. Мєсджєдє-Солейман). В кінці 20-х рр. почали експлуатуватися ряд родов. нафти, зокрема Киркук (Ірак), Гечсаран, Хефтгель (Іран). У 1932 відкрите гігантське газонафтове родов. Авалі на о. Бахрейн, а також гігантські газонафтові і нафтові родовища Пазенан і Агаджарі (Іран), Даммам, Абкайк Абу-Хадрія (Саудівська Аравія). У 1938 відкрите найбільше в світі родов. Вел. Бурган (Кувейт), в 1948 - Гавар (Саудівська Аравія). 50-60-і рр. виявлено понад 80 великих нафт. родов. У 70-х рр. виявлені гігантські газові родов. в півд.-сх. частині Перської затоки і на прилеглих до неї тер. Ірану, Катару, ОАЕ, Іраку. За запасами нафти Зах. А. займає провідне місце серед інш. регіонів світу: бл. 45 млрд. т нафти і понад 20 трлн. м³ газу. Переважна частина родов. нафти і газу пов'язана з найбільшим в світі нафтогазоносним басейном Перської затоки. Поодинокі поклади нафти і газу виявлені в інш. басейнах регіону (Іран, Афганістан, Ізраїль). До 90-х років ХХ ст. в країнах Зах. А. було відкрито 302 нафт. і газонафт. та 54 газових родовища. Основні розвідані запаси вуглеводнів знайдені в інтервалі глибин 1-3 км. Осн. продуктивні товщі - пермська, верхньоюрська, нижньокрейдова і олігоцен-нижньоміоценова.

Запаси кам. вугілля складають понад 23 млрд. т, бурого - 3,3 млрд. т. Всі розвідані запаси кам. вугілля сконцентровані в країнах Сер. Сходу - Туреччині, Ірані і Афганістані. Практично всі запаси бурого вугілля - в Туреччині (Анатолійський буровугільний бас.). Осн. родов. кам. вугілля в Туреччині зосереджені в півн.-зах. частині країни (бас. Зонгулдак). Більшість родов. вугілля в Ірані розташована в двох вугленосних бас. - Ельбурському і Тебеському (родов. Керманське, Бадаму та ін.).

Запаси урану в Зах. А. незначні і становлять бл. 9 тис. т (1998). Вони укладені в декількох родов. Туреччини (Саліхлі-Кьопрюбаші). Вміст в рудах U3O8 0,07-0,1 %. У турецькій частині Чорного моря відкриті великі скупчення уранових руд в донних осадах на глиб. 1-2 км.

Руди чорних металів. Загальні запаси зал. руди в Зах. А. складають бл. 14 млрд. т, в т. ч. розвідані – понад 3 млрд. т (1998). Найбільш важливі в пром. відношенні - контактово-метасоматичні родов. Туреччини (Діврігі, Хасанчелебі), Ірану (Чогарт і ін.), Іраку (Аснава) із запасами руди 100-500 млн. т (вміст Fe - 50-63%, S - 0,1-2%, P₂О₅ - 0,05-3,0%, SiO₂ - 2,0-33,0%). Великі родов. представлені залізистими кварцитами в Саудівській Аравії (Ваді-Сававін) та ін., а також залізорудними метасоматитами в теригенно-карбонатних породах в Афганістані (Хаджігек) і ін. Осадові родовища, як правило, невеликі і зосереджені в Саудівській Аравії, Іраку, Йорданії, Афганістані, Сірії (запаси - сотні тисяч, десятки, рідко сотні млн. т; вміст Fe - 23-64%, S - соті частки %, Р₂O₅ - 0,01-0,45%, Si0₂ - до 15%).

Титаномагнетитові родов. (Ємен) характеризуються значн. запасами руди - до 600 млн. т, але низьким вмістом корисних компонентів (Fe - 15%, TiO₂ - 5,3%) і високим вмістом шкідливих компонентів (Р₂O₅ - до 3,3%).

Запаси марганцевих руд невеликі і складають понад 5 млн. т. Запаси в основному зосереджені в осадових і докембрійських відкладах Йорданії (Ваді-Дана та ін.), в гідротермальних родов. Туреччини (Пероніт, Подіма, Улукьой і ін.) та Ірану, а також в металоносних мулах Саудівської Аравії - Атлантіс-11. Вміст Mn в осадових родов. - 38-43%, в жильних - 25-45%.

Запаси титану оцінюються 850 тис. т ільменіту, які зосереджені в невеликих ільменіт-цирконових прибережно-мор. розсипах Ємену. Вміст (кг/т): ільменіту 24-83, циркону 10-20, монациту 1-2. Запаси циркону становлять 130 тис. т, монациту 8 тис. т. В Ємені і Саудівській Аравії є також титаномагнетитові руди в основних породах, однак вміст TiO2 в них рідко перевищує 5%.

Запаси хромових руд складають біля 40 млн. т. - переважно в родов. Туреччини та Ірану. Невеликі родов. хромових руд є на Кіпрі (1 млн. т), в Афганістані і Омані (160 тис. т). Всі родов. представлені пласто- і лінзовидними покладами масивних і вкраплених руд в ультраосновних породах. У Туреччині вони групуються в районах Гулеман, Бурса-Ескішехір і Мугла; вміст Cr2O3 в межах 22-56%, Fe0 - 11-13,5%, Al2O3 - 9-11%, SiO2 - 5-11,5%, відношення Сг до Fe 2,88:3,1. У Ірані родов. хромітів сконцентровані в районі Мінаб (Шахріар).

Руди кольорових металів. Запаси бокситів невеликі і становлять 217,5 млн. т, в т. ч. розвідані - понад 140 млн. т. Основна частина загальних запасів (200 млн. т) укладена в родов., розташованих в Туреччині; дрібні родов. бокситів відомі також в Ірані і Афганістані. Всі родов. - осадового типу.

Запаси міді складають понад 22 млн. т. Бл. 50% запасів міді укладено в родов. Ірану, Афганістану, Туреччини, Саудівської Аравії, Оману, Йорданії, Кіпру, Ізраїлю. Найважливіші в пром. відношенні мідно-порфірові родов. - в Ірані (Серчешме, Чахар-Гонбад та ін.) і Туреччині. Великими є також стратиформні родов. Афганістану (Айнак та ін.), Йорданії та Ізраїлю. Менш значні за запасами - колчеданні родов. Туреччини, Оману, Саудівської Аравії, Кіпру та Ірану (запаси металу - до 680 тис. т, вміст Cu - 0,5-3,75%). Скарнові родов. Ірану і Афганістану і родов. жильного типу Ірану та Туреччини мають незначні запаси металу (біля 100 тис. т), але відрізняються високим вмістом міді. У металоносних мулах Червоного м. (родов. Атлантіс II) вміст Cu - 0,19-3,6%.

Запаси свинцю в Зах. А. складають близько 7,9 млн. т, цинку біля 26 млн. т. Прогнозні запаси відповідно перевищують 10 і 15 млн. т. Запаси свинцю та цинку, головним чином, зосереджені в Середземноморському геосинклінальному складчастому поясі, в межах Ірану. Цинк в значній кількості є в Саудівській Аравії, в меншій - в Іраку, Афганістані та Омані. Найбільш важливі в пром. відношенні гідротермально-метасоматичні і стратиформні родов. Ірану (Енгуран та ін.), а також колчеданно-поліметалічні і мідно-цинкові колчедані родов. Туреччини (Мургул, Лаханос та ін.), Ірану (Кушк, Чахміре та ін.), Саудівської Аравії (Нукра, Ель-Амар та ін.), Оману (Сухар, Раках та ін.), Афганістану (Шайда), в рудах яких присутні також срібло, золото, мідь, іноді кадмій. Жильні родов. Туреччини, Ірану, Іраку, Саудівської Аравії, як правило, характеризуються невеликими запасами свинцю і цинку при високих концентраціях їх в рудах (Pb - до 20%, Zn - до 15%). У родов. Атлантіс II в Червоному м. вміст цинку в мулах - від 0,9 до 9,8%.

Запаси нікелю складають біля 250 тис. т, більша частина з них – 160 тис. т (1998) в Туреччині та в комплексних мідно-цеолітових та гідротермальних жильних родов. Ірану (Тальмесі, Мескані, Чахміре), менша - в магматичному мідно-нікелевому родов. Ваді-Куатан (Саудівська Аравія). Вміст нікелю в рудах варіює від 0,4 до 4%.

Кобальт в кількості 35 тис. т при вмісті 0,27% присутній лише в рудах мідно-колчеданного родов. Ергані (Туреччина).

Родов. вольфраму - монометалічні і вольфрам-молібденові відомі лише в Туреччині. Заг. Запаси – 77 тис. т, підтверджені – 50 тис.т (1998). Родов. скарнового і жильного типів. Найбільше з скарнових - Улудаг. Непромислові вияви вольфраму є в Ірані і Афганістані.

Загальні запаси молібдену невеликі і оцінюються в 432 тис. т, підтверджені - 172 тис. т (1998) при вмісті Мо в руді 0,03-0,2%. Більша частина з них укладена в мідно-порфірових родов. Ірану (Серчешме та ін.), менша - в скарнових та жильних родов. Туреччини (Улудаг та ін.).

Родов. рідкісних металів (берилію, літію, танталу, ніобію, цезію та ін.) пегматитового типу поширені в Нурістані (Афганістан). У Саудівській Аравії відомі родов. ніобат-рідкісноземельних руд.

Стронцієві руди, представлені целестином, відомі в Афганістані (Кундуз), Ірані і Туреччині.

Запаси ртуті оцінюються в 12 тис. т (ресурси на 1998 – 23 тис.т). Всі вони укладені в родов. Зах. Туреччини (більше 50 родов.). Запаси ртуті на окремих родов. досягають 3 тис. т і більше при вмісті її в рудах 0,1-4,0% та більше. Окремі дрібні родов. ртуті зі стибієм і арсеном відомі в Ірані; численні непромислові прояви ртуті встановлені в Афганістані.

Запаси стибію оцінюються в до 170 тис. т. Осн. кількість їх знаходиться в Туреччині (90 тис.т на 1998), де відомо більше 45 родов. стибію. Комплексні арсеново-стибієві та ртутно-арсено-стибієві родов. відомі також в Ірані (Зерешуран, Бахарлу, Патіар, Торкеман, Кухе-Сорх та ін.).

Підтверджені запаси золота оцінюються в 170 т (1998). У гідротермальних жильних родов. Саудівської Аравії (Махд-ед-Дахаб та ін.) знаходиться 72 т підрахованих запасів, Ірану (Гольпаєган, Муте та ін.) – 15 т, Афганістану – 18 т, Туреччини – 58 т. Запаси золота в жильних родов. досягають 70 т при вмісті - 4-27 г/т.

Самостійних родов. срібла в Зах. А. немає. Срібло присутнє в жильних комплексних поліметалічних родов. Саудівської Аравії, Ірану (вміст Ag - 8-450 г/т) та золото-срібних жильних родов. Саудівської Аравії, Туреччини і Афганістану (25-140 г/т); крім того, воно встановлене в колчеданно-поліметалічних родов. Саудівської Аравії, Ірану (20-2000 г/т), свинцево-цинкових гідротермально-метасоматичних родов. в карбонатних породах Ірану, Афганістану (45-1000 г/т), комплексних мідно-цеолітових родов. Ірану (8-24 г/т), скарнових родов. Ірану, Афганістану (25-2000 г/т), металоносних мулах Червоного м. - Атлантіс II (53 г/т).

Гірничохімічна сировина представлена в країнах Зах. А. фосфоритами, сіркою, калійними солями, кам’яною сіллю, баритом, флюоритом, боратами, сульфатом натрію, піритом. Запаси фосфоритів оцінюються в 2500 млн. т. Вони укладені в осадових родов. Йорданії, Сірії, Туреччини, Іраку та Ізраїлю.

За запасами сірки регіон Зах. А. займає 1-е місце в світі - 373 млн. т; Майже 99% запасів сірки укладені в родов. Іраку (Мішрак, Лазага та ін.), її родов. відомі також в Афганістані, Туреччині, Ірані.

Основні запаси калійних солей пов'язані з Мертвим м. із загальними запасами в 600 млн. т, підтвердженими - 42 млн.т при вмісті K2O – 1,4% (1998). Родов. калійних солей є також в Ірані (Міане, Семнан та ін.).

Родов. кам’яної солі (запаси перевищують 4,5 млрд. т) відомі в Туреччині, Ємені, Саудівській Аравії, Ірані, Сірії, Афганістані та Йорданії.

Родов. сульфату натрію (запаси понад 10 млн. т) відомі в Туреччині та Ірані, родов. флюориту (підтв. запаси бл. 7 млн. т - 1998) - в Афганістані, Ірані, Туреччині і Саудівській Аравії, родов. піриту (запаси біля 0,7 млрд. т) - в Саудівській Аравії, Туреччині і на Кіпрі.

Великі запаси боратів, зосереджені головним чином в Туреччині (родов. Бандирма, Емет, Кірка, Бігадіч та ін.), оцінюються в 1 млрд. т при вмісті B2O3 в руді 15-50%.

Значні в регіоні також запаси бариту – заг. запаси оцінюються в 21 млн. т, підтв. – 6,8 млн.т (1998) – г.ч. в Туреччині (Сілір та ін.), а також Ірані (Кередж), Афганістані (Сангілян) і Саудівської Аравії.

Нерудна індустріальна сировина. Надра Зах. А. багаті різноманітними видами індустріальної сировини. Значні запаси (90-і роки ХХ ст.): азбесту - 6 млн. т (Туреччина, Афганістан, Іран, Кіпр), корунду - 9,2 млн. т (Туреччина, Іран), магнезиту - 95 млн. т (Туреччина, Афганістан, Саудівська Аравія, Іран, Ізраїль), каоліну - 40 млн. т (Іран, Туреччина, Йорданія, Саудівська Аравія), перліту - 4,7 млрд. т (Туреччина), алуніту - понад 1 млрд. т (Іран, Туреччина). Крім того, є родов. бентоніту в Сірії, Туреччині, Ірані, Ізраїлі (запаси 2 млн. т), діатоміту в Туреччині (130 млн. т), вогнетривких доломітів в Ірані, Іраку, Афганістані (25 млн. т), тальку в Афганістані, Туреччині, Саудівській Аравії (понад 10 млн. т), сепіоліту в Туреччині (1,2 млн. т), графіту в Туреччині і Афганістані, мусковіту в Афганістані, Ірані та Саудівській Аравії.

Нерудні буд. матеріали. Родов. буд. матеріалів представлені гіпсом - запаси понад 3 млрд. т (Туреччина, Афганістан, Ємен, Йорданія, Іран), різноманітними глинами (Туреччина, Ізраїль, Іран, Ірак, Афганістан, Саудівська Аравія, Ємен), вапняками цементними і будівельними (Туреччина, Ізраїль, Іран, Ірак, Афганістан, Саудівська Аравія, Ємен, ОАЕ), кварцовим піском (Ізраїль, Іран, Туреччина, Афганістан, Саудівська Аравія та ін.), мармуром (Туреччина, Іран, Ємен та ін.).

Родов. коштовного та виробного каменю. У Ірані відомі родов. бірюзи Нішапур в районі Мешхетак і ін. На родов. лазуриту скарнового типу Санг в Афганістані - кращі в світі сорти цього виробного каменю. У Афганістані також є родов. рубінів, смарагдів, кунциту, сурми, кришталю, турмаліну, аквамарину, мармурового оніксу.