3. Зміст і форма договору

Договір страхування укладається в письмовій формі шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страхові поліси і свідоцтва, як правило, містять усі умови договору, включаючи стандартні правила страхування, спеціальні умови для даного договору, доповнення і винятки зі стандартних правил; у них можуть міститися індивідуальні, окремо погоджені зі страхувальником умови.

Страховий поліс може бути виданий страхувальнику на підставі його письмової чи усної заяви. Усної заяви достатньо, коли умови страхового забезпечення не вимагають докладної інформації про застрахованого, а страхувальнику відомі обставини, що мають істотне значення для визначення імовірності настання страхового випадку. Таким способом укладаються короткострокові договори страхування від нещасних випадків, наприклад, на час авіа перельоту, договори страхування дачних будівель (садових будиночків) та ін.

Поліс може бути разовим і генеральним. За допомогою разового поліса оформлюються прості операції по страхуванню (з одним предметом). Генеральний поліс поширюється на декілька однорідних операцій по страхуванню майна (стосовно групи предметів).

Страхування по генеральному полісу може провадитися при дотриманні наступних умов: 1) предметом страхування повинне бути майно; 2) це майно повинне складатися з партій; 3) умови страхування для однорідного майна повинні бути подібними; 4) договір повинний бути укладений на певний строк. [3, ст.981]

Істотними умовами догово­ру страхування, які зазначаються у страховому свідоцтві (полісі, сертифікаті), визнаються об'єкт страхування, розмір страхової суми, страхового внеску і строки його сплати, страховий ризик (страхові випадки), строк страхування, початок і закінчення дії договору страхування. У договорі також можуть бути передбачені інші умови страхування.

Умовою дійсності договору майнового страхування можна вважати умову про реальну можливість виконання дій, що складають предмет зобов’язання. Немає зобов’язання, якщо його предмет є неможливим (impossibilium nulla obligatio est) – такий принцип діяв ще в римському праві [13].

Договір страхування як юридичний факт — це правочин, внаслідок вчинення якого виникають цивільно-правові наслідки; необхідним є взаємна згода сторін(страхувальника та страховика) щодо ряду положень, які визнаються істотними умовами. Відповідно до загальних положень про цивільно-правовий договір та коментованої статті істотні умови договору поділяються на дві групи: по-перше, це умови, які чітко визначені законом та правилами страхування, а також інші умови, щодо яких сторони обов'язково повинні досягнути згоди за вимогою однієї із них (ст. 638 ЦК).

Договір страхування також повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови за згодою сторін; підписи сторін. [3, ст.981]

Договір страхування набирає чинності з моменту внесен­ня страхового платежу (внеску, премії), якщо інше не пе­редбачено умовами страхування. Зі згоди страхувальника об'єкт страхування може бути застрахований за одним до­говором страхування кількома страховиками (співстрахування). У таких випадках у договорі мають міститися умо­ви, що визначають права та обов'язки кожного зі страхо­виків. За наявності відповідної угоди між страховиками і страхувальником один зі співстраховиків може представ­ляти всіх інших у відносинах зі страхувальником, залиша­ючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки.

Договір страхування є:

- двостороннім, оскільки у разі укладення договору відповідні права та обов'язки виникають як у страхувальника, так і у страховика;

- реальним, набуває чинності з моменту внесення першого стра­хового платежу, якщо інше не передбачено договором;

- відплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову пре­мію, а страховик — у разі настання страхового випадку здійс­нює страхову виплату;

- алеаторним (ризиковим) — це договір на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежать від випадку. Страховику невідомо, чи буде він виконувати свої обов'язки за договором, а також коли са­ме і в якому обсязі. Так само ризикує і страхувальник, який, сплачуючи внески за договором, не впевнений щодо отриман­ня страхового відшкодування. Страхувальнику також неві­доме співвідношення сплачених ним страхових внесків і роз­міру страхового відшкодування.[6, c.286]

Недотримання письмової форми договору страхування тягне його недійсність із моменту укладення, і такий договір не породжує прав і обов'язків: кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане по такій угоді (детальніше про правові наслідки недійсності правочину див. ст. 216 ЦК).