43

Реферат

Курсова робота: 42 стор., 16 джерел, 2 додатка.

Актуальність даного дослідження, підтверджує зростаюча роль страхування в нашій країні. З кожним роком збільшується кількість договорів особистого і майнового страхування, що укладаються.

Об’єктом дослідження є безпосередньо правові відносини щодо страхування.

Предметом дослідження є система нормативних актів України що регулюють відносини страхування, а також теоретичний розгляд всіх особливостей притаманних даному договору.

Метою написання даної курсової роботи є дослідження правової природи договору страхування, його місця в системі цивільно-правових договорів.

Методи дослідження: діалектичний, логіко-історичний, системний, порівняльний.

В наш час страхова справа в Україні розвивається дуже швидкими темпами. Введення обов'язкового страхування автоцивільної відповідальності вдихнуло життя в багато існуючих компаній і залучило на ринок страхових послуг безліч нових страхових компаній. Але це тільки початок. Якщо Україна планує притримуватися європейських стандартів, то я вважаю що скоро буде введено і обов'язкове медичне страхування, і щоб підійти до цього з готовністю треба проаналізувати чинне законодавство яке регулює в нашій країні відносини страхування.

СТРАХУВАННЯ, ДОГОВІР СТРАХУВАННЯ, СТРАХУВАЛЬНИК, СТРАХОВИК, СТРАХОВИЙ РИЗИК, ФРАНШИЗА, СТРАХОВИЙ ВИПАДОК, СТРАХОВИЙ ТАРИФ, СТАХОВИЙ ПЛАТІЖ, ЗАСТРАХОВАНА ОСОБА, ВИГОДОНАБУВАЧ, СТРАХОВИЙ БРОКЕР, СТРАХОВИЙ АГЕНТ, ПЕРЕСТРАХУВАННЯ, СПІВСТРАХУВАННЯ.

Перелік умовних позначень

ЦКУ – Цивільний кодекс України

ЗУ – Закон України

ЦВК СРСР – Центральний виконавчий комітет Союзу Радянських Соціалістичних Республік

РНК СРСР – Рада Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік

КМУ – Кабінет Міністрів України

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….5

Розділ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СТРАХУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ………………………………………………………………………………7

Розділ 2. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ……………………………………………………………………..10

2.1. Сторони договору страхування…………………………………………...14

2.2. Предмет договору…………………………………………………………...15

2.3. Зміст і форма договору…………………………………………………….19

Розділ 3. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ СТОРІН ……………………………………23

3.1. Права та обов'язки страховика………………………………………….23

3.2. Права та обов'язки страхувальника……………………………………27

Розділ 4. ПРИПИНЕННЯ ТА НЕДІЙСНІСТЬ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ……………………………………………………………………30

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….33

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………....35

ДОДАТОК А………………………………………………………………………….36

ДОДАТОК Б………………………………………………………………………….38

1. ВСТУП

В наш час страхова справа в Україні розвивається дуже швидкими темпами. Введення обов'язкового страхування автоцивільної відповідальності вдихнуло життя в багато існуючих компаній і залучило на ринок страхових послуг безліч нових страхових компаній. Традиційно виділяються три напрями страхування: страхування майна, особисте і страхування відповідальності. Страхування є особливою послугою, це товар, який можна купити або продати. У цивільному обороті, заснованому на ринкових стосунках, страхування займає особливе місце. Зменшуючи можливі майнові втрати учасників, цей інститут служить важливою правовою гарантією охорони їх інтересів. Сучасні законодавчі системи відносять до об'єктів гражданських прав і нематеріальні блага - життя, здоров'я, честь і ін. Відповідно і страховий захист поширився на інтереси, пов'язані з цими благами. Розвиток суспільства та конкуренція на ринку страхування призвели до створення якісно нових страхових продуктів, що, в свою чергу, спричинило на практиці розробку нових договорів страхування та необхідність їх врегулювання на законодавчому рівні. Економічно розвинуте суспільство не може існувати без страхування, яке є невід'ємною частиною суспільних відносин, гарантом благополуччя і стабільного розвитку. Можна із впевненістю припустити, що однією із умов формування людського суспільства була потреба в безпеці, заснованої на інстинкті самозбереження. Відносини, що виникають між особами, зацікавленими у страхуванні свого життя, майна, відповідальності та інших майнових інтересів, що не суперечать чинному законодавству України (страхувальниками), з однієї сторони, та особами, які здійснюють страхування (страховиками), з іншої, опосередковуються договором страхування.

Страхування виконує ряд функцій: а) компенсаційну, оскільки страхові фонди використовуються насамперед для відшкодування страхувальникам заподіяних збитків; б) пре­вентивну, бо з цих фондів фінансуються профілактичні заходи по відверненню шкідливого впливу стихійних сил природи та Інших негативних наслідків; в) функцію сприяння розвиткові економіки, тому що частина прибутку страхових організацій перераховується у доход державного бюджету.

Таким чином, цей договір є правовим засобом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові.

Актуальність даного дослідження, підтверджує зростаюча роль страхування в нашій країні. З кожним роком збільшується кількість договорів особистого і майнового страхування, що укладаються.

Об'єктом дослідження є безпосередньо правові відносини щодо страхування.

Предметом дослідження є система нормативних актів України що регулюють відносини страхування, а також теоретичний розгляд всіх особливостей притаманних даному договору.

Метою написання даної курсової роботи є дослідження правової природи договору страхування, його місця в системі цивільно-правових договорів. Завдання роботи наступні:

1. Охарактеризувати підстави виникнення і припинення договору;

2. Досліджувати підстави недійсності договору страхування;

3. Розглянути умови договору страхування;

4. Проаналізувати права і обовязки сторін;

5. Вивчити правила страхування.

Методи дослідження: діалектичний, логіко-історичний, системний, порівняльний.

Структура роботи:

Курсова робота складається зі вступу, 4 розділів, висновку, списку використаних джерел, додатків. Список використаних джерел включає 16 найменувань. Робота виконана на 42 сторінок друкованого тексту.

Розділ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СТРАХУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

У роки радянської влади страхування в Україні розвивалося нерівномірно. Так, з 1921 року страхування майна державних підприємств і організацій здійснювалося добровільно. Але вже Постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 вересня 1929 року вводилося обов'язкове страхування в державній промисловості, яке охоплювало практично усе майно, і вже через два роки страхові платежі були включені до складу податку з обороту, що зумовило зміну механізму відшкодування збитків. Страхування кооперативних і громадських підприємств, у тому числі і колгоспів, також було перекладене на державну основу. Цю роботу виконували органи Держстраха СРСР, які надавали послуги з обов'язкового і добровільного видам страхування майна громадян.

У той час не існувало чіткої концепції розвитку особистого страхування. З березня 1929 року значне поширення отримало колективне страхування. Спочатку ставилося завдання охопити страхуванням не менше 75% працюючіх, проте вже до 1940 року фактичний показник знизився до 30%. Цей вид страхування став збитковим і його скасували, ввівши особисте змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності, страхування від нещасних випадків. Перестраховка в СРСР розпочала розвиватися з 1921 року, коли виникла необхідність перестраховувати частину страхових ризиків, які приймалися кооперативами і перевищували суми, встановлені Держстрахом.

У післявоєнні роки була здійснена низка важливих заходів, спрямованих на посилення ролі страхування в розвитку економіки, зокрема, прийнята Постанова Ради Міністрів УРСР від 26 листопада 1958 року № 1645 "Про затвердження Положення про органи державного страхування в Українській РСР". В період реформ 1960-х років було багато зроблено для налагодження механізмів страхового захисту сільськогосподарських підприємств. Без цього було б складно ввести грошову гарантовану оплату роботи колгоспників, здійснити перехід колгоспів до прямого банківського кредитуванню, зміцнити інші напрями госпрозрахункових стосунків. Умови обов'язкового страхування майна колгоспів, введені в 1968 році, грунтувалися на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальників(їх сукупністю). Також був зроблений крок вперед в розвитку методології формування страхових резервів, збільшена норма страхового покриття і розширений перелік страхових випадків(зокрема, в нього була включена посуха). Ефективність цих заходів підтверджується тим, що вже через 10 років уряд визнав доцільним перекласти на такі умови страхування і державні сільськогосподарські підприємства. Так була спростована теза про те, що "держава не може саме себе страхувати".

Упродовж 1960-70-х років були введені нові види страхування майна, життя і здоров'я громадян. З 1988 року державні підприємства отримали право на здійснення добровільного страхування майна і відповідальності. Проте, незважаючи на серйозні зміни у відношенні до страхової справи, рівень його розвитку ще сильно відставав від рівня країн з ринковою економікою.

До 1988 року в Україні, як і в республіках колишнього СРСР, існувала монополія двох державних страхових компаній : Держстраху і Індержстраху, діяльність яких була повністю врегульованою. Це припускало значні надходження до бюджету від страхових платежів і, у разі потреби, виділення з бюджету засобів на виплату страхових відшкодувань. Функції страховика на території України у той час виконувала система Укрдержстраху, в якій працювали майже 14 тисяч фахівців і 29 тисяч позаштатних страхових агентів.

Демонополізацію страхової справи в колишньому СРСР започаткував Закон "Про кооперацію", прийнятий Верховною Радою СРСР 26 травня 1988 року, який встановив, що кооперативи можуть страхувати своє майно і майнові інтереси в органах державного страхування, а також створювати кооперативні страхові установи, визначати умови, порядок і види страхування.

Найбільш вагомим імпульсом в створенні недержавних страхових організацій стало затверджене 19 червня 1990 року Радою Міністрів СРСР "Положення про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю" і Постанова Ради Міністрів СРСР "Про заходи по демонополізації народного господарства", прийняте 16 серпня 1990 року. Ці нормативні акти дозволяли займатися страховою діяльністю і конкурувати між собою державним, акціонерним, взаємним і кооперативним суспільствам. Демонополізація сталася і в системі Держстраха, передусім вона проявилася в наданні страховим організаціям республік СРСР права впроваджувати регіональні види майнового і особистого страхування, які не були єдиними в країні.

Починаючи з 1991 року, після припинення існування СРСР, Україна стала самостійно вирішувати усі питання організації страхової діяльності. [4]