Раковський Християн

(1.8.1873-11.9.1941) - політичний і державний діяч УСРР Н. у Градеці (тепер Болгарія). До 1914-активний учасник болгарського і румунського соціалістичних рухів, один із засновників соціал-демократичних партій у Болгарії і Румунії. Виступав проти участі Болгарії у Першій світовій війні і входив у Центральне бюро антивоєнної революційної Балканської соціал-демократичної робітничої федерації (заснована 1915). У 1918 вступив у партію більшовиків, обіймав посаду голови Верховної автономної колегії, заснованої в Одесі для боротьби проти контрреволюції в Україні та Румунії. Був членом Центрального виконавчого комітету Рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеського військового округу (Румчероду).

    З травня 1918 очолював більшовицьку дипломатичну делегацію на переговорах з урядом гетьмана /7. Скоропадського щодо укладення мирного договору між радянською Росією і Українською Державою. З січня 1919 по липень 1923 (з перервами) очолював уряд радянської України. В ім'я інтернаціоналізму протистояв українському партикуляризмові і навіть ставив під сумнів існування окремої української національності. Проте до кін. 1921 Р. змінив свої погляди. Наполягав на більшій повазі до українського національного питання, вимагав розширення політичної та економічної самостійності Української СРР. На XII з'їзді Російської Комуністичної партії в квітні 1923 різко критикував позицію Й.Сталіна в національному питанні. Після зміщення з посади голови Раднаркому УСРР був послом СРСР у Великій Британії (1923-25) та Франції (1925-27). Будучи висланим із Франції за революційну діяльність, восени 1927 повернувся в Україну і протягом місяця організував “ліву опозицію”. У грудні 1927 на XV з'їзді Російської Комуністичної партії виключений з її рядів, а через місяць - висланий в Астрахань. З 1929 Р. був визнаним всесоюзним лідером “лівої опозиції”. У лютому 1934 підкорився партійній дисципліні й отримав дозвіл на повернення в Москву, де став керувати науково-дослідним інститутом наркомату охорони здоров'я. У 1936 заарештований за звинуваченням у шпигунстві й у березні 1938 засуджений до 20 років ув'язнення. Розстріляний в Орловській в 'язниці.

Махно Нестор Іванович (26.10.1888, с. Гуляй-Поле Запорізької обл. — 25.06.1934) — політик, військовий діяч, один із лідерів анархістського повстансько-партизанського руху в Україні.

У 1906 р. став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», що діяла на Катеринославщині. За участь в експропріаційних акціях кілька разів його заарештовувала поліція. В березні 1910 р. Одеський військово-окружний суд засудив Махна до смертної кари, яку незабаром замінили довічною каторгою. В 1911—1917 рр. ув`язнений у Бутирській тюрмі в Москві. Після Лютневої революції 1917 р. у Росії Махно повернувся на Катеринославщину, де став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махном місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам. В кінці 1917 р. — на початку 1918 р. Махно сформував «селянські вільні батальйони». Боровся проти гетьмана Скоропадського, проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Очолював бригаду у червоній Першій Задніпровській дивізії. У вересні 1923 р. був заарештований польською владою. Помер у Парижі. Урну з прахом Махна замуровано в стіні комунарів на кладовищі Пер-Ляшез.

ТЮТЮННИК ЮРІЙ НИКИФОРОВИЧ (20.4.1891 - 1929) - український військовий діяч, генерал-хорунжий. Н. у с. Будищі на Київщині. Навчався у сільській школі, закінчив агрошколу в Умані. У роки Першої світової війни 1914-18 - на фронті, отримав офіцерський чин. Після утворення Української Центральної Ради взяв активну участь в українізації частин російської армії. У березні-квітні 1917 сформував у Сімферополі український полк ім.П.Дорошенка. У червні 1917 Т. як делегат від 228-го піхотного запасного полку взяв участь у роботі Другого всеукраїнського військового з'їзду у Києві. У липні обраний членом Української Центральної Ради. Переведений по службі у Катеринослав. Восени 1917 організував у Звенигороді Кіш вільного козацтва, став його отаманом. Після захоплення Києва більшовиками у лютому 1918 розгорнув Звенигородський кіш до 20 тис. повстанців. У запеклих боях розгромив збільшовичену 8-у армію, зайняв Бірзулу і Вапнярку, роззброїв частину 2-го російського корпусу, кінну бригаду, розгромив у Бобринську 8-тисячну групу М.Муравйова. До травня 1918 контролював великі території Київщини і Херсонщини. Влітку і восени повстанці під командуванням Т. вели бої з німцями і гетьманцями. У лютому 1919 частини Т. об'єдналися з загонами М.Григоріїва, утворивши могутню військову групу (23 тис. багнетів і шабель, 52 гармати, 20 бронепоїздів). Командування повстанською армією перебрав на себе М.Григоріїв, начальником штабу став Т. Повстанці разом з Червоною армією повели бойові дії проти денікінців та військ Антанти, зайняли у березні 1919 Херсон і Одесу. У травні 1919, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Т. і М.Григоріїв повернули зброю проти більшовицької Росії. Після загибелі командувача армії у липні 1919 Т. на чолі частини Повстанської армії прибув до Жмеринки і приєднався до Армії УНР. Влітку 1919 очолював групу в запеклих боях на більшовицькому фронті. Спільно із 3-ю Залізною, 2-ю Волинською дивізіями і 2-ю Галицькою бригадою частини під командуванням Т. визволяли Житомир, а потім через Брацлав, Гайсин, Христинівку, Умань вийшли в р-н Шполи. У кін. серпня 1919 частини Т. протистояли Південній групі Й.Якіра, а в жовтні-листопаді-денікінському корпусу генерала Я.Слащова. У грудні 1919 Т. призначений помічником командувача Армії УНР. Після інтернування українських частин у Польщі Т. не склав зброї. Влітку і восени 1921 підготував план Другого зимового походу на територію України з метою підняти антибільшовицьке повстання. Операція була проведена у листопаді 1921, однак закінчилася трагічно: групу розбили більшовицькі війська, 359 полонених козаків було розстріляно поблизу Базару на Житомирщині. У 1924 Т. повернувся в радянську Україну. Поселився у Харкові, отримав посаду викладача тактики і стратегії у Харківській школі червоних старшин. Написав спогади про Зимовий похід, кілька кіносценаріїв, працював редактором художніх фільмів, навіть зіграв роль самого себе у фільмі “ПКП”. У 1929 був заарештований, вивезений до Москви, де без суду за наказом начальника ОГПУ Менжинського розстріляний.