22. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності (1918 – 1920 рр.)

Брестський мир між УНР та державами Четверного союзу, Військова конвенція УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

16 січня 1918 р. споряджені ЦР студенти зазнали поразки під Крутами. Під тиском червоної армії ЦР мусила переїхати до Житомира. 27 січня (10 лютого) 1918 р. ЦР уклала Брестський мир із Четверним союзом, а також військову конвенцію, яка дозволяла арміям Німеччини й Австро-Угорщини окупувати всю Україну. ЦР обіцяла поставляти до Німеччини продовольство й сировину. У березні німці (на чолі з ген. Лінзінгеном) зайняли Київ, тоді Росія уклала з Четверним союзом свій Брестський мир і визнати УНР.

Прийняття Конституції УНР. Державний переворот і утворення Української Держави.

Згодом виявилось, що ЦР не може контролювати місцеві уряди (отаманів), через що не може регулярно поставляти продовольство німцям. УДХП не подобались наміри ЦР передати землю бідним селянам, тому вона запропонувала німцям замінити ЦР на Гетьманат, обравши гетьманом Павла Скоропадського. 29 квітня 1918 р. ЦР прийняла "Конституцію Української Народної Республіки" й обрала президентом УНР М.С.Грушевського. Конституція проголошувала демократію, свободу слова і друку, національно-персональні автономії. Утім, цього ж дня стався державний переворот. Гетьман П. Скоропадський розпустив ЦР і проголосив Українську державу.

Утворення ЗУНР.

У під австрійській Україні імператор Карл дозволив створювати національні уряди (жовтень 1918 р.). Українці створили у Львові Українську Національну Раду (НР). Головою НР став Євген Петрушевич. Поляки одразу направили з Кракова до Львова ліквідаційну комісію. У відповідь українські офіцери утворили Центральний військовий комітет на чолі з Дмитром Вітовським. Солдати комітету зайняли Львів. У листопаді 1918 р. НР створила уряд – Державний секретаріат на чолі з Костем Левицьким і проголосила Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР).

Прихід до влади Директорії.

Тим часом в Надніпрянщині німці запровадили панщину й відбирали в селян зерно. Почалися повстання. В районі села Гуляйполе на Катеринославщині повстанців очолив анархіст Нестор Махно. В травні 1918 р. проти Гетьманата виступив Український національно-державний союз (УНС). 11 листопада 1918 р. закінчилася Перша світова війна. Четверний союз програв. Гетьман залишився без підтримки Німеччини й одразу заявив, що Україна відрікається від самостійності й ввійде до не більшовицької федеративної Росії. Гетьман сподівався, що його підтримає Антанта.

Друга радянсько-українська війна. Акт злуки УНР та ЗУНР.

13 листопада 1918 р. Росія почала другу війну з УНР. 14 листопада 1918 р. НС утворив директорію (В. Винниченко, С. Петлюра, Федір Швець, Опанас Андрієвський, Андрій Макаренко). Загони директорії розбили армію гетьмана під Мотовилівкою, що біля Києва. Директорія зайняла Київ і проголосила оновлену УНР. У грудні 1918 р. на Півдні України (у Новоросійську, Севастополі, Одесі) висадився французький десант. Французи вимагали, щоб Директорія підпорядкувала Антанті свою армію, залізниці й фінанси. Із сходу наступали більшовицькі загони.

В цих умовах УНР і ЗУНР оголосили Акт злуки (соборності, об’єднання, 22 січня 1919 р.). ЗУНР була перейменована на Західну область УНР. Тим часом червона армія на чолі з В. Антоновим-Овсієнком захопила Харків, а невдовзі підійшла до Києва. На півдні формування більшовиків розгромили французький десант. Рятуючись від більшовиків Директорі мусила тікати до Вінниці, потім до Рівно, потім до Кам’янця-Подільського.

Більшовики оголосили Українську соціалістичну радянську республіку (УСРР до 1937, потім УРСР). Також вони почали політику воєнного комунізму: пограбування селян (продрозкладка), націоналізація підприємств, ліквідація ринкових відносин. 10 березня 1919 р. було прийнято Конституцію УСРР, якою скасовували приватну власність. Утворили Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) на чолі з Григорієм Петровським і уряд – Раду народних комісарів (РНК) на чолі з Християном Раковським.

Денікінський режим в Україні.

Однак уже навесні 1919 р. Лівобережжям оволоділа біла армія на чолі з Антоном Денікіним (Добровольча армія), що наступала від Дону.

«Чортківська офензива». «Київська катастрофа». Перший «Зимовий похід» Армії УНР.

У червні 1919 р. армія ЗУНР – Українська галицька армія (УГА) провела Чортківську офензиву (наступ) проти польської армії на Західній Україні. Під час офензиви УГА примусила поляків відступити. 30 серпня 1919 р. УГА на чолі з А. Кравсом разом із загонами директорії вступила до Києва, 31 серпня до міста ввійшла кіннота білих. А. Кравс потрапив у полон. УГА мусила залишити Київ. С. Петлюра назвав ці події «Київською катастрофою». Українці опинилися в «трикутнику смерті», між польськими, денікінськими і радянськими військами. Згодом УГА мусила перейти на бік білих, а армія УНР перейшла до партизанської боротьби.

У грудні 1919 – травні 1920 р. генерал М.Омелянович-Павленко й Ю.Тютюнник провели “Перший зимовий похід” по тилах Добровольчої та Червоної армій. З серпня 1919 р. проти денікінців воювала Революційна повстанська армія на чолі з Н. Махно.

У жовтні 1919 – лютому 1920 р. більшовики захопили майже всю Україну, біла армія відступила до Криму. Білих очолив Петро Врангель. УГА перейшла на бік червоних, перейменувавшись в Червону УГА. В 1920 р. червоні й махновці на чолі з М. Фрунзе захопили Перекоп і розгромили білих. Після цього червоні розбили махновців.

Варшавська угода між УНР та Польщею.

У квітні 1920 р. С. Петлюра уклав з поляками Варшавську угоду. В обмін на незалежність директорія обіцяла віддати Польщі Західну Україну.

Польсько-радянська війна на території України.

Навесні поляки захопили Київ, але невдовзі мусили відступити до Варшави. У березні 1921 р. між РСФРР (Рос Соц Фед Рад Респ) і Польщею було укладено Ризький мир, за яким Польща визнала УСРР і отримала Західну Україну. Під час війни, в липні - вересні 1920 р., існувала Галицька Соціалістична Радянська республіка зі столицею в Тернополі. Її очолював Галревком. Він скасував приватну власність на засоби виробництва, встановив 8-годинний робочий день, відокремив церкву від держави та націоналізував церковні маєтки, запровадив єдину трудову школу із семирічним навчанням і націоналізував землю.

Другий «Зимовий похід» Армії УНР.

Восени 1920 р. ЧА разом із махновцями захопила Перекоп і Крим, вигнавши звідти білих.

У листопаді 1921 р. колишні вояки УНР на чолі з Юрієм Тютюнником розпочали з Польщі Другий зимовий похід проти червоних. Акція зазнала поразки.

У 1921 р. Україна, окрім її західної частини, опинилася під владою більшовиків, які проголосили УСРР й повели політику воєнного комунізму.

Культура

Після лютневої революції поширилися Просвіти. Незабаром вони почали політизуватися, закликаючи до незалежності. Спочатку ЦК КП(б) намагався радянізувати Просвіти, але в 1921 р. все ж таки заборонив їх (було понад 4 000 просвіт). Більшовики націоналізували всі культурно-освітні установи (театри, кіно, музеї тощо). Створений у 1919 р. комісаріат агітації і пропаганди очолював Артем (Сергєєв), а потім О. Коллонтай.

ЦР заснувала 53 українські гімназії. З кінця 1917 р. Народний секретаріат освіти на чолі з В. Затонським почав переслідувати учителів українознавчих дисциплін. Скасували викладання Закону Божого. За часів Гетьманату міністерство народної освіти ввів у викладання українську мову, історію й географію України. У 1919 р. українізація освіти була перервана. У липні 1919 р. РНК УСРР ввів безкоштовну й загальну освіту (для дітей від 7 до 16 років)

Радянська влада намагалася реформувати освіту, зробити її систему підконтрольною та спрямованою на зміцнення більшовицького режиму. У 1920 р. зросла кількість шкіл і учнів, певних успіхів було досягнуто в ліквідації неписьменності серед дорослого населення.

Активна боротьба розгорнулася за вищу школу. Передусім на навчання приймалися вихідці з робітничого класу та селянства. Університети були ліквідовані, замість них з’явились інститути народної освіти. Оскільки вступ до вузів вимагав певного рівня знань, то для підготовки майбутніх студентів було відкрито робітничі факультети.

У добу Гетьманату було створено Українську Академію наук. Її першим президентом став В. Вернадський. Після встановлення радянської влади деякі видатні вчені емігрували, але більшість продовжувала плідно працювати.

Нелегко складалася творча доля українських письменників і поетів. Вони вболівали за українську національну революцію, болісно переживали події громадянської війни. У цей час голосно заявили про себе талановиті поети П. Тичина, В. Сосюра, В. Чумак. Чимало обдарованих поетів, серед яких О. Олесь, змушені були назавжди залишати Батьківщину.

Багато зробив для розбудови української культури гетьман П. Скоропадський. Відкривались українські університети, бібліотеки, театри. Зокрема, у 1918 р. було засновано Український театр драми та опери, Українську державну капелу під проводом О. Кошиця, Державний симфонічний оркестр. Нові музично-драматичні установи та творчі колективи з’явилися в Україні й у 1919–1920 рр.

Помітною стала творчість нового драматичного театру ім. І. Франка, який очолював Г. Юра, колективу митців на чолі з Лесем Курбасом, відомих виконавців О. Мар’яненка, Г. Борисоглібської, композиторів М. Леонтовича, Б. Лятошинського, Г. Верьовки.

Завдяки діяльності Центральної Ради у Києві наприкінці 1917 р. було відкрито Українську академію мистецтв, яка об’єднала видатних художників. У цей час в Україні творили майстри живопису і графіки М. Бойчук (перший ректор академії), В. та Ф. Кричевські, Г. Нарбут, О. Мурашко. Г. Нарбут є автором проектів грошових знаків Центральної Ради і гетьманського уряду, державного герба і печатки, поштових марок, військової форми.

У роки революції та визвольних змагань у середовищі українських віруючих і духовенства зріло прагнення мати самостійну (автокефальну) церкву. Однак Російська православна церква намагалася не допустити втрати контролю над єпархіями колишньої царської імперії. Проголосити автокефалію на Всеукраїнському православному соборі в січні 1918 р. не дозволили більшовики. Більшовицька партія розгорнула запеклу боротьбу з релігією та церквою. Закривалися храми і монастирі, віруючі й духовенство зазнавали переслідувань. Ідея проголошення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) стала частиною українського національно-визвольного руху.

ДОДАТКИ

Дати:

січень (лютий) 1918 р. - Брестський мир між УНР та

державами Четверного союзу;

29 квітня 1918 р. - державний переворот і прихід до влади П. Скоропадського;

14 листопада 1918 р. - утворення Директорії;

листопад 1918 р. - проголошення ЗУНР;

22 січня 1919 р. - Акт злуки;

Грудень 1919 - травень 1920 – Перший «Зимовий похід» військ УНР

Квітень 1920 р. - Варшавська Угода

Березень 1921 р. – Ризький мир

Листопад 1921 р. – Другий «Зимовий похід» військ УНР

Поняття та терміни:

«Директорія» - найвищий орган державної влади Української Народної Республіки, створений в листопаді 1918.

«Українська Галицька армія» - Збройні сили ЗУНР. Процес творення Галицької армії (назву Українська галицька армія ця структура отримала після вимушеного об'єднання з Добровольчою армією ген. А.Денікіна 6.11.1919; остаточно з 17.11.1919) розпочався відразу після Листопадового повстання 1918 у Львові.

УСРР - (УРСР; до 1937 - Українська Соціалістична Радянська Республіка, УСРР) - штучна форма державності, що існувала в Україні у 1917-91. Виникла в умовах соціальної і національної війни, яка розгорнулася в Російській імперії після падіння самодержавства.

«воєнний комунізм» - назва внутрішньої політики Радянської держави, що проводилася в кінці 1917 - 1921 роках під час Громадянської війни. Основною метою було забезпечення міст і Червоної Армії зброєю, продовольством та іншими необхідними ресурсами в умовах, коли всі нормальні економічні механізми і відносини були зруйновані війною. Рішення про припинення військового комунізму та перехід до НЕП було прийнято 21 березня 1921 року на X з'їзді РКП (б).

Персоналії:

Скоропадський Павло Петрович (1873—1945) — державний, військовий і політичний діяч; гетьман України (1918).

Народився в м. Вісбадені (Німеччина) в дворянській сім’ї козацького походження. Дитинство провів у с. Тростянці на Чернігівщині. У 1886—1893 рр. навчався в Петербурзькому Пажеському корпусі, після його закінчення служив у кавалергардському полку. Під час російсько-японської війни 1904—1905 рр. воював у складі Читинського козачого полку. 1905 р. призначений флігель-ад’ютантом імператора Миколи II, командиром 20-го драгунського Фінляндського полку, 1911 р. — командиром лейб-гвардії Кінного полку (відзначився 1914 р. в бою під Краупішкеном). У січні 1917 р. прийняв командування 34-м армійським корпусом на території України (з серпня 1917 р. — 1-й Український корпус), розпочав заходи з його українізації. 16—17 жовтня 1917 р. у м. Чигирині обраний отаманом Вільного козацтва. У березні 1918 р. очолив політичну організацію національно-консервативного напряму «Українська громада» (пізніше — Українська народна громада), опозиційну до Української Центральної Ради. 29 квітня 1918 р. на Всеукраїнському з’їзді селян-хліборобів (у складі 6432 делегатів) у м. Києві був обраний гетьманом України. Того ж дня підписав «Грамоту до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий державний устрій України», в яких оголосив про розпуск УЦР і запровадження в Україні інституту гетьманату. Перебуваючи на чолі Української держави протягом травня — листопада 1918 р., сприяв встановленню дипломатичних зв’язків України з 30 державами (зокрема Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Італією, Швейцарією, Персією, скандинавськими державами тощо); виступив з планом реформування українських збройних сил і відновлення козацтва як основи української армії; ініціював створення ряду культурно-освітніх і наукових установ в Україні (Української Академії наук, Національного архіву, Національної бібліотеки, Державного музею, Державного драматичного театру, Державної галереї образів і різьб, двох державних університетів, близько 150 українських гімназій, Кобзарської школи тощо). Водночас залучав до державно-політичних структур елементи, неприхильні до ідеї української державності (керуючись суто їхньою професійною підготовкою); виступав з ініціативою «федерації» Української держави з «небільшовицькою» Росією (з метою спільної «боротьби з Радянською Росією»), яку висловив у грамоті 14 листопада 1918 р. ; не зумів вирішити питання про викуп і розподіл поміщицької землі між селянами. Ця ситуація, а також загальна політична напруга спричинилася до поширення в народному середовищі опозиційних до гетьманату настроїв і організації антигетьманського повстання на чолі з представниками українських соціалістичних партій (Директорією). 14 грудня 1918 р. керівництво повстання змусило П. Cкоропадського підписати акт про зречення влади; того ж дня гетьман за допомогою німецьких військ виїхав за кордон. З 1921 р. жив у передмісті м. Берліна Ванзеє (Німеччина). Очолив (разом з В. Липинським та В. Шеметом) «Український союз хліборобів-державників»; на початку 1930-х рр. об’єднав частину його членів у «Cоюз гетьманців-державників». 1925 р. заснував Український науковий інститут при Берлінському університеті. Під час 2-ї світової війни сприяв звільненню з німецьких концтаборів окремих діячів ОУН (C. Бандери, А. Мельника, Я. Cтецька). Загинув на станції Платлінг (Баварія) під час американського бомбардування; похований у м. Меттені. Залишив «Cпогади» (1919—1922, повне видання 1995 р.).