Бур'яни та заходи боротьби з ними

Бур'яни — рослини, які не вирощуються людиною, але засмічують сільськогосподарські угіддя.

А.Т. Болотов — засновник агронауки — у 1770 звернув увагу на те що винищування непотрібних трав є одним з основних заходів у боротьбі за підвищення врожаю.

П.А. Костичев, який поклав початок агрономічному землеробству, писав, що від бур'янів врожай в середньому по Росії зменшується на половину.

Для ефективної боротьби з посухою — вказував К.А. Тімірязєв, — важливо знищувати бур'яни, так як вони віднімають вологу у культурних рослин.

В.Г. Ротягистров — бур'янознавець відмічав, що кращий друг посухи на Півдні України — це бур'яни на полях, які використовують всю літню та осінню вологу.

Гарно розвинута коренева система бур'янів, що глибоко проникає у ґрунт, дозволяє використовувати воду та елементи живлення раніше культурних рослин, забезпечуючи їм швидкий ріст у порівнянні з культурними рослинами.

Шкода від бур'янів:

- зниження врожаю сільськогосподарських культур та погіршення його якості;

- ускладнення виконання польових робіт, зниження продуктивності сільськогосподарських машин та приладів (підвищуються витрати тягової сили та пально-мастильних матеріалів, машини та прилади швидко зношуються);

- сприяють розповсюдженню та поширенню шкідників та хвороб культурних рослин;

- викликають отруту, захворювання сільськогосподарських тварин та знижують якість їх продукції (гірчак, блекота, хвощ, полин, дикий часник та ін.);

- у борошні насіння бур'янів погіршує його якість і робить непридатним до використання (насіння полину, в'язелю, гірчака, куколю, блекоти, гречишки татарської, костра житнього та ін.);

- викликають алергічні захворювання у людей.

Для проведення успішної боротьби з бур'янами треба знати їх біологію, особливості розвитку, райони розповсюдження та культури, які вони засмічують.

Агрономічна класифікація бур'янів заснована на їх біологічних особливостях (типу живлення, віку життя, способів розмноження).

Найбільш поширені види бур’янів.

За тривалістю життя, поділяються на малорічні та багаторічні. До малорічних належать ті, що розмножуються лише насінням і живуть від кількох тижнів – ефемери - (зірочник середній - мокрець) до двох років - зимуючи (морква дика), а також озимі та ярі. Багаторічні бур‘яни розмножуються вегетативним способом (кореневищами, кореневими паростками, бульбами) та насінням. Це найбільш злісні бур‘яни , від яких важко очистити поля (березка польова, осот, пирій тощо).

Паразитні – живляться за рахунок рослини - хазяїна, мають лише присоски та органи розмноження, не мають листя коріння (повитиця, вовчок).

Не паразитні – всі зелені рослини, що засмічують посіви.

Окремо виділяються карантинні бур‘яни, до яких належать дуже шкідливі, що не мають загального поширення, але загрожують нанести велику шкоду і з метою їх знищення застосовують найефективніші заходи в т.ч. й адміністративні.

Необхідно знати методи вивчення забур’яненості посівів та вміти складати карти засміченості полів і правильно їх використовувати на практиці, вміло застосовувати комплекс запобіжних та винищувальних заходів.

Методи вивчення забур‘яненості.

1. Окомірний (у балах). 2. Кількісний (штук/м²). 3. Кількісно – ваговий (кг/м²)

Заходи боротьби з бур‘янами.

Запобіжні (профілактичні) - це знищення джерел розповсюдження насіння бур‘янів:

• на межах, узбіччях доріг, зрошуваних каналах, полезахисних лісових смугах, пустирях т.д.;

• запровадження раціональних сівозмін;

• державний карантинний контроль;

• своєчасний збір врожаю машинами, які мають сміття вловлювачі;

• ретельна очистка насіннєвого матеріалу, тари та машин від насіння бур'янів;

• правильне згодовування тваринам зернових залишків тільки у подрібненому або запареному виді.

Винищувальні:

- механічні – своєчасний і відповідний до типу забур‘яненості обробіток грунту (лущення стерни, зяблевий і передпосівний обробіток, запровадження чистих і зайнятих парів, механізований догляд за культурами тощо);

- хімічні – застосування гербіцидів;

- біологічні – використання комах, хвороб, домашньої птиці.

Вони ставлять задачу знищення запасу насіння бур'янів та вегетативних органів розмноження у ґрунті, а також проростаючих та вегетуючих бур'янів. Студенти повинні добре розбиратися у хімічних заходах боротьби з бур'янами, знати питання правильного застосування, розрахунки норм гербіцидів, механізацію внесення та ін. Необхідно пам'ятати, що всі хімічні засоби захисту рослин — хімічно активні речовини. При використанні гербіцидів треба враховувати не тільки економічний аспект, який одержується від їх застосування (зниження витрат, підвищення врожайності), а і їх екологічну небезпечність (для ґрунту, людей та тварин).

При вивченні гербіцидів необхідно розібратись у класифікації: за походженням (органічні та мінеральні); за механізмом дії (контактні та системні); по способу дії (суцільний та вибірковий); за напрямом дії (проти однодольних, дводольних).

Звернути увагу на біологічні методи боротьби, засновані на знищенні бур'янів за допомогою їх шкідників, хвороб та сівозмін.

Наукові дослідження та практика свідчать про те, що застосування окремих, навіть надзвичайно ефективних заходів захисту рослин, не може забезпечити тривалого стримання чисельності шкідливих організмів. Тому існує інтегрована система боротьби з ними - раціональне комбінування агротехнічного, біологічного і хімічного методів. Ця система базуються на знаннях прогнозу розвитку й шкодочинності шкідливих видів.

Економічний поріг шкодочинності (ЕПШ) – це чісельність шкідливих організмів, при якій затрати на боротьбу з ними окуповується ціною збереженого врожаю.

Гігієнічна регламентація застосування пестицидів.

Охорона здоров’я людей, зайнятих на проведенні хімічних заходів захисту рослин, та тих, що виконують інші види робіт щодо догляду за посівами на полях, оброблених пестицидами, а також забезпечення санітарних норм якості сільськогосподарської продукції вимагають суворого дотримання гігієнічних регламентів пестицидів.

Щоб не допустити залишків отруйних речовин у продуктах урожаю понад максимально-допустимого рівня (МДР), регламентується такі показники:

1. Максимальна норма препарату (кг/га, л/га) для кожної культури;

2. Кількість обробіток поля одним пестицидом за сезон;

3. Строк останньої обробки культури до збирання врожаю;

4. Час очікування;

5. Санітарні строки виходу на поле після обробки посівів пестицидами

Контрольні запитання.

1. Поняття про бур'яни. Їх біологічні особливості. Шкода від бур'янів.

3. Методи обліку забур'яненості посівів.

4. Заходи боротьби з бур'янами. Які вони у вашому господарстві.

5.Що таке Інтегрована система боротьби з бур'янами та ЕПШ.

Сівозміни

Всі заходи інтенсифікації землеробства, у тому числі механізація, хімізація, меліорація та другі забезпечують найбільший ефект на фоні правильних сівозмін.

Сівозміна — науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і пара у часі і на полях. Це захід підвищення врожайності, але повна дія проявляється не зразу, а через декілька років після засвоєння.

Необхідність введення сівозмін викликана тим, що при вирощуванні одних і тих культур на полі погіршуються умови їх розвитку.

Треба звернути увагу на причини, які викликають необхідність чергування сільськогосподарських культур:

• хімічні (рослини використовують поживні речовини в різних співвідношеннях);

• фізичні (неоднакове використання ґрунтової вологи та відтворення структури ґрунту різними культурами);

• біологічні (сільськогосподарські культури засмічуються різними видами бур'янів, уражаються різними шкідниками та хворобами);

• економічні (раціональне розподілення усіх польових робіт).

Запровадження сівозмін сприяє:

• росту врожайності сільськогосподарських культур і поліпшенню якості продукції;

• збереженню і відтворенню родючості ґрунтів, регулюванню балансу органічних речовин і мінеральних елементів живлення;

• нагромадженню, збереженню та раціональному використанню вологи;

• уникненню або послабленню явища ґрунтовтоми;

• зменшенню шкодочинності бур‘янів, обмеженню розвитку та поширенню шкідників і збудників хвороб сільськогосподарських культур;

• раціональному використанню всіх земельних угідь, матеріальних і трудових ресурсів та технологічних засобів упродовж вегетаційного періоду;

• збереженню довкілля на безпечному рівні.

За характером вирощування сільськогосподарських культур сівозміни поділяють на польові, кормові та спеціальні.

Польові – основні як за площею, так і за призначенням: тут вирощують більше половини зернових, технічних культур та картоплі.

Кормові – задовольняють потреби тваринництва в господарстві. Понад 50% площі відводиться під кормові культури. Виділяють прифермерські та сінокосно-пасовищні сівозміни.

У спеціальних сівозмінах вирощують культури, які потребують особливих умов агротехніки. Це - овочеві, ґрунтозахисні, коноплярські, рисові та інші.

Економічною основою сівозміни є раціональна структура посівних площ, яка визначається спеціалізацією господарства, його грунтово-кліматичними та організаційно-господарськими умовами. Структура посівних площ – це співвідношення посівних площ окремих сільськогосподарських культур у процентах із загальною площею ріллі.

За структурою посівних площ і набором основних культур польові сівозміни поділяються на види: зернопаропросапні (Степ), зернобурякові (Лісостеп) і зерно-льоно-картоплярські (Полісся) та ін.

Польові сівозміни мають різну кількість полів, здебільшого на Україні - 7 – 10.

Під паром розуміють поле сівозміни на якому протягом вегетаційного періоду не вирощується ніяка культура (тип – чистий пар) або вирощують культуру з коротким (2 – 2,5 місяці) вегетаційним періодом (тип – зайнятий пар). Чисті пари поділяють на чотири види: чорні, ранні, пізні і кулісні. Зайняті мають три види: сидеральні, зайняті просапними та культурами суцільного способу сівби.

Кулісні пари – чисті пари, що засіваються високостебловими рослинами для затримання снігу та накопичення вологи у ґрунті. Застосовують у посушливих районах. Кукурудзу, соняшник (2 – 3 ряди) з міжряддями 70 см, гірчицю (3 – 4 ряди) – 30 см. Висівають за 1,5 місяця до посіву озимих, весною стебла збирають.

Сидеральні пари – вирощують бобові культури для зморення у ґрунт на добрива у районах достатнього зволоження з бідними піщаними та супіщаними ґрунтами.

Під полем розуміють земельну ділянку ріллі певного розміру, яка використовується для вирощування сільськогосподарських культур або обробітку ґрунту (чисті пари).

Попередником називають сільськогосподарську культуру, або пар, які займали поле у попередньому році. Студент повинен уяснити культури, що використовуються як попередники в залежності від зональних умов.

Культури	Попередники у порядку зменшення їх придатності
Озимі зернові	Пари, багаторічні трави, зернобобові, озимі по чистому пару, просапні.
Ячмінь, овес, гречка	Просапні, зернобобові, озимі, однорічні трави.
Просо	Багаторічні трави, просапні, озимі, зернобобові.
Картопля і кормові коренеплоди	Озимі, зернобобові, однорічні трави, багаторічні трави, картопля.
Цукрові буряки	Озима пшениця, зернобобові.
Кукурудза	Озимі, зернобобові, просапні, кукурудза на силос.
Соняшник	Озима пшениця, ячмінь.
Однорічні трави	Просапні, ярі зернові.
Багаторічні трави	Підпокривні посіви під ячмінь, овес, віко-вівсяні суміші, озима пшениця, озиме жито.

За кількістю можливих посівів на одному полі сільськогосподарські культури поділяють на: повторні, беззмінні, монокультури.

Повторна культура — сільськогосподарська культура, яку вирощують на одному полі не більше 8 років до ряду.

Беззмінна культура — сільськогосподарська культура, яку вирощують на одному полі довгий час.

Монокультура — єдина сільськогосподарська культура, яку вирощують у господарстві.

Що до впливу на баланс і вміст гумусу, сільськогосподарські культури поділяються на 4 (чотири) групи:

1. Багаторічні кормові культури на орних землях при малій інтенсивності обробітку ґрунту збагачують грунт гумусом і азотом.

2. Однорічні бобові збагачують грунт азотом і не зменшують запаси гумусу.

3. Колосові культури при незначній інтенсивності обробітку менше знижують вміст гумусу і азоту ніж просапні культури.

4. Просапні культури, які вирощують при інтенсивному обробітку, сильно знижують вміст гумусу й азоту в грунті.

В умовах інтенсифікації землеробства важлива роль належить проміжним культурам. Це сільськогосподарська культура, яку вирощують у інтервалі часу, вільному від вирощування основних культур сівозміни. За строками посіву та характером їх використання проміжні культури діляться на пожнивні, поукісні, підсівні, озимі.

Пожнивні — це проміжні культури, які вирощують після збирання зернових культур у тому ж році.

Поукісні — це проміжні культури, які вирощують після збирання на зелений корм силос чи сіно основних культур у тому ж році.

Підсівні — сільськогосподарські культури, які висівають під покров основної культури.

Проектування, впровадження і освоєння сівозмін

Запровадження сівозмін складається у розробки, затвердження і перенесення проекту сівозміни на території землекористування господарства. Освоєння – це поступовий перехід прийнятого чергування культур, який триває 2-3 і більше років. Сівозміна вважається освоєною тоді, коли в ній витримуються прийняті межі полів, а розміщення культур у полях після певних попередників відповідає прийнятій схемі.

Розробку проекту сівозмін починають з визначення спеціалізації господарства, напрямку його розвитку, вивчають кліматичні, грунтово-гідрологічні, організаційно-господарські умови.

Після цього приступають до складання організаційно-господарського плану, який включає план організації території і сівозмін.

При складанні проекту сівозмін необхідно:

1 – провести облік усіх земельних угідь, дати їм агровиробничу характеристику;

2 – розробити ефективну структуру посівних площ та визначити площу багаторічних насаджень;

3 – встановити необхідну кількість сівозмін у господарстві та розподілити культури між ними;

4 – визначити кількість полів у кожної сівозміні і скласти схему чергування культур;

5 – скласти план освоєння і ротаційну таблицю до кожної з прийнятих сівозмін;

6 – розробити систему обробітку ґрунту і удобрення кожної сівозміни, а також заходи боротьби з бур’янами, шкідниками, хворобами с/г культур;

7 – при цьому необхідно передбачити комплекс заходів по захисту ґрунту від ерозії.

Контрольні запитання.

1. Що таке сівозміна, беззмінна культура і монокультура?

2. Які причини викликають необхідність чергування культур у сівозміні?

3. Значення різних культур у підвищенні родючості ґрунту і їх оцінка як попередника.

4. Класифікація сівозмін, ознаки, за якими вона проводиться.

5. Проміжні культури, їх значення і класифікація.

6. Що розуміють під введенням і засвоєнням сівозміни?