Основні типи ґрунтів України та їх сільськогосподарське використання

Природні умови території України різноманітні. Тому за законом горизонтальної зональності виділяють грунтово-кліматичні зони: Полісся, Лісостеп, Степ, Сухий Степ, передгір'я Карпат та Криму.

У кожній ґрунтовій зоні у відповідності з її природними умовами формується один або декілька основних ґрунтових типів. Наприклад: у Поліссі основними є підзолисті та болотні ґрунти; у лісостеповій — сірі лісові; у степовій зоні - чорноземи; у сухому степу — каштанові т.п.

Крім того на території України зустрічаються засолені ґрунти, які не мають відокремленої зони (інтрозональні ґрунти); до них відносяться— солончаки, солонці, солоді. Вони зустрічаються частіше серед чорноземних, каштанових, бурих ґрунтів.

По долинам річок розташовані заплавні ґрунти, які утворились наносами дрібнозему під час розливу річок.

У гірських районах утворились ґрунти, розміщення яких з вершини до підніжжя нагадує зміну ґрунтів рівнини, з півдня на північ. У гірських районах діє закон вертикальної зональності ґрунтів, встановлений вченим - ґрунтознавцем В.В. Докучаєвим. При вивченні ґрунтів необхідно звернути увагу на умови ґрунтоутворення (клімат, рельєф, ґрунтотворна порода, рослинні формації, вік, вплив діяльності людини на ґрунтоутворення) кожної із зон.

Природні товариства земних рослин та ґрунтових мікроорганізмів називаються рослинними формаціями. Дерев'яниста – утворює підзолистий тип ґрунту під сосновими лісами, а розкладають їх залишки гриби та актиноміцети. Під широколистяними лісами утворюються сірі лісові ґрунти, рослинні залишки розкладаються грибами та анаеробними бактеріями. Степова формація – утворює чорноземи у зоні Степу та каштанові ґрунти – у зоні Сухого Степу. Перетворення трав'янистої рослинності відбувається бактеріями в аеробних умовах та черв'яками.

Приклад: умови утворення ґрунтів Сухого Степу. Тип ґрунтів - каштанові представлені двома підтипами: темно-каштановими і каштановими. Сформувались під полинно-типчаково-ковиловою рослинністю. Ґрунтотворний дерновий процес відбувався в умовах недостатнього зволоження. Рельєф – рівнинний. Ґрунтотворна порода-лес. Агрохарактеристика: вміст гумусу 1,3-3%, гумусовий профіль потужністю 35-45 см, рН ґрунтового розчину 7-8. Легкорозчинні солі і гіпс залягають на глибині 150-250 см. Для підвищення родючості ґрунтів проводяться заходи збереження вологи у ґрунті, запобігання пилових бур: введення чорних та кулісних парів, снігозатримання, насадження лісосмуг, введення системи плоскорізного обробітку ґрунту з залишенням стерні на поверхні, оранки без обороту пласта, внесення органічних і мінеральних добрив під основний обробіток ґрунту, введення сівозмін з насиченням культур суцільної сівби, зрошення.

Ерозія ґрунту

По всіх зонах розповсюджена ерозія ґрунтів. У Поліссі та Лісостепу розвинені процеси водної ерозії, які супроводжуються змивом ґрунту і утворенням сітки ярів та балок. У Степу та Сухому Степу – вітрова, з видуванням з ґрунту родючого шару.

У зонах водної ерозії крім ознайомлення з меліоративними протиерозійними заходами (лісові насадження на схилах, гідротехнічні споруди водовідводні вали та канали, каскади ставків, терас, укріплення схилів, берегів, насипів т.п.), студент повинен звернути увагу на особливості обробітку схилових ґрунтів (оранка, щілювання, кротування поперек схилів, лункування, використання спеціальних сівозмін з буферними смугами багаторічних трав).

У зонах розповсюдження вітрової ерозії (Степ) головним меліоративним заходом є захисне лісонасадження. Захисні лісосмуги відіграють велику роль у боротьбі з посухою, суховіями і вітровою ерозією. Однак, на утворення системи полезахисних лісних смуг потрібні десятиріччя. Тому студент повинен вивчити спеціальні агротехнічні прийоми для збереження ґрунту: полосне розміщення посівів, утворення пасовищ на дуже еродованих ґрунтах, безполицевий та плоскорізний обробіток з залишенням стерні на поверхні.