3.7. Захист конституційного ладу України

Захист конституційного ладу – це система заходів та дій по попередженню, припиненню, розслідуванню того, що негативно впливає на розвиток держави і суспільства, виявлення винних та виконання щодо них покарань. Гарантувати конституційний лад означає здійснювати його захист через подолання усього негативного зі сфери політики, економіки, соціального та духовного життя суспільства.

Гарантія (від франц. garantie – забезпечення, запорука) – це спосіб забезпечення виконання, зачасти, добровільно взятих на себе зобов’язань.

У науці конституційного права вчені по-різному визначають зміст гарантій конституційного ладу. Так, вітчизняний правник М.І. Козюбра визначає таку систему гарантій конституційного ладу: Український народ, Конституцію і закони України, Українську державу в цілому і в особі її спеціалізованих інститутів (організацій, служб), Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади України; Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції і прокуратури, політичні партії і громадські організації, засоби масової інформації, територіальні громади та органи місцевого самоврядування, міжнародні організації¹. Запропонована система гарантій конституційного ладу практично ґрунтується на суб’єктному складі. Дійсно, вищеперераховані суб’єкти конституційно-правових відносин наділені значним обсягом повноважень у сфері захисту конституційного ладу держави.

Разом з тим, В.Ф. Погорілко пропонує не лише визначити систему конституційних гарантій, але й здійснити їхню класифікацію за механізмом забезпечення конституційного ладу. Конституційні гарантії, на думку вченого, поділяються на нормативні і організаційні: а) нормативні гарантії складаються з матеріальних і процесуальних норм; б) організаційні гарантії складають суб’єкти конституційно-правових відносин, тобто Український народ, Українська держава, органи державної влади, політичні партії, громадські організації, засоби масової інформації. Крім того, В.Ф. Погорілко вважає, що Конституція України є беззаперечним гарантом конституційного ладу України².

Конституційні гарантії конституційного ладу – це вид правових гарантій, які визначені Конституцією України і мають найвищу юридичну силу. Концептуальні правові гарантії конституційного ладу знайшли належну об’єктивізацію в Конституції і законах України, а саме:

1) процесуально ускладнений порядок внесення змін до Розділу І Конституції України, який передбачає проведення обов’язкового всеукраїнського референдуму (ч. 1 ст. 156 Конституції України);

2) неможливість внесення змін до Конституції України, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157 Конституції України);

3) непересічне значення у захисті конституційного ладу України має український народ, який є єдиним джерелом влади і має виключне право визначати та змінювати конституційний лад в Україні, проте не в довільній формі, а у конституційно визначений спосіб, наприклад, через вибори та референдуми. Згідно ст. 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом;

4) заборона утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади (ч. 1 ст. 37 Конституції України);

5) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (ч. 1 ст. 65 Конституції України);

6) обов’язковість складення присяги народними депутати України, Президентом України, у якій вони зобов’язуються усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України (ч. 1 ст. 79, ч. 3 ст. 104 Конституції України);

7) визнання Президента України гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 102 Конституції України);

8) Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони (ч. 2 ст. 107 Конституції України);

9) конституційний обов’язок Кабінету Міністрів України забезпечувати державний суверенітет і економічну самостійність України, виконувати Конституцію і закони України, акти Президента України (ч.1 ст. 116 Конституції України);

10) функціональні обов’язки прокуратури, наприклад, нагляд за додержанням законів відповідними органами (ст. 121 Конституції України);

11) незалежність суддів при здійсненні правосуддя, підкорення їх лише закону (ч. 1 ст. 129 Конституції України);

12) заборона внесення змін до Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 1 ст. 157 Конституції України);

13) функціональні обов’язки Конституційного Суду України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (ч. 2 ст. 147 Конституції України);

14) правова регламентація введення в Україні надзвичайного стану, встановлена Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р.;

15) правова регламентація введення в Україні воєнного стану, встановлена Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 р.. Воєнний стан встановлюється в Україні або в окремих її територіях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки суверенітету України, її територіальної цілісності;

16) опосередковано суб’єктами захисту конституційного ладу України є засоби масової інформації, громадські організації та ін.

Отже, суб’єктами захисту конституційного ладу України є фактично всі суб’єкти конституційно-правових відносин, які повинні здійснювати вказану функцію як шляхом виконання наданих їм законодавством повноважень, так і через утримання від виконання певних дій, наприклад, не створювати збройні формування не передбачені законом (ст. 17 Конституції України).

Завдання для самоперевірки

1. Назвіть характерні ознаки конституційного ладу України.

2. Охарактеризуйте поняття суверенітету та назвіть його види.

3. Назвіть, хто вперше сформулював ідею державного суверенітету.

4. Охарактеризуйте гарантії конституційного ладу в Україні.

1 Див.: Конституційне право зарубіжних країн: хрестоматія: навч. посіб. / Упоряд. В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.

1 Румянцев О.Г. Основы конституционного строя России. – М., 1994. – С. 22.

2 Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России. – М., 1996. – С. 75.

3 Кабишев В.Т. Становление конституционного строя России. – Саратов, 1993. – С. 4.

4 Погорілко В.Ф. Загальні засади конституційного ладу України та його гарантії // Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – С. 122.

5 Юридична енциклопедія. В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (гол. редкол.) та ін. – Т.3: К – М. – К., 2001. – С. 279.

6 Радянська юриспруденція оперувала такими поняттями як «суспільний лад», «суспільний устрій». Див.: Советское государственное право / Под ред. С.С. Кравчука. – М., 1985. – С. 74 та ін.

1 Юридична енциклопедія. В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (гол. редкол.) та ін. – Т.3: К – М. – К., 2001. – С. 279 – 280.

1 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: Підручник. – Львів: «Новий світ», 2007. – С. 55.

1 Еллинек Г. Общее обучение о государстве. – СПб., 1908. – С. 347, 363.

1 Термін з’явився у часи виникнення національних держав.

1 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: Підручник. – Львів: «Новий світ», 2007. – С. 177.

2 Там само. – С. 180.

3 Юридична енциклопедія. В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (гол. редкол.) та ін. – Т.5: П – С. – К., 2003. – С. 155.

1 Моль Р. Энциклопедия государственных наук. – М., 1868. – С. 255 – 257.

2 Магістратури – це органи виконавчої влади у Грецькому полісі.

3 Аристотель. Политика. – М., 1911. – С. 9.

4 Цицерон. Диалоги. О государстве // О законах: пер. с латын. – М.: Наука, 1966. – С. 20.

5 Локк Дж. О государственном правлении // Избранные философские произведения. – М., 1960. – Т.2. – С. 95 – 116; Бекон Ф. Сочинения: в 3-х т. – М., 1971. – Т. 1. – С. 476 – 539 та ін.

1 Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина: навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 112.

1 Законотворча діяльність: словник термінів і понять / За ред. В.М. Литвина. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – С. 59.

1 Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і головн. ред. В.Т. Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – С. 52, С. 1226.

1 Юридична енциклопедія. В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (гол. редкол.) та ін. – Т.4: Н – П. – К., 2002. – С. 632.

2 Політичні партії мають таку назву, оскільки відкрито ведуть боротьбу за владу, головна мета політичних партій – державна влада.

1 Правознавство: навч. посіб. / За заг. ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Український інформаційно-правовий центр, 2002. – С. 89 – 90.

2 Філософія: навчальний посібник / За заг. ред. Ю.В. Осічнюка. – К.: Атіка, 2003. – С. 293.

3 Законотворча діяльність: словник термінів і понять / За ред. акад. НАН України В.М. Литвина. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – С. 147.

1 Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы ? – К.: Ин-т социологии НАНУ, 2001. – С. 231.

1 Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – С. 46.

1 Законотворча діяльність: словник термінів і понять / За ред. акад. НАН України В.М. Литвина. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – С. 216.

1 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: підручник. – 3-тє видання, стереотипне. – Львів: «Новий Світ-2000», 2007. – С. 330.

2 Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих фундацій, 1999. – С. 148.

3 Элиннек Г. Общее учение о государстве. – СПб., 1908. – С. 426 – 427.

4 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: підручник. – 3-тє видання, стереотипне. – Львів: «Новий Світ-2000», 2007. – С. 229.

1 Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 135.

1 Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права: підручник. – 3-тє видання, стереотипне. – Львів: «Новий Світ-2000», 2007. – С. 107.

1 Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / Пер. з рос. – Харків: Консул, 2001. – С. 73.

2 Лашин А.Г. Возникновение и развитие форм социалистического государства. – М.: Узд-во МГУ, 1965. – С. 342 та ін.

3 Чиркин В.Е. Конституцыонное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1999. – С. 179.

1 Супруненко В.І. Феномен держави: теоретико-правові засади формування та розвитку: Автореф. дис. … канд.. юр. наук / 12.00.01/. – К., 2006. – С. 14.

1 Конституційне право України / За ред.. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С. 99.

2 Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова рекол.) та ін. – Т. 1: А – Ґ. – К.: Укр. енцикл., 1998. – С. 554 – 555.

49