3.5. Форми здійснення народовладдя

У науці конституційного права народовладдя визначається як належність влади народові¹. Таке визначення є досить загальним, оскільки незрозуміло в який спосіб наповнюється його реальний зміст. Нормативне проголошення народовладдя у державі ще не означає реальної влади народу. Народовладдя може мати формальний зміст, якщо у чинному законодавстві не буде регламентований чіткий механізм його реалізації. Тож звернімося до конституційних норм.

Конституція України визнає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Український народ здійснює цю владу безпосередньо, через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5 Конституції України).

Основними принципами народовладдя є: а) поєднання безпосереднього та представницького народовладдя; б) загальність і рівність у здійсненні народовладдя; в) його гарантованість; г) суверенітет та ін.

Народовладдя є вираженням демократії.

Народовладдя

Безпосередня (пряма) демократія

Представницька (непряма) демократія

вибори референдуми демонстрації страйки та ін.

– Президент України – Верховна Рада України – представницькі органи місцевого самоврядування

Народовладдя реалізується через безпосередню (пряму) демократію і представницьку (непряму) демократію.

Безпосередня (пряма) демократія. Відповідно до ст. 69 Конституції України народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Український народ або його частина здійснюють владу безпосередньо самі на загальнодержавних і місцевих виборах, всеукраїнських і місцевих референдумах, мітингах, демонстраціях, зборах громадян, через народні ініціативи та ін.

Пряме народовладдя здійснюється із суверенної волі Українського народу в інтересах всього суспільства, незалежно від того, на якому рівні – місцевому чи загальнодержавному – реалізується його воля. Відтак, цінність безпосередньої (прямої) демократії не змінюється залежно від того, чи вона реалізується на всій території України (Всеукраїнський референдум), чи тільки в межах певної її територіальної частини (місцевий референдум).

Народовладдя здійснюється на основі конституційних норм та принципів, які знайшли нормативне закріплення у Конституції України, профільному законодавстві про вибори та референдуми. Так, основні форми прямого народовладдя закріплені у статтях 70 – щ 71 (вибори) та у статтях 72 – 74 (референдуми) Конституції України. Разом з тим, є й інші важливі форми безпосередньої демократії, наприклад, збір підписів з вимогою проведення всенародного референдуму, збір підписів на підтримку кандидата на посаду Президента України та ін.

Сферою виключної компетенції Українського народу є його право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Таке право є невід’ємним від народу, тому не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5 Конституції України).

Завдяки інституту безпосередньої демократії громадяни держави беруть участь у вирішенні важливих питань загальнодержавного і місцевого значення, здійснюють безпосередню владну діяльність, формують органи державної влади, заповнюють вакантні виборні посади, зокрема Президента України.

Безпосередня демократія є важливим механізмом реалізації громадянами своїх конституційних прав і свобод, особливо політичних. Усе це визначає демократію як найбільший яскравий прояв народовладдя, який опосередковує поступальний розвиток і утвердження громадянського суспільства і правової держави.

Через вибори, як одну з форм прямої демократії, реалізується установча функція Українського народу, зміст якої вбачається у формуванні органів державної влади (Президента України, Верховної Ради України) та органів місцевого самоврядування (Верховна Рада АРК, представницькі органи місцевого самоврядування, тобто сільські, селищні, районні, районні в містах, обласні ради).

Через інститут референдуму, який є формою прямої демократії, Український народ реалізує власне волевиявлення у площині реалізації свого суверенного права визначати і змінювати форму державного правління, вирішувати питання територіальних змін тощо.

Представницька (непряма) демократія – це здіснення влади народом опосередковано, тобто через своїх представників у владних структурах. Об’єктивізація представницької демократії здійснюється через первинні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які представляють інтереси Українського народу. Первинними органами державної влади є ті органи, які безпосередньо обираються (формуються) громадянами України. До них належать: парламент – Верховна Рада України і глава держави – Президент України. Органи місцевого самоврядування не належать до системи органів державної влади, проте є важливим інститутом представницької демократії.

Участь громадян у здійсненні судової влади відбувається через інститут народних засідателів та присяжних (ч. 4 ст. 124 Конституції України).

Загалом народовладдя реалізується Українською державою через усю систему її органів – законодавчих, виконавчих, судових, правоохоронних, контрольно-наглядових, а також систему самоврядних органів.

В юриспруденції предметом тривалої дискусії є питання щодо визначення переваг чи недоліків двох форм народовладдя – представницької і безпосередньої. Зокрема, французькі просвітителі ХVІІІ ст. стверджували, що закони можуть набирати чинності за умови безпосереднього їх прийняття народом. Д. Дідро наголошував: «Не може бути іншого справжнього законодавця, окрім народу»¹.

Сьогодні як конституційно-правова теорія, так і практика не заперечує прийняття законів громадянами держави. Конституції ряду держав світу прийняті безпосередньо народом, зокрема в Сенегалі (1963 р.), Камеруні (1972 р.), Російській федерації (1993 р.) та ін. У деяких кантонах Швейцарії і донині практикується прийняття народом частини поточних законів.

Поряд з цим, ряд учених обґрунтовують переваги представницької демократії перед безпосередньою. Як стверджує відомий правник М.В. Цвік, обмеженість прямої демократії вбачається у неможливості при її застосуванні всебічного, детального, організованого обговорення тих чи інших питань, що можливо для представницьких органів, рішення яких мають можливість бути значно обґрунтованішими².

До представницьких органів державної влади мають обиратися професіонали, які, як писав Г. Еллінек у своїй праці «Загальне вчення про державу», виражаючи інтереси різних соціальних груп, здатні подолати розбіжності і прийти до єдиного рішення³.

Дійсно, представницька демократія буде мати відповідний сенс за умови, якщо органи державної влади будуть складатися із патріотично налаштованих професіоналів, здатних зміцнити авторитет держави у світі, сприяти економічному, соціальному і духовному збагаченню України.

У контексті зауваженого досить влучною була пропозиція грецького філософа Антісфен, який жив у ІV ст. до н.е. Він запропонував Народним зборам Афін прийняти постанову: «Вважати віслюків конями». Громадяни афінського полісу сприйняли цю пропозицію як нісенітницю. І тоді мудрий Антісфен вигукнув: «Але ж ви простим голосуванням робите із невігласів – полководців»⁴.

Таким чином, і представницька, і безпосередня форми демократії мають свої переваги і недоліки, проте тільки змістовне їх поєднання дозволить якнайповніше реалізувати принцип народовладдя в державі.