3.2. Характеристика України як конституційної держави

У Розділі І «Загальні засади» Конституції України декларовано – «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» (ст. 1).

Україна – суверенна і незалежна держава. Держава є складним і невід’ємним інститутом політичної влади у суспільстві.

Держава – це політико-територіальна суверенна організація політичної влади більшості населення або частини суспільства, що має спеціальний апарат управління та примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов’язковими, здійснює керівництво й управління загальносуспільними справами і виступає як суб’єкт міжнародних відносин¹. Суверенітет є важливою ознакою держави і виступає базовим елементом державотворення. Суверенітет ґрунтується на такий принципах:

1) єдність і неподільність – суверенітет не може бути половинчастий, він або є, або його немає;

2) постійність – його функціонування не обмежене часовими рамками;

3) необмеженість – суверенітет не можна тимчасово передати, делегувати та ін.;

4) надзаконність – жоден закон не може скасувати суверенітет.

Суверенітет держави (від франц. Souverainete – верховна влада) – це верховенство, самостійність, повнота, єдність і неподільність державної влади всередині країни та її рівноправність у відносинах з іншими державами. Зміст державного суверенітету знаходить своє вираження переважно у двох основних спрямуваннях:

1) верховенство, монопольність і неподільність державної влади всередині країни, оскільки держава не може існувати, не маючи реальної влади;

2) незалежність держави на міжнародній арені, рівноправне членство у міжнародних організаціях, неможливість втручання у внутрішні справи держави інших держав чи міжнародних організацій.

В умовах глобалізації світового розвитку Україна в силу різних суб’єктивних і об’єктивних обставин стала членом міжнародних організацій – ООН, Ради Європи, СНД, Європейського Союзу та ін. Відтак, вона добровільно взяла на себе не лише права, але й відповідні обов’язки. Уповноважені представники міжнародних товариств можуть відвідувати Україну з метою перевірки стану справ держави з окремих питань. Наприклад, згідно з Європейською конвенцією із запобігання тортурам і нелюдським чи принижуючим гідність поводженням чи покаранням Україна зобов’язана дозволити міжнародним спостерігачам відвідувати місця позбавлення волі (тюрми, колонії та ін.) на предмет перевірки умов відбування покарання засуджених. Отож, абсолютного суверенітету, особливо зовнішнього, в умовах глобалізованого світу бути не може.

У науковий обіг термін «суверенітет» уперше ввів французький учений Жан Боден у своїй праці «Шість книг про республіку» (1576 р.) для загальної оцінки владарювання у державі. Згодом ця ідея активно розвивалася іншими вченими. Зокрема, Г. Еллінек визначав державний суверенітет як здібність держави до виключного правового самовизначення, як можливість держави у межах права вільно нормувати зміст своєї компетенції. На його думку, суверенна державна влада означає владу, яка не знає над собою ніякої вищої влади, тому є незалежною і верховною¹.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1996 р. визначила основні принципи державного суверенітету: верховенство, самостійність, повнота, неподільність. Така концепція державного суверенітету була сприйнята і задекларована у Конституції незалежної України.

Верховенство державної влади означає:

1. не може бути обмежена суб’єктивною волею будь-якого

індивіда, громадянина, незалежно від його посади чи матеріального становища;

2. державна влада має об’єктивні чинники обмеження, які

визначені Конституцією і законами України, інститутом народного суверенітету;

3. державна влада може бути лише одна, альтернативи їй

немає, тобто не може бути два уряди, два президенти тощо;

4. державна влада поширюється на усіх без виключень

суб’єктів правовідносин у межах державної території.

Самостійність державної влади означає:

1) непідпорядкованість іншій владі, державна влада не може перебувати під чиєюсь владою, крім влади власного народу;

2) відособленість влади від усіх інших влад у суспільстві;

3) невимушеність і добровільність нормування змісту своєї компетенції і влади;

4) можливість використання державно-правового примусу для забезпечення повноцінної реалізації своєї компетенції.

Повнота і неподільність державної влади:

1) державна влада поширюється на всі сфери суспільних відносин: політичну, економічну, соціальну, екологічну, культурну;

2) державна влада є самодостатньою і такою, що може повноцінно здійснювати управління суспільними справами;

3) монопольність і єдність державної влади в межах певної території.

Конституційні ознаки України як суверенної і незалежної держави:

1) територіальна цілісність і недоторканність держави в межах існуючого кордону, оскільки суверенітет поширюється на всю територію держави (ч. 1 ст. 2 Конституції України). Основний Закон визначає, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ч. 1 ст. 17 Конституції України);

2) суверенітет Українського народу, оскільки внутрішній суверенітет держави обмежується суверенітетом власного народу. Наприклад, право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5 Конституції України);

3) апарат публічної легітимної влади, який формується спільними зусиллями Українського народу і уповноважених органів державної влади згідно норм національного законодавства. Ззовні не може бути будь-якого тиску міжнародних організацій чи інших держав щодо порядку формування чи персонального складу тих чи інших органів державної влади;

4) дія міжнародних договорів в Україні можлива у разі надання згоди Верховної Ради України на обов’язковість їх використання на території держави (ч. 1 ст. 9 Конституції України);

5) єдине громадянство;

6) єдина податкова і фінансова системи, що дозволяє самостійно формувати бюджет держави;

7) національна валюта, тобто власна грошова одиниця – гривня (ст. 99 Конституції України);

8) Збройні Сили України, на які покладаються Конституцією України (ч. 1, 2 ст.17) оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;

9) офіційне представництво Українського народу як у межах держави, так і в міжнародно-правових відносинах;

10) державний статус української мови в Україні, що визначено ч. 1 ст. 10 Конституції України. Верховна Рада УРСР прийняла Закон УРСР «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 р., в якому сказано: «Відповідно до Конституції Української РСР державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах життя» (ст. 2 розд. І).

Державна мова – це закріплена традицією або законодавством мова¹. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. (Справа N 1-6/99), положення ч. 1 ст. 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначають конституцією і законами України. Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України. Виключно законами України визначається порядок застосування мов (ч. 1 п. 4 ст. 92 Конституції України). Володіння державною (українською) мовою є обов’язковою умовою для зайняття відповідних посад (ч. 2 ст. 103, ч. 3 ст. 127, ч. 3 ст. 148 Конституції України).

11) державні символи України, якими є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України (ст. 20 Конституції України). Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Державні символи – це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, мають ідеологічний зміст та історичне коріння.

Державні символи України:

а) Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів (ч. 2 ст. 20 Конституції України). Синьо-жовтий прапор України офіційно використовувався, починаючи з перших місяців незалежності України. Так, Президія Верховної Ради України на чолі з Головою Верховної Ради України Л. Кравчуком 18 вересня 1991 р. прийняла Постанову «Про прапор України», де постановила: «До прийняття Конституції України дозволити в протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор»;

б) Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Верховна Рада України 19 лютого 1992 р прийняла Постанову «Про Державний герб України»: «Затвердити тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Зображення Державного герба України поміщується на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов’язковим додержанням пропорцій зображення герба»;

в) Державний Гімн України. Державним Гімном України є пісня «Ще не вмерла України і Слава, і Воля», слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційно музична редакція державного гімну прийнята Верховною Радою України 15 січня 1992 р., а Закон України «Про Гімн України» – 6 березня 2003 р., який редагував первісний текст автора. Державний Гімн України приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України (ч. 5 ст. 20 Конституції України).

Державний Гімн України «Ще не вмерла Україна»

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Україна – демократична держава. Демократія (від грецьк. demos – народ, kratos – влада) – це народовладдя, що виходить з організації і функціонування державної влади, форми організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу єдиним джерелом влади, який здійснює реальне управління суспільними і державними справами.

Ознаки України як демократичної держави:

1) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 1, 2 ст. 5 Конституції України);

2) здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 ст. 6 Конституції України);

3) визнання і гарантія місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України);

4) громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (ст. 36 Конституції України). Правовий статус громадських об’єднань, що діють в державі, визначають Закони України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р., «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р.;

5) громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції України);

6) громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (ст. 39 Конституції України);

7) усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40 Конституції України);

8) вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення (ст. 71 Конституції України);

9) безпосередня участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ч. 4 ст. 124 Конституції України).

Крім того, демократичність Української держави має вияв у республіканській формі державного правління, що дає можливість громадянам обирати главу держави, парламент, органи місцевого самоврядування.

Україна – соціальна держава. Поняття «соціальна держава» введено в науковий обіг у 1850 р. німецьким ученим Лоренцо фон Штейном, яке згодом розвинули і наповнили юридичним змістом інші правники. Вітчизняні вчені вважають, що соціальна держава – це та держава, яка прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі – приблизно однакових шансів, можливостей самореалізації особистості¹. Визнано, що держава є багатою за умови наявності середнього класу, який становить понад 60 % від усього населення держави. Добробут держави створюють не ті кошти, які вона щорічно надає чиновникам, а ті, котрі вона щорічно залишає в кишенях громадян ².

Ознаки України як соціальної держави:

1) людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції України);

2) забезпечення необхідного прожиткового мінімуму для людини, індивіда. Прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродуктових товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особи³. Прожитковий мінімум вираховується на одну особу залежно від основних соціальних груп населення (діти-інваліди, пенсіонери та ін.). прожитковий мінімум встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України до початку розгляду проекту Закону України «Про державний бюджет». В Україні прожитковий мінімум затверджується законом, наприклад,

3) право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’зковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України);

4) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення засади регулювання праці і зайнятості встановлюються законами України (ч. 1 п. 6 ст. 92 Конституції України);

5) громадинам України гарантується право на матеріальне забезпечення при тимчасовій втраті працездатності, на допомогу при народжені дитини ті її догляду та ін.;

6) створення спеціальних державних закладів по догляду за непрацездатними особами – територіальні центри соціального обслуговування населення, будинки-інтернати для самотніх і престарілих громадян, дитячі будинки та ін;

7) конституційні норми та закони України в частині регламентації соціального захисту людини відповідають міжнародним правовим актам – Загальній декларації прав людини, міжнародному пакту про економічні, соціальні та культурні права.

Загалом, характеристика держави, як соціальної, має комплексний характер і передбачає широкий спектр обов’язків держави по відношенню до людини. Зокрема, держава повинна забезпечити:

• розвиток соціально орієнтованої економіки;

• право на працю, що включає можливість заробляти собі на

життя працею. Держава повинна створювати робочі місця з гарантованою мінімальною оплатою праці;

– право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів;

• право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що

включає достатнє харчування, одяг, житло;

• недоторканність житла та ін.

Україна – правова держава. Термін «правова держава» введений у науковий обіг німецьким ученим Р. Молем, який виклав свої теоретичні міркування щодо ідеальної держави у праці «Наука поліції у відповідності з принципами правової держави» (1868 р.)¹.

Проте ідея правової держави сягає своїм корінням античної епохи. Зокрема, Аристотель стверджував, що у будь-якій державі, особливо у тій, де панують закони, основу державної влади складає три основних види органів: законодавчий орган, магістратури², судові органи³. Інший античний філософ Цицерон розглядав державу як складну політико-правову спільність Він вважав, що держава є надбанням народу, а народ – не будь-яке поєднання людей, що зібрані разом будь-яким чином, а поєднання багатьох людей, пов’язаних між собою згодою в питаннях права і загальністю інтересів ⁴. Подібні ідеї обґрунтовувалися вченими і в більш пізніший час⁵. Проте осьовим центром ідей про правову державу є взаємовідносини між державою і особою (народом), які мають ґрунтуватися на справедливих законах, де втілені фундаментальні соціальні цінності.

Правова держава – це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади, яка ґрунтується на принципах поваги і законодавчого визнання прав і свобод людини, законності, верховенства права.

Ознаки України як правової держави:

1) верховенство права, який закладений у ст. 8 Конституції України. Цей принцип, на думку вітчизняних учених А.М. Колодія і А.Ю. Олійника, означає, що не держава створює право, а навпаки, право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій, тому не держава надає права і свободи людині, а народ створює право, щоб, насамперед, обмежити ним державну владу¹.

Нормативний зміст верховенства права означає:

а) Конституція України має найвищу юридичну силу;

б) закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй;

в) норми Конституції України є нормами прямої дії, тому звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується;

2) беззаперечне визнання і нормативне утвердження суверенітету народу як єдиного джерела публічної влади;

3) нормативне врегулювання і практичне забезпечення реалізації принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

4) забезпечення і гарантія прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина;

5) взаємодія особи і держави на основі дотримання принципу: «Фізичній особі дозволено робити те, що прямо не заборонено законом, юридичній особі дозволено тільки робити те, що прямо дозволено законом». Наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України);

6) рівність усіх індивідів, громадян перед законом і судом;

7) політична багатоманітність;

8) максимальні гарантії прав і свобод людини і громадянина;

9) здійснення взаємного як державою, так і громадянами (громадянським суспільством) ефективного контролю й нагляду за реалізацією законів і дотриманням принципу верховенства права;

10) визнання міжнародних правових актів, зокрема у частині регламентації прав і свобод людини і громадянина частиною національного законодавства (ст. 9 Конституції України);

11) взаємна відповідальність особи і держави за свою діяльність;

12) високий рівень правосвідомості і правової культури громадян.

Таким чином, в Україні є достатні нормативні умови, необхідні для формування повноцінної правової держави. Разом з тим, ст. 1 Конституції України проголосила Українську державу правовою, проте дану конституційну норму необхідно сприймати як норму-мету, оскільки державу такого ґатунку ще потрібно побудувати.

***

Формування громадянського суспільства як важлива передумова побудови правової держави. Держава виникає на певному етапі розвитку суспільства. У процесі історичного розвитку і держава, і суспільство постійно ускладнюються і збагачуються новими структурними елементами і зв’язками, завдяки чому вони удосконалюються і досягають нових вершин у своєму розвитку. На певному етапі розвитку цивілізованого суспільства зароджується громадянське суспільство, яке є передоднем формування правової держави. Відтак, за відсутності громадянського суспільства правову державу створити неможливо.

Громадянське суспільство – це комплексний конституційно-правовий інститут, який являє собою структуроване об’єднання населення даної країни з розвиненими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв’язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права¹. Право власності є основою формування будь-якого громадянського суспільства. Це опосередковує беззаперечне визнання і гарантію інституту права власності з боку держави. Крім того, індивіди, громадяни зобов’язані поважати право власності один одного.

Ознаки громадянського суспільства:

1) має відносну автономію від держави, не є частиною держави, проте взаємодіє з останньою;

2) ціннісним ідеалам громадянського суспільства (свобода, гуманізм, законність та ін.) повинна бути підпорядкована правова держава;

3) право виступає не засобом покарання, а мірилом свободи, рівності і справедливості в суспільстві;

4) реальний вплив громадян на законотворчий процес у державі, через референдуми, мітинги та ін.;

5) рівність усіх форм власності (ст. 41 Конституції України);

6) свобода підприємницької діяльності (ст. 42 Конституції України);

7) розвинуте самоуправління, зокрема визнання місцевого самоврядування;

8) забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина;

9) право на отримання вчасної, достовірної, вичерпної, різноджерельної інформації;

10) ідеологічний плюралізм;

11) можливість будь-якому індивіда, громадянина реалізувати власну ініціативність з метою задоволення особистих чи суспільних інтересів без шкоди для соціуму (статі 22, 23 Конституції України);

12) економічна і політична багатоманітність;

13) законодавчо регламентовані механізми здійснення контролю громадянським суспільством за державою;

14) відсутність антисуспільних способів збагачення, наприклад, високі кредитні відсотки у банку, продаж наркотиків та ін.;

15) розвинуті соціальні структури суспільства, зокрема громадські об’єднання, політичні партії, які мають реальний вплив на державне управління;

16) наявність сформованого середнього класу, який становить соціально-економічну основу правової держави.

Таким чином, аналіз як конституційного законодавства, так і багатогранних сфер суспільного життя дає підстави стверджувати, що в Україні визначені основні напрямки формування громадянського суспільства. Проте найбільш проблемними є такі:

1) рівність усіх перед законом має здебільшого теоретичний, а не практичний характер;

2) не спрацьовує механізм взаємної відповідальності особи і держави, особливо останньої;

3) низький рівень довіри громадян до правосуддя, органів державної влади, місцевого самоврядування;

4) високий рівень корупції, зокрема в органах державної влади, що ставить Україну на один ряд з африканськими країнами;

5) відсутність сформованого середнього класу, значна поляризація громадян держави на багатих і бідних;

6) з утвердження пропорційної виборчої системи пріоритетним чинником зайняття державної посади є не професіоналізм і ділові якості особи, а партійна приналежність.