Адміністративні структури.

1. Система органів публічної адміністрації.

2. Повноваження глав держав відносно публічної адміністрації.

3. Уряди: склад, повноваження і організація діяльності.

4. Центральні адміністративні структури.

5. Регіональні і місцеві адміністративні структури.

Виводи.

1. Система органів публічної адміністрації.

Функції публічної адміністрації можуть виконуватися різними суб'єктами права (для більшої ясності використаємо юридичну термінологію вживану на Україні):

- органи виконавчої влади;

- державні установи і підприємства;

- органи місцевого самоврядування;

- комунальні установи і підприємства;

- приватні установи і підприємства;

- громадські організації, у тому числі у сфері професійного самоврядування.

Проте до органів публічної адміністрації серед перерахованих суб'єктів можна віднести лише дві групи: органи виконавчої влади і місцевого самоврядування. Всі інші суб'єкти можуть бути уповноважені на виконання функцій публічного характеру: або постійно, наприклад, школи забезпечують загальну середню освіту, або тимчасово – у випадках делегування приватним структурам виконання окремих публічних завдань.

Пріоритетне місце в структурно-організаційній частині адміністративного права займає аналіз правового статусу органів публічної адміністрації, і саме на цьому ми зупинимося детальніше. Тим паче, що система цих органів є досить складною і істотно відрізняється в окремих країнах.

Перша група структур публічної адміністрації – органи виконавчої влади, по характеру наданої компетенції і території, на яку поширюються їх повноваження, діляться на:

- вищі (уряд або глава держави);

- центральні (міністерства і інші органи із загальнонаціональною компетенцією);

- місцеві (адміністрації, префектури і так далі)

У правовій доктрині багатьох країн подібне ділення ще простіше і містить лише два види органів виконавчої влади – центральні і місцеві. Уряд відносять до центральних органів, проте із загальною компетенцією, а не спеціальною, як в міністерств і відомств.

Залежно від форми державного правління, що існує в конкретній країні, виділяють різні моделі виконавчої влади, тобто на загальнодержавному рівні відрізняють виконавчу владу, орієнтовану на реалізацію завдань:

- глави держави в президентських республіках;

- глави держави і глави уряду в парламентських монархіях і президентсько-парламентських республіках.

Виходячи з цього, спостерігається певний дуалізм виконавчої влади в другій моделі, до якої належать більшість європейських країн. Зокрема, в парламентських монархіях (Англія, Швеція) законодавчий представницький орган доручає виконання зафіксованих в законі завдань корони, яка формально очолює виконавчу владу. Проте король і його апарат виконує лише незначну частину публічних функцій, основна їх частина покладена на уряд. У парламентських республіках (Німеччина, Італія) роль монарха виконує президент республіки, і аналогічно, основні виконавчі структури формуються навколо уряду. У країнах із змішаною президенско-парламентскою формою правління (Франція) дуалізм влади виявляється ще яскравіше.

У президентських республіках (США, Латинська Америка) виконавча влада навпаки – монолітна. Тому що, вибраний населенням країни президент відповідає за всю повноту виконавчої влади; він є і главою держави і главою виконавчої влади в одній особі. Саме довкола нього формуються всі адміністративні структури.

Органи виконавчої влади виконують два види функцій:

- владно-політичні, тобто спільно з парламентом формують політику держави;

- владно-адміністративні, тобто вони реалізують державну політику, виконуючи рішення найвищих органів державної влади в повсякденній адміністративній діяльності.

При цьому варто звернути увагу, що владно-політичні функції здійснюють не всі органи виконавчої влади, а лише уряди і міністри, а в окремих країнах – і керівники регіональних органів виконавчої влади загальної компетенції. Значною мірою правове забезпечення владно-політичних функцій належить предмету конституційного права, хоча межа з адміністративним правом тут дуже туманна. А ось здійснення владно-адміністративних функцій – це виняткова прерогатива адміністративного права.