4. Центральні адміністративні структури.

4.1. Класифікація центральних адміністративних структур.

Центральними адміністративними структурами із спеціальною компетенцією є органи, сфера діяльності яких поширюється на територію всієї держави. Їх можна розділити на дві основні групи: міністерства і інші центральні адміністративні структури з різними назвами (наприклад – агентство, для країн загального права і Франції).

Особлива роль міністерств обумовлена тим, що вони входять до складу найвищих державних органів (разом з парламентом, главою держави і урядом), на рівні яких формується державна політика. У Великій Британії і США міністерства переважно називають департаментами, хоча в цих же країнах є структури з назвою «міністерствами» (наприклад, оборони в Англії і безпеки в США). Агентства і інші центральні адміністративні структури за загальним правилом підкоряються міністерствам, але існують багато чисельні виключення з цього правила.

Варто відзначити, що не дивлячись на ієрархічність системи центральних органів публічної адміністрації, досить важко провести їх всеосяжну і уніфіковану класифікацію.

Зокрема, у Великій Британії термін «департамент» застосовується як до міністерств, так і до інших органів публічної адміністрації. В результаті центральні адміністративні структури в цій країні розділяють на:

- міністерські департаменти (здійснюють свою діяльність під керівництвом політично відповідальних міністрів);

- неміністерські департаменти (їх очолюють неполітичні представники виконавчої влади, тобто державні службовці);

- напівавтономні або виконавчі агентства (групи всіляких органів, які зазвичай прирівнюються до департаментів, але діють переважно незалежно від міністрів у всіх випадках, коли не розглядаються важливі політичні питання).

У США класифікація центральних адміністративних структур подібна і охоплює три групи органів:

- департаменти (міністерства);

- виконавчі агентства;

- незалежні регулюючі комісії.

Незалежність третьої групи адміністративних структур визначається, перш за все, в уповноважуючому законі безпосередньо в назві «незалежна» або нормативним обмеженням президента звільняти членів даних комісій лише у випадках недбалості і скоєння службового злочину, а не повністю на власний розсуд. Окрім цього, незалежні регулюючі комісії в своєї більшості є колегіальними органами, що зменшує вірогідність тиску з боку політичної влади. В той же час, дані агентства, у відмінності від виконавчих агентств, зазвичай не підкоряються міністерським департаментам і, відповідно, не підлягають внутрішньому адміністративному контролю з їх боку.

У державах континентальної правової системи центральні адміністративні структури можна звести до двох груп (як вже наголошувалося): міністерствам і іншим органам публічної адміністрації. У ФРН ці органи мають різні назви: адміністрації, директорат, офіси, бюро і так далі

У всіх випадках центральні адміністративні структури є органами спеціальної компетенції, тобто їх повноваження стосуються окремої вузької сфери діяльності. Розділення на спеціалізовані сфери публічної адміністрації в деяких країнах континентальної Європи закріплені законом. Наприклад, в Польщі, наслідуючи німецький приклад, в 1997 році ухвалений окремий закон «Про сектори урядової адміністрації». У ньому визначено 32 сектори діяльності уряду, кожен з яких підпорядкований окремому міністрові, а також віднесені інші органи загальнонаціональної компетенції (центральні офіси) до даних секторів.

Закінчуючи знайомство з класифікацією центральних адміністративних структур, зупинимося на їх призначенні, загальному для всіх країн. Вони служать:

- не для виконання, а для організації виконання рішень найвищих державних органів;

- для стратегічної розробки політичних рішень і контроль за ходом їх виконання;

- для концептуальної, а у разі потреби фінансової підтримки інших організацій, як державного так і приватного сектора, а також власним втіленням в життя державних рішень.