5. Регіональні і місцеві адміністративні структури.

5.1. Система організації публічної адміністрації в регіонах і на місцях.

Регіональні і місцеві адміністративні структури можна поділити на дві групи:

- місцеві органи державної виконавчої влади (державна або урядова адміністрація);

- органи місцевого самоврядування (самоврядна адміністрація).

Місцевими органами виконавчої влади вважаються структури, які виконують завданні і функції держави на певній території, яка в більшості, але не у всіх випадках збігається з адміністративно-територіальним устроєм країни.

Органами місцевого самоврядування є представницькі і виконавчи органи, які забезпечують реалізацію права територіальних общин самостійно вирішувати питання місцевого значення. До органів публічної адміністрації відносяться лише виконавчи органи місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування є формально незалежними від державної влади, проте держава зберігає досить сильний вплив на них, шляхом встановлення законодавчих меж їх діяльності і контролюючи їх дії. В зв'язку з цим в зарубіжних країнах склалися наступні основні моделі організації публічної влади на місцях:

- у країнах англо-американської правової системи на всіх рівнях територіальної організації держави функціонують органи місцевого самоврядування, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції не створюються; парламент може впливати на діяльність органів місцевого самоврядування через закон, а основний контроль над ними здійснюють суди; урядовий вплив, перш за все, виражається у фінансуванні;

- у європейських країнах континентальної правової системи працює модель, яка називається адміністративною опікою; тут на всіх рівнях публічної адміністрації, окрім базового, паралельно функціонують виборні представники територіальних общин і призначені представники центральної влади; не дивлячись на те, що сфера компетенції органів місцевого самоврядування поширюється на вирішення більшості питань місцевого значення, діяльність органів самоврядування контролюють чиновники, які призначаються з центру і які мають право схвалювати дії місцевого самоврядування;

- у країнах Центральної і Латинської Америки, а також Португалії існує компромісна модель публічної адміністрації, що отримала назву іберійської моделі; представницькі органи місцевого самоврядування (ради) і відповідні головні посадові особи місцевого самоврядування (мери, префекти і так далі) обираються населенням і одночасно затверджуються центральними органами державної влади як представники держави в регіонах і на місцях;

- у КНР і КНДР зберігається, так звана, радянська модель, яка не реалізує принцип розділення властей; обрані населенням ради і їх виконавчи комітети вважаються органами державної влади, тобто на місцевому рівні працює єдина система органів.

Описані моделі створення системи публічної адміністрації стосуються, перш за все, органів загальної компетенції. Тому варто пригадати, що в регіонах і на місцях у всіх країнах функціонують органи спеціальної компетенції, які підпорядковані міністерствам і іншим центральним адміністративним органам, а також одночасно можуть підкорятися органам загальної компетенції місцевого рівня.