3.6. Форма державного правління, форма державного устрою і форма державно-правового режиму України

Держава, як багатогранний суспільний феномен, має певну сукупність складових елементів, які, поєднуючись між собою, утворюють нову якість держави. Кожній державі світу властива своя якісна форма.

Форма держави – це порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні. Традиційно форму держави розуміють як триєдине поняття таких складових: форми державного правління, форми державного устрою, форми державного режиму.

Умовно ці три поняття можна визначити в такий спосіб:

1) форма державного правління – «хто здійснює владу»;

2) форма державного устрою – «де здійснює владу»;

3) форма державного режиму – «як здійснює владу».

Форма державного правління – це законодавчо визначений порядок утворення і діяльності вищих органів держави. Форма правління будь-якої держави визначається правовим статусом глави держави. Главою держави у монархії є монарх, у республіці – президент.

Крім того, главою держави може бути колегіальний орган, хунта, племінний вождь:

а) колегіальний глава держави є у Швейцарії. У ст. 95 Конституції Швейцарії зазначено, що «вища розпорядча і виконавча влада здійснюється Федеральною Радою, до складу якої входить сім осіб». Головує у Федеральній Раді Президент і його заступник віце-президент Федеральної Ради, які призначаються парламентом. Отож, Федеральна Рада за Конституцією Швейцарії 1999 р. є не лише виконавчим органом влади, але й виконує функції глави держави;

б) хунта – це одноособовий або колегіальний глава держави, який приходить до влади незаконно, найчастіше через військовий переворот, наприклад, Чилі у 1973 р.;

в) племінний вождь – найоригінальніший легітимний глава держави, наприклад, у Західному Самоа функції глави держави довічно виконує вождь Маметоа Танумафілі ІІ.

Видова множинність глав держав не впливає на кількість форм державного правління, оскільки їх є тільки дві: монархія і республіка. Близько 150 країн світу мають республіканську форму державного правління, решта – монархічну.

Історія знає нетрадиційні республіки, які за організацією державної влади дуже наближені до монархій. Це суперпрезидентські, президентсько-мілітариські, теократичні республіки тощо.

За формою державного правління Україна є республікою, що визначено ч. 1 ст. 5 Конституції України.

Республіка (від лат. res publica – суспільна справа) – це форма державного правління, де вища державна влада здійснюється загальнонаціональним представницьким колегіальним органом державної влади – парламентом, обраним громадянами держави на певний строк. Таким органом в Україні є Верховна Рада України. Главою Української держави є Президент України.

Ознаки республіканської форми державного правління:

1) главою держави є президент;

2) народ є єдиним джерелом влади у державі, який здійснює управління державними і суспільними справами як безпосередньо, так і через своїх уповноважених представників – парламент, главу держави, самоврядні органи;

3) державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

4) функціонування законодавчо закріпленої системи стримувань і противаг між різними гілками влади;

5) можливість притягнення до юридичної відповідальності представників державної влади, у тому числі й главу держави;

6) наявність державно-владних повноважень у всіх без винятку органів державної влади;

7) загальнообов’язковість рішень законодавчої влади для всіх інших державних органів.

Традиційно розрізняють три види республіки: парламентська, президентська і змішана (президентсько-парламентська і парламентсько-президентська). Вид і відповідно й назва республіки залежить від того, у кого із вищих органів державної влади більше повноважень.

Президентська республіка – це форма державного правління, за якої глава держави, тобто президент, наділений великим обсягом повноважень. Президентській республіці властиво:

1) глава держави – президент – обирається не парламентом, а громадянами держави на загальнодержавних виборах;

2) главою уряду є президент держави, який здійснює загальне управління ієрархічною системою органів виконавчої влади;

3) президент не може розпустити парламент, проте має право відкладального вето на правові акти парламенту;

4) парламент не може відправити у відставку міністрів;

5) уряд формується президентом за формальної згоди парламенту (США) або згода парламенту не потрібна (Венесуела);

6) уряд несе відповідальність перед президентом і обирається на строк його повноважень та ін.

Парламентська республіка – це форма державного правління, за якої верховенство влади у державі належить парламенту. Парламентській республіці властиво:

1) глава держави – президент – обирається парламентом з числа його членів;

2) президент є главою держави, проте він не може бути главою уряду, тому уряд не підзвітний президенту;

3) уряд формується парламентом з представників політичних партій, які перемогли на виборчих перегонах;

4) уряд несе відповідальність перед парламентом;

5) президент має право вето на правові акти парламенту та ін.

Змішана республіка – це форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік. Якщо обсяг повноважень більший у президента – то це напівпрезидентська республіка, якщо у парламенту – то напівпарламентська.

Україна за формою державного правління, починаючи з часу власної незалежності і закінчуючи сьогоденням, є змішаною республікою. Проте суть змішаної республіки постійно зазнавала відповідних динамічних зрушень. У перші роки незалежності Україна тяжіла до президентської форми державного правління, що, до речі, було властиво всім колишнім республікам Радянського Союзу. До прийняття Конституції України 1996 р. Президент України наділявся великим обсягом повноважень у сфері законодавчої діяльності, визначення основних напрямків зовнішньої і внутрішньої політики держави, формування уряду, економічної стратегії розвитку держави та ін.

Сильні позиції глави держави збереглися і після прийняття Конституції України 1996 р. Зокрема, у Перехідних положеннях Конституції України (ч. 4) зазначено, що Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому ст. 93 Конституції України. Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

Вищезазначене дає підстави говорити про суттєве тяжіння форми державного правління України у період з 1996 по 1999 рр. до президентської республіки.

Проте ситуація змінилася з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р., які набрали чинності з 1 січня 2006 р. Правовим наслідком прийняття даного закону стало зміщення центру повноважень від глави держави до парламенту – Верховної Ради України. Тому Україна з 1991 р. по 31 грудня 2005 р. була президентсько-парментською республікою, а з 1 січня 2006 р. по сьогодення є парламентсько-президентською республікою.

Україна є парламентсько-президентською республікою, що підтверджується наступними конституційними положеннями:

1) главу уряду та членів уряду призначає парламент (ст. 114 Конституції України);

2) парламент наділений правом призначати на посаду і звільняти з посади Голову і членів Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голову Національного банку України за поданням Президента України; половину складу Ради Національного банку України, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України, затверджувати загальну структуру і чисельність Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України та ін.

3) Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ч. 1 ст. 103 Конституції України);

4) уряд відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України (ч. 1 ст. 113 Конституції України);

5) Президент України наділений правом частково формувати уряд: а) за поданням глави держави Верховна Рада України призначає Прем’єр-міністр України; б) Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України;

6) Президент України наділений правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ст. 93 Конституції України);

7) Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України (ч. 2 ст. 90 Конституції України).

Таким чином, Україна за формою державного правління – це напівпарламентська (парламентсько-президентська) республіка, що опосередковує перенесення центру тяжіння державної влади від президента до парламенту.

***

Форма державного устрою є наступним складовим елементом форми держави. Історія знає декілька форм державного устрою: федерація, конфедерація, імперія, унітарна держава тощо.

Федерація – це складна союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають певну юридичну і політичну самостійність. Федераціям властива певна система ознак, серед яких досить значущою є трирівнева система повноважень органів державної влади: а) виключні повноваження федерації; б) виключні повноваження суб’єктів федерації; в) сумісна компетенція ¹

Конфедерація – це добровільний тимчасовий союз суверенних держав, створений для досягнення конкретної спільної мети (активізація економічної співпраці, оборона держави та ін.). Держави, які складають конфедерацію, мають рівні права і обов’язки

Імперія – це насильно створений складний союз держав, в якому одна держава – митрополія є пануючою, а інші – колонії, що не мають ознак суверенітету. На геополітичній карті світу імперій сьогодні немає.

Унітарна держава – це проста єдина держава, в якій відсутні територіальні одиниці, що наділені політичним суверенітетом. Унітарні держави поділяються на прості і складні.

Складна унітарна держава, поряд з адміністративно-територіальними одиницями, може мати одну чи дві територіальні автономії, які наділені певними суверенними правами.

Проста унітарна держава складається тільки з адміністративно-територіальних одиниць.

Унітарними державами є як республіки, так і монархії:

– республіки – Франція, Болгарія, Єгипет, Італія та ін.

– монархії – Японія, Великобританія, Данія, Іспанія, Саудівська Аравія та ін.

Ознаки унітарної держави:

1. єдина система органів державної влади (законодавчих,

виконавчих, судових, правоохоронних, контрольно-наглядових та ін.), які поширюють свої державно-владні повноваження на всю територію держави і на всіх індивідів, що проживають у державі;

2. єдина система законодавства, де конституція знаходиться на

вершині ієрархічної системи нормативно-правових актів і поширюється на всю територію держави;

3. єдине громадянство;

4. держава складається з адміністративно-територіальних

одиниць, що не мають суверенних прав;

5. виступає єдиним цілим у міжнародних відносинах;

6. цілісність і недоторканність території держави в межах

державного кордону;

7. єдина національна валюта;

8. єдина податкова, фінансова, батьківська системи тощо.

Конституція України у ст. 2 регламентує, що за формою територіального устрою Україна є унітарною державою. Разом з тим, аналіз теоретичних засад побудови територіального устрою держави дає підстави стверджувати, що Україна є складною унітарною державою, оскільки у її складі є Автономна Республіка Крим. Загалом територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканою, а її територіальні складові частини відзначаються внутрішньою єдністю. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони у містах, села та селища (ст. 133 Конституції України).

***

Форма державного режиму є наступним складовим елементом форми держави.

Форму державного режиму можна трактувати у вузькому і в широкому значенні:

1) це порядок здійснення державної влади певними способами, методами та засобами (вузьке значення);

2) це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою та суспільством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства (широке значення)¹.

Крім того, в юриспруденції дискутується питання: форму державного режиму вважати третім складовим елементом форми держави чи методом здійснення політичної влади. Відомий вітчизняний правник О.Ф. Скакун відстоює першу позицію¹. Інші вчені стверджують, що режим необхідно розглядати, насамперед, як метод здійснення владного панування у державі ².

Варто зазначити, що термін «форма державного режиму» утвердився в науковій юридичній літературі не одразу. Довгий час правники ототожнювали такі поняття як «державний режим» і «політичний режим». Політичний режим визначали як форми і методи здійснення державної влади³. Проте політичний режим за своїм змістом не обмежується державною владою. Наприклад, політичні партії, які не перемогли на виборчих перегонах, позбавлені права здійснювати державне управління, оскільки не наділені державно-владними повноваженнями. Разом з тим, вони впливають на суспільство і державу в інший спосіб – через організацію мітингів, демонстрацій, проведення агітаційних заходів тощо.

Таким чином, політичний режим є ширшим поняттям, ніж державний. Політичний режим характеризує форми, методи і засоби діяльності як органів державної влади, так і громадських організацій, політичних партій, рухів тощо. Тому державний режим співвідноситься із політичним режимом як частина і ціле.

Формі державного правління і формі державного устрою, порівняно з державним режимом, властива підвищена стабільність. Якщо зміна двох перших складових форми держави (правління і устрою) відбувається на основі об’єктивних чинників за умови нормативної регламентації, то зміна державного режиму зачасти залежить від особистих якостей осіб, які займають високі державні посади. Наприклад, зміна режиму може відбуватися через узурпацію влади високопосадовцем. У ХХ ст. це було характерно для країн Латинської Америки.

Традиційно державний режим поділяють на певні види.

	Форми державного режиму
Демократичний режим: – консервативно-демократичний – ліберально-демократичний – радикально-демократичний					Антидемократичний режим – авторитарний – тоталітарний (фашизм, військова диктатура, расизм та ін.)

Державний режим поділяється на види: антидемократичний і демократичний. Демократичний режим утвердився в тих державах, де є реальна законодавчо закріплена можливість громадян певної держави контролювати дії влади. У тих державах, в яких відсутній контроль за державними органами, посадовими особами з боку суспільства, окремих громадян або такий контроль є мінімальним, превалює такий державний режим як авторитарний, тоталітарний, адміністративно-командний¹.

Антидемократичний режим – це вид державного режиму, який характеризується майже повним контролем держави над всіма сферами суспільного життя, влада концентрується в руках однієї особи чи невеликої групи осіб, порушуються права і свободи людини та громадянин, забороняється множинність політичних партій тощо. Розрізняють такі види антидемократичного режиму:

а) авторитарний режим – це вид державного режиму, де влада зосереджена в руках однієї особи чи невеликої групи осіб, спостерігається безстроковий характер влади глави держави, командно-адміністративний метод і метод примусу є основними у діяльності органів державної влади, суттєво звужуються політичні права та свободи громадян, спостерігається відчуження народу від влади, вибори перетворюються на фікцію, зростає активність каральних органів держави. Авторитарний режим державного управління сьогодні чітко спостерігається у Венесуелі;

б) тоталітарний режим – це вид державного режиму, який характеризується централізацією влади, всеохоплюючим контролем суспільного життя з боку держави, відсутній принцип поділу державної влади, суспільству активно насаджується державна ідеологія, не визнається місцеве самоврядування, спостерігається злиття державних органів і однієї партії, нетерпимість до політичного плюралізму, ігнорування будь-яких прав і свобод людини та громадянина, державна влада утримується силою каральних органів.

Демократичний режим – це вид державного режиму, якому властива децентралізація публічної влади, громадяни держави мають законодавчо визначену можливість здійснювати контроль за органами державної влади і посадовими особами, брати безпосередню участь у державному управлінні, суспільно-політичне життя ґрунтується на демократичних нормах конституції і законів, людині і громадянину гарантуються конституційні права і свободи. Розрізняють три види демократичних режимів:

а) консервативно-демократичний режим – це вид державного демократичного режиму, при якому реалізується принцип розподілу влади, забезпечуюються права і свободи людини і громадянина, державне і суспільне життя ґрунтується на демократичних юридичних принципах і правових традиціях, визначених і гарантованих державою. Держави з таким режимом свято бережуть правові традиції своєї держави і народу, зміни до конституційного законодавства вносяться вкрай рідко або ж не вносяться взагалі. Класичним прикладом держави з консервативно-демократичним режимом є Великобританія;

б) ліберально-демократичний режим – це вид державного режиму, якому властиві ознаки консервативно-демократичного режиму, проте зміни до конституційного законодавства приймаються мобільніше, відповідно до вимог суспільного і державного життя. Ліберально-демократичний режим властивий країнам Латинської Америки;

в) радикально-демократичний режим – це вид державного режиму, при якому існує розподіл влади, народ визнається єдиним джерелом влади, гарантуються права і свободи людини та громадянина, існує політичний плюралізм і економічна багатоманітність, проте держава знаходиться у пошуку оптимального варіанту державотворення і правотворення, тому спостерігаються відносно часті зміни конституційного законодавства.

За формою державно-правового режиму Україна є радикально- демократичною державою, що підтверджується конституційними перетвореннями, які спрямовані на удосконалення організації та діяльності публічної влади у державі: а) держава визнає право Українського народу визначати і змінювати конституційний лад в Україні; б) влада у державі не може бути узурпована органами державної влади або посадовими особами; в) держава відповідає перед людиною за свою діяльність; г) юридично закріплене і гарантоване народовладдя; ґ) визнання державою прав і свобод людини та громадянина; д) висока активність органів державної влади, окремих посадовців, державних установ, громадських організацій, науковців щодо розробки як нових проектів Конституції України, так і внесення змін до чинної Конституції України та ін.