6.2. Кооперативи та кластери як самовиникаючі, самокеровані, самоорганізовані соціально-економічні утворення.

Кластери — це галузево-територіальні добровільні об'єднання підприємницьких структур, що тісно співпрацюють із науковими установами, громадськими організаціями та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції та сприяння економічного розвитку регіону.

Тобто, під кластеризацією слід розуміти тенденцію компаній спорідненого виду діяльності консолідувати зусилля у певних формах та у визначених географічних рамках. Цей концептуально новий підхід до організації ведення бізнесу має такі ознаки: відсутність єдиного централізованого впливу, дотримання умов рівноправності, акцентування уваги на тих наукових технологіях, які швидко розвиваються, створення умов для зростан­ня ринкової кон'юнктури, конкуренції серед товаровиробників тощо.

Ступінь кластеризації економічної діяльності в розвинених країнах світу разюче висока. Відповідно до оцінок спеціалістів (із середини 1990 років) у США існує біля 380 кластерів компаній, сфера діяльності яких охоплює широкий спектр послуг і розвинуті переробні галузі промисловості. Усього в них зайнято 57% робочої сили США і провадиться 61% обсягу промислової продукції країни.

Приклад багатьох багатих районів, що містять динамичні кластери фірм, спроможних конкурувати на світових ринках, викликав інтерес місцевих, регіональних і національних урядів, що сприйняли кластерно-орієнтовану політику як керівництво до дії.

Поняття "кластер" не є абсолютно новим для пострадянської науки. У практиці наукових економічних і економіко-географічних досліджень міцно закріпилося поняття територіально-виробничого комплексу (далі у тексті — ТВК).У визначенні, яке можна вважати класичним, сказано, що ТВК це - "сочетание предприятий (и учреждений), для которого территориальная общность его компонентов — дополнительный фактор повышения экономической эффективности за счет: а) значительной устойчивости взаимных связей (особенно свя-ей информационных) и ритмичности производственного процесса; б) сокра-щения транспортных затрат; в) рационального использования всех видов местных ресурсов и более благоприятных условий для маневрирования ими; г) создание оптимальних условий для сочетания отраслевого (межотраслевого) планирования и управлення с территориальньм планированием и управлением."

Порівняння наведених дефініцій указує на певну спорідненість кластерів і територіально-виробничих комплексів — територіальна спільність, взаємозалежність і взаємозв'язаність виробництв. Можна навіть припустити, що ТВК і є кластером за своєю внутрішньою сутністю. Та все ж між цими двома поняттями і власне територіальними виробничими об'єднаннями є й відчутна різниця. По-перше, досвід Італії, Великої Британії, Німеччини, США, Франції, Норвегії, Малайзії й ряду інших країн вказує на економічну ефективність кластеризації економіки, тоді як територіально-виробничі комплекси, у переважній своїй більшості, існували у наукових розробках та програмних документах і мало впливали на розвиток господарства та його територіальну структуру; по-друге, кластери включають найрізноманітніші компоненти із виробничої й невиробничої сфери, у той час як ТВК зорієнтовані, в основному, на матеріальне виробництво; по-третє, функціонування ТВК можливе при наявності потужних запасів корисних копалин, інших природно-сировинних ресурсів чи відходів основного виробництва, яке є сировиною для іншого виробництва, а кластер, який також залежить від ресурсно-сировинного потенціалу, доводить свою ефективність, використовуючи інформаційні потоки і результати маркетингових досліджень; по-четверте, існування ТВК не передбачає безпосереднього управління ним, у той час як утворення і подальший розвиток кластера залежить від рішень спеціально сформованої управлінської структури, яка відповідає за злагодженість дій учасників об'єднання.

Основними передумовами утворення кластерів є: близькість ринку, забезпечення спеціалізованою робочою силою, наявність постачальників капіталу й устаткування, доступ до специфічних природних ресурсів, наявність підприємств, орієнтованих на підвищення продуктивності за рахунок збільшення масштабів виробництва.

На відміну від традиційної адміністративно-командної, кластерна модель розвитку національної економіки добровільно об'єднує всі ресурсні сили регіону - інтелектуальні, виробничі, природні, які спільними зусиллями досягають значних зрушень в економічному зростанні регіонів і країни в цілому. Так, Для створення мереж підприємств доцільно не тільки проводити широку компанію презентацій діловим колам концепції мережевих структур, але й забезпечити спільними зусиллями достатній рівень фінансової підтримки, організувати підготовку професійних брокерів для ділових мереж, дати можливість приватному сектору бути лідером у створенні кластерів за участю в них підприємств державного сектора, підбирати найбільш оптимальний рівень участі урядових органів, виділяти пріоритети в розвитку кластерів через обмеженість ресурсів, враховувати реальний ступінь ризику і можливість невдачі в досягненні ринкових цілей. Слід підкреслити, що кластерна модель найповніше відображає визначальні особливості глобалізації економіки.

Характерними рисами успішної діяльності кластерів є такі:

• взаємозв'язки між підприємствами, які роблять учасників кластеру сильнішими порівняно з тими підприємствами, що працюють поодинці;

• кооперація та співпраця, які є стимулами до пошуку нових, більш досконалих методів роботи;

• орієнтація на інновації і на залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій;

• орієнтація на потреби ринку, які є головним фактором визначення загальної стратегії підприємств;

• забезпечення відповідності стратегії кожного окремого виробництва загальній стратегії розвитку регіону.

Упровадження даної концепції можливе на будь-якій території і в будь-якій галузі промисловості. А підґрунтям досягнення успіху є ряд переваг, які отримують розрізнено діючі підприємства, об'єднуючись у кластер.

По-перше, існування в рамках кластеру та створення нових підприємств-постачальників забезпечує спрощений доступ підприємств до сировини, матеріалів, обладнання, запасних частин тощо. Підприємства мають можливість наймати робочу силу з необхідною кваліфікацією, професійними знаннями та навичками. Кластери можуть залучати до співпраці оптових продавців, отримувати спеціалізовані види послуг із питань техніки, технології, фінансів та бухгалтерського обліку, користування мережею ІНТЕРНЕТ тощо.

По-друге, підприємства отримують користь від спільної діяльності та взаємного збагачення знаннями та досвідом. Галузеві асоціації, до яких входять підприємства, представляють їх інтереси. Спеціалізація та кооперація, що відбуваються в кластерах, забезпечують поділ ринку на сегменти і цивілізовану спеціалізацію підприємств на певні асортиментні групи, що зменшує транспортні витрати, забезпечує раціональний розподіл праці, обмін знаннями, технологіями, кваліфікованою робочою силою. Крім того, спеціалізація та більш ефективний розподіл праці між підприємствами, що входять до кластера, дозволяє підвищити якість продукції та збільшити обсяги виробництва. В результаті періодичного спілкування працівники підприємств можуть багато чому навчитись один від одного.

Крім того, конкуренція спонукає підприємства до постійного пошуку інновацій як у виробництві, так і в маркетингу для завоювання і втримання частки ринку. При цьому мінімізуються надлишки виробничих потужностей. Отже, в умовах високої вартості новітніх технологій, об'єднання в кластер дає багатьом малим підприємствам нові можливості розвитку.

Кластери дозволяють більш ефективно використовувати залучений капітал, що є особливо актуальним для України в умовах гострої нестачі інвестиційних ресурсів. Залученню капіталів при кластерній формі організації діяльності сприяє зацікавлення учасників у вдосконаленні власних засобів виробництва, впровадженні нових технологій, забезпеченні високих стандартів якості продукції. Крім того, в цьому має конкретну вигоду місцева влада, оскільки вона зацікавлена у зростанні надходжень до бюджету, й безпосередньо приймає участь у розвитку кластера.

Створення кластерів - це приклад того, що перспективна ідея не може бути реалізована сама по собі без позитивного впливу державних органів, перенесення центру їх уваги на управління розвитку економіки. Аналіз найбільш перспективних із точки зору мінімізації витрат напрямків виробництва, залучення всіх регіональних ресурсів дозволяє зробити оптимальний вибір типів кластерів, які відповідають конкретним умовам регіону, залучити фінансові можливості та трудовий потенціал регіону для забезпечення виробництва.

Роль державного управління у формуванні ефективної діяльності кластерів надзвичайно важлива. З одного боку, треба забезпечити необхідні базові умови, з іншого — не допустити монополізму.

Утворення кластерів у певній місцевості передбачає розробку та проведення:

І. Комплексу законодавчих та організаційних нормативів.

Сюди мають увійти новітні стандарти формування кластерів, тестування та сертифікації продукції, що випускається, контролю за якістю товарів та послуг, що виробляють підприємства, які входять до кластера. Важливого значення надається також:

• усуненню бар'єрів внутрішньої та зовнішньої конкуренції;

• організації відповідних департаментів урядових (національних та місцевих) установ, що займаються проблемами кластерів.

ІІ. Комплексу економічних заходів

• зосередження зусиль щодо залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій у кластери;

• створення локальних фінансово-промислових груп та інвестиційних фондів;

• сприяння нарощуванню темпів експорту продукції з кластерів, зосередження зусиль на формуванні більш глибокої обробки продукції, що випускається;

• утворення нових зон вільної торгівлі, промислових парків та парків постачальників, у т.ч. технопарків.