Тема 5. Інноваційна діяльність та її роль у забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку суспільства.

5.1. Інновація як соціально-економічне явище.

Зарубіжні та вітчизняні науковці приділяють значну увагу дослідженню різноманітних аспектів інноваційної діяльності. “Жодна з проблем, з якими зустрічається американський бізнес, - відзначає Е. Тоффлер, - не є більш важливою, і менш вивченою, ніж проблема нововведень”.

В літературі поширені два підходи до визначення поняття “інновація”:

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновації в динаміці, тобто як інноваційні процеси (виготовлення нового продукту, а не “новий продукт”; впровадження нового методу, а не “новий метод”; освоєння нового ринку ...; проведення реорганізації) .

Інновація - це комплексний процес, котрий включає в себе створення, розробку, доведення до комерційного використання, розповсюдження нового технічного або іншого рішення (новації), що задовольняє певну потребу.

Й. Шумпетер дає наступне визначення інновації: це виробнича функція, що зумовлює “кількісні зміни продукту з урахуванням змін в усій сукупності діючих на нього факторів. Якщо замість сукупності факторів ми змінимо форму функції, то отримаємо інновацію”.

Доцільним є виявлення суті та змісту поняття “інновація” в контексті соціокультурного сприйняття нововведень в суспільстві, яка трансформується.

Традиція є соціально – історичною формою, каналом і стереотипізованим способом міжпоколінної передачі узагальненого досвіду життя. Традиція являє собою один з найважливіших загальнолюдських механізмів духовного, духовно – практичного насліддя. Традиція поряд з іншими факторами допомагає підтриманню суспільної рівноваги, стійкості внутрішніх структур, опору деструктивним факторам й виживаємості соціальної спільності як в екстремальних, так і в порівняно рутинних ситуаціях і режимах життєдіяльності.

Інновація являє собою творчу наробку, концептуалізацію, конструктивне втілення і апробацію певних елементів новизни, реальним способом заперечення старого, призупиненням інерції, організацією діяльності, оновленням або корінною зміною застарілих структур, які вичерпали актуальні резерви позитивного розвитку , тенденцій станів та продуктів людської діяльності.

Ступінь інноваційності (консерватизму) суспільства проявляється через співвідношення в його економічній культурі нових цінностей, технологій, теорій, концепцій, парадигм, норм, зразків поведінки та тими, які застаріли й не відображають актуальних потреб суспільства.

Баланс - “прихильність до соціально-економічних норм та традицій” й “усвідомлення необхідності інновацій” – в залежності від способу взаємодії економічної свідомості та економічного мислення є динамічно нерівноважним. Якщо переважає прихильність до норм, це загрожує застоєм в соціально-економічній думці й, відповідно, в економічній діяльності. Але, в той же час, стійкість системи є важливим фактором відсіювання нежиттєздатних інновацій, оцінки їх перспективності. Тому є глибокою помилкою створити культ новизни, як і недооцінювати позитивне значення вже існуючого, визнаного.

Відомий соціолог А. Пригожин дає наступне визначення поняття “нововведення”: “це така цілеспрямована зміна, яка вносить в середовище впровадження (організації, соціальну групу, суспільство) нові, відносно стабільні елементи... перехід від деякої системи із одного стану в інший..

Інший дослідник М. Лапін визначає нововведення як “зміни, розвитку способів і результатів діяльності людей. Суть нововведення є інноваційна діяльність, а зміст – комплексний процес виробництва, розповсюдження та використання нового практичного засобу (новинки) для задоволення людських потреб, які змінюються під впливом розвитку суспільства. Одночасно цей процес пов`язує дану новизну із змінами в тому соціальному та матеріальному середовищі, в якому здійснюється її життєвий цикл” .

Останнє визначення є найбільш прийнятним, оскільки воно розповсюджує поняття інновації (нововведення) на будь-яку зміну в умовах життєдіяльності окремих соціальних груп та суспільства в цілому.

Проте, воно також потребує певної корекції, якщо розглядати інновацію з точки зору теорії самоорганізації – тобто як результат кооперативної, когерентної взаємодії суб`єктів господарських відносин з приводу забезпечення своїх потреб та інтересів в умовах обмежених суспільних ресурсів. Відповідно, можна дати наступні визначення інновації та інноваційній діяльності.

Інновація – продукт (новий закон, нова форма соціально-економічної діяльності, метод управління, більш раціональна методологія чи технологія здійснення якого-небудь соціально-економічного процесу) соціально – економічної самоорганізації (колективів людей, соціальних груп, суспільства в цілому), втілений в офіційних (легітимних) загальновизнаних нормах і правилах та легітимізований в суспільній свідомості, суттю та змістом якого є здійснення нової комбінації факторів виробництва (виробничих та інтелектуальних ресурсів), ціллю – фактичне забезпечення всезростаючих та необмежених потреб та інтересів (індивідів, соціальних груп та класів) за умов обмежених суспільних ресурсів, а результатом – досягнення конкретного інноваційного соціально – економічного ефекту.

Інноваційний процес - це взаємовідносини між індивідами, колективами людей, соціальними групами та державою з приводу створення та втілення інноваційної ідеї шляхом використання інноваційного потенціалу в рамках інноваційної політики держави в інноваційний продукт (інновацію).

Інноваційна ідея – конкретно сформульований, науково-обгрунтований проект, технологія, методологія чи методика (більш досконала методологія чи принцип управління, досконала технологія чи організаційна форма виробництва), яке теоретично забезпечує більш раціональну комбінацію факторів виробництва.

Інноваційний ефект – це конкретний результат застосування інноваційного продукту, який полягає у зниженні обсягів використаних при виробництві даного продукту суспільних ресурсів (факторів виробництва) для задоволення конкретних потреб та інтересів індивідів, соціальних груп та спільностей, суспільства в цілому.