1.1. Гносеологія конфлікту, його роль у міжнародних взаємодіях

Звернення до конфліктології на шляху вдосконалення міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом цілком закономірне. Воно базується на дедуктивній основі беззаперечного сприйняття тероризму як різновиду соціального конфлікту, що виник і поширився до масштабів загрози міжнародному мирі та беспеці на теренах міжнародних взаємодій. Відповідно і тероризм переважною більшістю фахівців кваліфікується як злочин за міжнародним правом.

Оскільки конфліктна основа тероризму не викликає сумнівів з метою пошуків ефектвної моделі міжнародно-правового регулювання боротьби з цим злочином вбачається за доцільне створити для цього теоретичне підгрунтя, а саме:

а) розглянути природу конфлікту, його гнесологію

б) екстраполювати отримане знання на умови міжнародних взаємодій у сучасному глобалізованому міжнародному просторі.

Це дасть можливість уточнити механізми продукування сучасної міжнародної конфліктності, виявити в них терористичну складову і оцінити спрямованість і ефективність міжнародно-правових норм сфери, що розглядається. Адже правовий підхід до оцінки і розв'язання конфліктності у науці в цілому вважається продуктивним. "Практика показує, - пише академік В.Н. Кудрявцев, - що більшість соціальних конфліктів - як внутрішіх, так і міжнародних - протікають у сфері правових відносин, породжується юридичними ситуаціями, а вподальшому розв'язуються юридичними засобами". (В.Н. Кудрявцев Избранные труды по социальным наукам. Т-2. Криминология, социология, конфликтология. - М. : Наука. - 2002. - С. 250).

1.1.1. Соціальний конфлікт як предмет науки конфліктології

Поняттям конфлікту користуються різноманітні наукові дисціпліни, ототожнюючи його з різними явищами.

Зацікавленість з боку різних сфер наукового знання природою конфлікту і конфліктності значною мірою пов'язана зі зростанням напруги у різних сферах соціальної взаємодії, з гострою потребою і різних суспільних структур, і окремих людей у практичній допомозі у розв'язанні конфліктів. Не є виключенням і дане дослідження, кінцева мета якого визначаєтьсязабеспеченням безпеки людини, а предмет вивчення - соціальний конфлікт у його міжнародному вимірі.

Слово "конфлікт" має латинське походження conflictus - зіткнення. практично у незмінному вигляді воно увійшло багатьох світових мов.

Існує декілька десятків визначень соціального конфлікту, на підставі узагальнення яких запропоновано вважати таким зіткнення(протиборство) суспільних сил, окремих груп або осіб, що відбувається в ході розв'язання усвідомленого ними протиріччя, що виникло із взаємовиключних інтересів або способів їх досягнення( Коваленко Б.В., Пирогов А.И., Рыжов О.А. Политическая конфликтология. Уч. пособие - М.: Ижица, 2002. - с. 13) 400

Р.Дарендорф , найвідоміший у світі західний дослідник соціального конфлікту, визначає його як "будь-яке відношення між елементами, яке можна охарактеризувати через об'єктивні ("латентні") або суб'єктивні ("наявні") протилежності"(Р. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы/ Пер. с нем. - М.: РОССПЭН, 2002. - 288 с.).

Цікавою і прийнятною з погляду на спрямованість нашого дослідження є точка зору відомого російського дослідника конфлікту Б.І. Хасана,який розглялає конфлікт предусім як характеристику взаємодії. Він пропонує визначити конфлікт як характеристику взаємодії, у якій дії, що не можуть існувати у незмінному вигляді, взаємодетермінують і взаємозаміняють одне одного, потребуючи для цього спеціальної організації.

При цьому важливо враховувати, що дію можна розглядати і у зовнішньому і у внутрішньому плані. Разом із тим будь-який конфлікт представляє собою суперечність, що активізувалась, тобто втіленні у взаємодії протиборчі цінності, установки, мотиви.

На думку Б.І. Хасана, "можна вважати цілком очевидним, що для свого розв'язання суперечка неодмінно мусить втілитися у діях у їх зіткненні. Лише через зіткнення дій, буквальне або уявне, суперечність себе і виявляє"(Хасан, 1996, с.33).

Саме такому підходу протиборчої взаємодії в рамках певної соціальної цілісності відповідає ідея внутрішньосуб'єктного протиборстваі пов'язана з цим кваліфікації складного протиборчого сукупного суб'єкта складу міжнародного злочину тероризм, яка послужила основою конструкції міжнародного антитерористичного права як самостійної галузі міжнародного права.

В свою черву зазначений підхід має солідне історичне науково-практичне підгрунтя.

Так соціологічну концепцію протиборства розробляв відомийамериканський вчений ХІХ століття Герберт Спенсер. Відповідно до цієї концепції він вважав стан протиборства універсальним, оскільки воно забеспечує рівновагу не лише у рамках окремого суспільства, але й між суспільством і природою(______________________).

Один із основоположників конфліктології німецький соціолог Георг Зіммель вважав, що серед таких відносно стійких форм соціальної взаємодії як авторитет, договір, підпорядкування, співпраця та ін. своє особливе місце має посідати конфлікт(-------------------------------). Георг Зіммель стведжував, що конфлікт… призначений для вирішення будь-якого дуалізму, це - спосіб досягнення своєрідної єдності, навіть якщо вона досягається ціною знищення однієї із сторін, що беруть участь у конфлікті( Зіммель, цит. по : Тернер, 1985 с. 131).

Відомо, що внаслідок потужної науково-дослідницької уваги до конфлікту з плином часу уявлення про його зміст, які спочатку представляли собою його ототожнення з явищами боротьби суспільстві і негативною оцінкою як патології соціального організму змінились його визнанням у якості природного елементу суспільної системи.

Такій трансформації уявлень відповідають дві принципові позиції соціології конфлікту: теорія функціоналізму("рівноважна" модель) і теорія конфлікту ("конфліктна" модель).

Позиція функціоналізму була сформована Г.Спенсером і у подальшому суттєво розвинута відомим французьким соцілогом Е. Дюркгеймом.

"Рівноважна" модель базується на переконанні про функціональну єдність, висхідну гармонійність і узгодженість різних складових соціальної системи, на фоні якої конфлікт розцінюється такою собі аномалією.

Найбільш відомим(яскравим) представником такого підходу вважається американський дослідник Толкот Тарсон. Він розглядав конфлікт як вияв деструктивності, дисфункціональності і руйнації, "як ендимічну форму хвороби соціального організму, саме "мирні" (аномальні) оцінки конфлікту, які виходили з функціоналізму багато в чому визначили "войовничі" засади формування міжнародного права ".

Конфлікти - ворожнеча, міжуособиці, суперництво та їх найгостріші форми, такі як збройні зіткнення й війни, - завжди описувались у підручниках історії в ряді інших національних бідувань, такі як епідемії хвороб, голод, стихійні лиха, розруха та ін. Природно, що у контексті ідей згоди, прагнення до внутрішньої інтеграції, конфлікти не могли розглядатися інакше як "аномалія", які повинні бути виключеними із життя суспільства за умови його правильного, розумного устрою(Коваленко ,Рыжов с.25).

Відповідна тенденція спостерігалась і у побудові міжнародного права, де прагнення "розумного устрою" війн і збройних конфліктів породжували норми, що регулювали правила їх ведення.

Такий підхід зумовив історичне формування міжнародного права як права сильного. З іншого боку, постає риторичне питання: чи може просякнуте силовими відносинами міжнародне суспільство породити право як справедливе правило поводження?

Сумніви з цього приводу є цілком доречними, особливо з погляду на те, що не зважаючи на таку просякнутість насильницькою конфліктністю формувати підхід до них як до аномального за своєю сутністю явища.

Слід зазначити, що внаслідок такого "аномального" підходу до конфліктності утворювалась хибна основа для міжнародного правотворення, оскільки хибно оцінювались його матеріальні джерела. Під впливом так званого "правлячого класу" справедлива облаштованість і законність основ суспільно-політичного устрою не піддавалася сумніву. Так само відбулося і у міжнародних відносинах, де світоустрій облаштовується за розумінням і більшою мірою в інтересах групи потужних розвинутих держав, їх фінансово-економічних еліт. Звідси порівняно легко відшукувались винуватці відхилень(конфліктів) рівноважного плину суспільного життя. Ними визначились збурники і організатори конфліктних дій( але не конфліктів), не порушуючи сутнісно-конфліктної основи внутрішньонаціонального або міжнародного суспільства.

Зрозуміло, що сфомоване на такому підгрунті міжнародне право лише додає конфліткності у міжнародні відносини. Адже воно не охоплює регулюючою дією увесь спектр конфліктних відносин і цим посилює той чи інший різновид політичної, соціально-економічної, культурно-етнічної напруги, яка лежить в основі конфлікту.

У міжнародному суспільстві, у якому відсутня центральна влада, визначальна функція права полягає у сприянню встановленню верховенства сили та ієрархії, що грунтується на застосуванні влади. З одного боку, така регулятивність права сприяє облаштуванню міжнародних відносин, створенню балансу сил, а з іншого, - це закладає грунт для нової конфліктності. Адже влада, згідно її сутнісному визначенню, незалежно від того, у якій сфері життєдіяльності людини вона проявляється(держава, виробництво, наука, сім'я і т.п.), завжди пов'язана хз відносинами панування і підпорядковування - одні люди розпоряджаються грошима, ресурсами, впливом і у кінцевому підсумку долями інших людей, інші ж - змушені підпорядковуватись волі перших(Гоббс Т., Левиафан//Избранные произведения. - М., 1964. Т. 2. стр. 152).

Отже конфліктогенність, що утворюється навколо самого інституту влади, не викликає сумнівів.

Навіть такої оглядової оцінки вистачає, аби виникли сумніви щодо прикладної значущості теорії функціоналізму, за якою суспільство - це стійке єдине ціле, головним елементом якого є згода його членів відносно загальних цінностей.

Натомість прибічники теорії конфлікту виходять з того, що в суспільстві постійно відбуваються конфлікти, утому числі пов'язані з придушенням одних членів іншими.

Саме інтенсивність зростання конфліктних явищ показала неспроможність функціоналізму у соціологічній теорії і у 60-ті роки минулого століття його було оголошено утопією.

Н.Грант автор книги "Конфлікти ХХ сторіття. Ілюстрована історія" розглянувши найтрагічніші події двадцятого століття, дійшов висновку, що "прийденні покоління будуть розглядати ХХ століття як найвойовничіше і найжорстокіше. Хвиля насильства зростає : дослідження проведене у 1986 році, показало, що число тих, що загинули від бомб і куль за останні сорок років, перевищує число солдат, що загинули у Другій світовій війні" . У 1992 році кількість воєн (у яких брало участь регулярне військо) досягло двохсот, і якщо у п'ятидесяті роки у середньому велось до десяти війн, то в семидесятих цей показник зріс до чотирнадцяти (Грант, 1995, с.9).

Сучасна теорія конфлікту часто розглядається як теоретичний протест проти домінування структурного функціоналізму.

Критичному ставленню до функціоналізму сприяли роботи групп американських соціологів 50-60 років ХХ століття, серед яких слід відмітити відому книгу Роберта Мертона "Соціальна теоріяі соціальна структура".

Такі праці габували поширення і впливу в умовах послаблення "" холодної війни", потеплінням міжнародної обстановки і зниження упередженності у ставленні до марксизму. Вони і стали основою формування сучасної концепції соціального конфлікту, фундаторами якої по праву вважаються Л.Козер, Р. Дарендорф та К. Боулдінг.

Ідею про позитивні функції конфлікту вони наповнили науково-теоретичним і матеріальним змістом. Вони підготували грунт для затвердження принципової можливості управління конфліктом. "Конфліктний підхід" до проблеми соціальних взаємодій багато в чому сприяє розумінню одного з різновидів таких взаємодій - тероризму. Чого варте у цьому зв'язку одне з найпоширеніших у сучасній західній науці визначення соціального конфлікту від американського конфліктолога Л. Козера: "Соціальний конфлікт може бути визначений як боротьба через цінності або притензії на статус, владу або обмежені ресурси, у якій цілями сторін що конфліктують є не лише досягнення бажаного але й також і нейтралізація спричинення шкоди або усунення суперника"(Coser, 1968,p.232).

Це визначення, центральною категорією якого є боротьба за статус, владу або обмежені ресурси, не лише не втратила своєї змістовної актуальності, але й навпаки, в умовах глобалізації міжнародного життя прямим чином вказує на витоки його криміногенності.

Дійсно влада народжується з самим суспільним процесом, будучи необхідною умовою його функціонування. Це означає, що присутність влади та її наслідків у вигляді примусу є неминучими і спостерігаються у всіх відносинах між людьми. Важко уявити суспільство, що складається з людей, які не підпорядковуються нікому і не підпорядковують собі інших, таких, що не піддається чужому впливу не надають такого впливу на інших. Таке суспільство не може бути функціональним. Звідси прагнення людини підпорядковуватись і відповідно мати високі статки, престиж, вигідні зв'язки, привілеї, блага виступає однією з найважливіших основ конфліктогенності влади(Коваленко, с.15).

Конфліктогенність прагнення до володіння ресурсами, особливо в сучасних умовах усвідомлення їх обмеженості, навіть не вимагає для потреб даного дослідження цільового аналізу. Досить споглянути на об'єктно-предметну сферу конфліктів на Близькому Сході, в Іраку, Лівії, того, що розгортається між Європою та Росією і т.ін., щоб усвідомити їх "ресурсний" характер.

У своїй відомій праці "Функції соціального конфлікту" Л. Козер визначив, що конфлікт мають позитивне значення для функціонування суспільних систем і їх зміни. При цьому в заслугу автору слід поставити те, що він не прагнув протиставити теорію конфлікту структурному функціоналізму, а намагався адаптувати конфлікт до системи суспільного порядку.

Розвиваючи ідеї Г.Зімелля щодо неминучості конфлікту у суспільстві і його здатності проводити до соціальної інтеграції, Л.Козер розширив діапазон функціональності конфлікту. Визнання конфлікту у якості невід'ємної характеристики соціальних відносин, на його думку, аж ніяк не суперечить задачі стабільності і стійкості соціальної системи.

Специфіка конфлікту в умовах постіндустріального суспільства опрацьована сучасним класиком конфліктології німецьким вченим Ральфом Дарендорфом. Основне протиріччя в цих умовах, на його думку, зміщується з економічної площини із сфери відносин власності в область відносин панування - підпорядкованості, і основний конфлікт стає пов'язаним з перерозподілом влади.

На відміну від Л.Козера, яякий досить обережно поміщає конфлікт у систему устрою суспільства, його станом.

Не наявність, а відсутність конфлікту, за думкою Р.Дарендорфа є чимось дивним і ненормальним. Привід до підозрілості виникає тоді, коли виявляється суспільство чи організація, у яких не вбачається проявів конфлікту. Саме у конфлікті вчений вбачає творче ядро усіляких суспільств і можливість свободи, а також виклик раціональному володінню і контролю над соціальними проблемами.

Американський соціолог і економіст Кеннет Боулдінг також опрацьовував цілісну наукову теорію конфлікту. Він акцентує свою увагу на встановленні і систематизації позитивних наслідків конфлікту. У своїй роботі "Конфлікт і захист. Загальна теорія"(1963) Боулдінг відмічав, що "усі конфлікти мають спільні елементи: спільні зразки розвитку і саме вивчення цих спільних елементів може представити феномен конфлікту у будь-якому його специфічному виявленні"(__________). Це положення містить основне методологічне навантаження як у загальній теорії конфлікту, так у правовій його інтерпретації.

Таким чином, є очевидним, що актуалізація проблеми конфліктності після Другої світової війни(оскільки збройний конфлікт лише мімікрував через подрібнення воєн) спродукувала ряд досліджень сутності конфлікту як соціального явища. При цьому точка зору на конфлікт як на негативне явище, що потребує усунення, еволюціонувала до притаманної сучасній соціології оцінки конфлікту як невід'ємного елементу соціального життя, що має також і позитивні функції.

На такому концептульному підході до конфлікту у 60-ті роки ХХ століття утворюється наука конфліктологія, яка сполучує теоретичні і методологічні підходи до вивчення й опису різноманітних конфліктних явищ, а також практику реалізації їх позитивного потенціалу і усунення негативного.

Отже, конфліктологія - це особлива міждисциплінарна область, що поєднує теоретичні методологічні та методичні підходи до описання, вивчення і розвитку практики роботи з конфліктними явищами різного роду, що виникають у різних сферах людських взаємодій.