2.1.2. Трансформація змісту збройної боротьби як предмету міжнародно-правового регулювання

Отже зі всією очевидністю у міжнародних відносинах спостерігається стійка присутінсть збройної конфліктності. Попри відсутність протиборства усередині найрозвинутіших держав( у всякому випадку - безпосереднього) загальний потенціал насильницької конфліктності аж ніяк не зменшується,а, навпаки, зростає. Зростає головним чином на театрі дій, що уособлюється країнами "третього світу". "Живучість" збройних конфліктів зумовлюються низкою причин, серед яких слід виділити зростаючу соціально-економічну поляризацію як на внутрішньодержавному , так і на міжнародному(міждержавному) рівні. За цих умов збройна конфліктність є ознакою і інструментом глобальної владної системи, про яку йшлося вище. Сам механізм збройної конфліктності підримується за рахунок насичення озброєннями(легітимне і злочинне через контрабандні схеми) потенційно конфліктних територій. В умовах кричущого зубожіння і лиха виникнення безпосередніх конкретних підстав для збройної конфліктності не складає труднощів. Там, де такі підстави віднайти не вдається, на геополітичні потреби "ядра" успішно спрацьовує необхідність "демократизації" того чи іншого режиму(Ірак, Афганістан, Лівія), усунення того чи іншого диктатора і т.ін.

Супроводжуючи ці процеси, міжнародне право через регулюючий вплив на збройні конфлікти, безумовно, зменшує їх трагічні наслідки. Час від часу право корегувало зміст норм, зважаючи на виникнення нових засобів і методів ведення збройної боротьби. Прикладом тому є прийняття Додаткових протоколів І ІІ (1977) до Женевських конвенцій 1949 року. Втім, у кінці ХХ - на початку ХХІ століття намітилась невідповідність між окремими нормами міжнародного права збройних конфліктів і змістом збройної боротьби, яку не вдається скоригувати, оскільки вона має принципове підгрунтя і цілком відповідає геополітичній сутності кризи сучасної світової системи.

Для розуміння проблем розвитку права збройних конфліктів слід дослідити сутність трансформації засобів і методів ведення збройної боротьби.

З наведеного вище витікає, що в умовах глобалізації, коли загострилася боротьба за ресурси, економічне і геополітичне домінування, все більшою мірою визначається потреба у заміні воєн збройними конфліктами. Навіть, якщо не брати до уваги заборону агресивної війни як способу розв'язання міжнародних проблем, є очевидним, що сама технологія масштабної війни за сучасних умов набуває катастрофічного змісту. Більше того, у якості способу вирішення геополітичних проблем державами все активніше використовуються збройні конфлікти, які раніше мали стійкі характеристики конфліктів неміжнародного характеру. І це є ще одним свідченням того, що межа між збройними конфліктами міжнародного і неміжнародного характеру дедалі стає умовнішою. Зберігаючи відмінність від "класичної" масштабної війни, збройні конфлікти в силу глобалізованості світу у своїй масі апріорі мають міжнародний характер. Ще Гуго Гроцій визначив, що висхідно війна відрізняється від збройного конфлікту тим, що збройна боротьба у першому випадку протікає між сторонами, що знаходяться у правовому стані війни, а у другому - у правовому стані миру.(Гроций Г.О праве войны и мира. - М.: Госюриздат, 1956. - 868 с.)(с.217, 332).

У прагненні замаскувати противоправність воєнної агресії сучасний агресор зацікавленний у нівелюванні різниці між війнами і збройними конфліктами. До того ж привабливою стає "технологія" збройного конфлікту. Адже, з одного боку, мінімальне(мирне) протиборство для нього не є продуктивним, а, з іншого, максимальне - є контрпродуктивним, тому, що це кровопролитна війна, і ні про яку її "гуманітарність" йтися не може. З втратою ж гуманітарної видимості агресія втрачає й виправдання в очах світового суспільства. До того ж у тотальній війні неминучі значні втрати свого війська, до того ж агресор є вкрай чутливим.

Звідси "будь-яка раціональна агресія виявиться то більшою , то меншою мірою війною, не перетворюючись при цьому точно і визначено на війну або на невійну; це буде компроміс між відміченими крайнощами. Компроміс, щоб, з одного боку, змусити об'єкт агресії до виконання вимог агресора, а з іншого - уникнути значного кровопролиттяі особливо власних втрат. Ця керована агресором діалектична суперечність маскує відмінність між війною і збройним конфліктом"(Конопатов С.Н. Классификация вооруженного противоборства: война или конфликт?// Национальная безопасность і геополитика России. - М., 2002. - №7-8. - С. 27-33) (с. 29).

Таким чином, відбувається лише трансформація( якщо не сказати, мімікрія) збройної боротьби і її ролі у міжнародних взаємодіях, коли геополітичні цілі(держав-предстаників клану "ядра", що раніше досягались через війни, досягаються менш вартісною ціною збройних конфліктів. Останні ж, в умовах крайнього зубожіння, і, внаслідок цього, злочинності і тоталітаризму на територіях більшості країн третього світу, легко камуфлюються різного гатунку гуманітарними акціями. Отже, збройне протиборство одночасно є (і разм з тим не є) і війною, і збройним конфліктом. Але логіка такого не припускає(закон суперечності), тому конструкція такого протиборства може грунтуватися лише на фальсифікації, що підтверджується агресією у Югославії, "війною у затоці", і наступними збройними акціями у Іраку.(Конопалов, с.30).

Особливо небеспечною є тенденція до розпалювання і екплуатації етнокультурного фактору у геополітичних цілях.

Міжнаціональні конфлікти небезпечні передусім труднощами в їх врегулюванні. Зазвичай вони містять цілий сомн суперечностей, які легко інспірувати й дуже важко розв'язати. Причини таких конфліктів різноманітні. Це і національно-державне нерівноправ'я народів, і соціально-економічна нерівність регіонів, і культурно мовний утиск, і небезпека етнічного зіткнення в результаті спричинення шкоди довкіллю. Але за великим рахунком усі ці й подібні їм причини(територіальні притензії, абсолютизація права на самовизначення і т. ін.).

Важливо, що за Прот : збройні конфлікти - не кваліфікується як злочин і передбачається відповідальність за діяння у ході збройних конфліктів міжнародного і неміжнародного характеру. сюди терористи не пдпадають під дію протоколу як учасники. Але вони попадають під дію як злочинці. Хоча терорестичний акт здійснюють учасники збройного конфлікту, чому ж вони не піддаються дії протоколу?

Якщо ТК злочин то треба дати йому міжнародну-правову кримінальну кваліфікацію (Антипенко)

Третій шлях полягає у оцінці тероризму(як міжнародного злочину) за критеріями теорії конфлікту і надання на цій основі міжнародно-правової кваліфікації. Але цей різновид збройних конфліктів треба ввести у поле регулювання ПЗК спрацьовують на загальному планетарному грунті нежиттєздатності існуючої системи світового облаштування, основним показником якої є спродукована нею крайня межа соціально-економічної поляризації, що виявилась у системній світовій кризі.

Сучасне міжнародне право напрацювала значний арсенал норм і положень, спрямованих на протидію війнам і збройним конфліктам. Щоб увести той чи інший збойний конфікт у поле правового регулювання цих норм, силі всебічно і кваліфіковано оцінювати такі конфлікти. При цьому основними характеристиками, потребують дослідження у літературі визначено: простір, тобто масштаб конфлікту, його географічний вимір; динаміка розвитку конфлікту, тривалість за часом, фази конфлікту; інтенсивність конфлікту; структура конфлікту - кількість учасників їх характеристики; цілі учасників, мотивація конфлікту; характер спірних питань, на розв'язання яких націлені зусилля учасників конфлітку; стан міжнародних відносин під час конфлікту і внутрішній стан його учасників, тобто ситуаційний контекст; спряйняття учасниками конфлітку одне одного; стратегія і тактика, тобто тип поведінки учасників конфлікту, комплекс засобів досягнення цілі; функції конфлітку як дя безпосередніх учасників, так і для усієї системи міжнародних відносин(Блищенко, Солнцева с. 31). Слід зазначити, що вказані характеристику виміру конфлікту не є вичерпними і всі вони тісно пов'язані одне з одним.

При вивчені конфлікту сучасні дослідники зазвичай розділяють дві групи факторів: структурні і процедурні. У сучасній конфліктології структурні фактори(структура суспільства, рівень економічного розвитку і ін.) часто називають об'єктивними, а поцедурні фактори( політика як учасників конфлікту, так і третьої сторони, особливо політичних діячів , задіяних у конфлікті і т. ін.) - суб'єктивниіи або залежними, перемінними.

Розуміння зазначеного й іншого наукового конфліктологічного інструментарію і його правильне застосування для потреб данного дослідження передбачає усвідомлення змісту тероризму як міжнародного злочину, в основі якого лежить насильницький конфікт.

Дослідивши трансформацію збройної конфліктності тобто проце її "подрібнення" від масштабності (світової) війни до конфліктів низької і середньої інтенсивності ми побачили декілька сталих характеристик сучасної конфліктності, які, власне кажучи, визначають спрямованість подальшого наукового пошуку засобів міжнародно-правового впливу.

По-перше, є очевидним, що збройна конфліктність вперто не покидає міжнародне суспільство, що свідчить про наявність для цього певної рушійної сили, яку враховуючи "капіталізацію" міжнародної системи 18989 року, слід пов'язувати з ліберально-капіталістичною світосистемою.

По-друге, незважаючи на "подрібнення" збройної конфліктностіїї сумарний масштаб зберігається і має планетарний характер, це знову-таки свідчить, що юридико-політичні засоби впливу на збройну конфліктність мусять мати універсальний характер.

По-третє, досить рельєфно визначилась міжцивілізаційно-економічна межа міжнародної( світової )конфліктності і її головні суб'єкти, якими є, з одного боку, соціальна мегагрупа, що уособолює розвинені держави-суспільства, а, з іншого - соціальна мегагрупа народів,що всупереч міжнародному праву і соціальним очікуванням не отримали цивілізаційного( передусім, економічного) розвитку.

Нарешті, з погляду на зазначені фактори щодо стійкості збройної конфліктності, її планетарного характеру, умовою її живучості беззаперечно постає співмірність засобів ведення боротьби. Саме ця характеристика є ключовою дослідження, оскільки зважвючи на кричущу різницю у військово-економічних можливостях сторін конфлікту, передбачає наявність асиметрії і в засобах збройної боротьби.