Болгарська православна церква

Дата заснування 1872

Автокефалія/автономія проголошена 1872 від Константинопольської православної церкви

Автокефалія/автономія визнана всіма помісними православними церквами

Нинішній предстоятель патріарх Максим (Патріарх Болгарський)

Центр Софія, Болгарія

Кафедральний собор собор Олександра Невського

Основна юрисдикція Болгарія Юрисдикція для діаспори США

Канада Латинська Америка Австралія Угорщина Румунія Австрія

Літургічна мова Церковнослов'янська

Церковний календар Юліанський

Єпископів 22 архієреї

Єпархій 12 митрополій

Навчальних закладів 2

Монастирів 120

Парафій 2600

Священиків 1500

Ченців і черниць 400

Вірних 8 млн

Офіційний сайт http://www.moc-cpc.org/

Болга́рська правосла́вна це́рква (болг. Българска православна църква) — автокефальна помісна православна церква, що займає дев'яте місце в диптиху автокефальних помісних церков. Управляється патріархом Болгарським, Священним синодом і Церковно-народним собором. Офіційний титул предстоятеля церкви: Святіший Патріарх Болгарський, Митрополит Софійський.

Зміст

1 Історія

1.1 Перша Автокефілія

1.2 Друга автокефалія

1.3 Розкол

2 Устрій

3 Дивись також

4 Література

5 Посилання

Історія

Перша Автокефілія

За переданням Болгарської церкви, християнство на території сучасної Болгарії поширювалося вже у І столітті — у м. Одес (нині Варна), була заснована єпископська кафедра, очолювана учнем апостола Павла Амплілієм. Евсевій Кесарійский повідомляє, що в ІІ столітті на болгарській землі були єпископські кафедри, у містах Дебелт й Анхіал. Учасником Першого вселенського собору, 325 року, був Протогон, єпископ Сардики (нинішня Софія).

В 865 р. за царя Бориса І відбувається загальне хрещення болгарського народу. Після чотирирічної унії з Римською церквою, в 870 р. Болгарська церква стала автономною в юрисдикції Константинопольського патріархату. 886 року приймає учнів св. Кирила й Методія, які були вигнані німецьким духівництвом з Моравії.

Візантійці штурмують Преслав, хроніка XI століття, Іоанн Скіліца

За царя Симеона І 919 року на Помісному церковному соборі в Преславі, була проголошена автокефалія. Собор також заявив про зведення Болгарської церкви в ранг патріархату та була створена Охридська православна церква. Такий статус Константинопольська патріархія визнала тільки в 927 році за царювання спадкоємця Симеона — царя Петра, що був одружений на візантійській принцесі.

Під час окупації Візантією Східної Болгарії, Болгарська патріархія перенесла свій центр в Дристр (Сілістра), а потім й у різні міста Македонії.

Після повної поразки Болгарії в (1018), імператор Василь ІІ скасував автокефалію Болгарської церкви, зробивши її архієпіскопією із центром в Охриді. Хоча перший Охридський архієпископ був поставлений з болгар, наступні єпископи були греками.

Після повстання братів Петра і Асеня 1085 року Болгарія звільнилася від візантійського панування й відновила церковну незалежність. В 1204 році за царя Калояна, була підписана друга унія з римською курією, що тривала до 1235 р., коли православний собор в Лампсаку відновив статус Тирновської патріархії. В XI столітті Болгарія стала центром ісіхазма, на чолі зі св. Патріархами Феодосієм, Евфімієм Тирновськими і їхніми учнями.