У 2010-2011  та 2011-2012 н.р. кабінетом іноземних мов були проведені моніторингові дослідження навчальних досягнень учнів 4-х та 5-х класів з читання іноземною мовою та виявлено ряд проблем, зокрема відсутність наступності викладання предмету між початковою та середньою школою.

Посилена увага до наступності саме цих ступенів освіти не випадкова: дослідження  проведені Ю.К. Бабанським виявили явище стійкого зниження успішності школярів в молодшому підлітковому та ранньому юнацькому віці. В свій час В.О.Сухомлинський, порівнюючи результати навчання за рік у початковій школі і в 5-7-х класах, виявив семикратне збільшення незадовільних оцінок і п'ятикратне зменшення кількості відмінників. Нині в школах України лише 28% п'ятикласників зберігають таку саму високу успішність навчання як і по закінченню початкової школи.

Проблема наступності  між початковою та  середньою  ланками  освіти залишається  актуальною та такою, яка потребує подальшого дослідження та вирішення. Відповідно  до Законів  України  «Про освіту»,  «Про загальну середню освіту» та інших нормативно-правових документів – загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегрованості, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості …». Ключовими словами в цих документах, які розкривають принцип  наступності та безперервності освіти є – системність, інтегрованість, єдність навчання і виховання. Незважаючи на законодавчі документи, які вимагають дотримання принципу наступності в навчанні між початковою та середньою ланками освіти при вивченні іноземних мов,  в більшості шкіл проводиться недостатня системна робота по його забезпеченню.   Чимало наукових  досліджень було проведено  з приводу розробки  алгоритму успішної адаптації учнів пятикласників, але  проблема залишається актуальною. Саме тому ми пропонуємо поглянути на неї з іншого боку – з боку організації роботи  вчителя іноземної мови, який викладає предмет  у початкових класах  щодо її вирішення.

Перш за все зробимо невеличкий екскурс в історію педагогіки, для глибшого розуміння важливості проблеми  наступності, яка  бере свої витоки з далекого минулого. Ще Я. Коменський і Й.-Г. Песталоцці надавали їй неабиякого значення. У книзі „Велика дидактика” Я. Коменський звертав увагу на те, що з самого початку слід дати дитині  основи загальної освіти,  розподілити навчальний матеріал так, щоб наступні заняття не вносили нічого нового, а забезпечували лише деякий розвиток здобутих знань більш детально. Він вважав, що все, що відбувається у природі, має свої ступені, і кожний із цих окремих ступенів потребує для себе певного часу, поступовості, незмінного  порядку. Уся сукупність навчальних занять, на думку науковця, повинна бути старанно поділена так, щоб попереднє завжди відкривало дорогу наступному, а наступне має спиратися на попереднє [Коменський].

Класики педагогічної науки XIX та XX століть К. Ушинський,

С. Русова,  В. Сухомлинський та ін. доводили, що принцип наступності повинен охоплювати всі сфери навчання та виховання дітей, реалізовуючись через відповідні умови. Значення наступності в навчанні та вихованні дітей визначав К. Ушинський. Необхідні умови організації навчання дітей він  визначав як встановлення зв'язку між методами та змістом навчання в дошкільній і шкільній ланках освіти, новими й раніше здобутими знаннями. Суть сказаного можна простежити на прикладі навчання дітей початковій лічбі, запропонованого К. Ушинським. За ним, при навчанні не слід поспішати, а йти далі не інакше, як цілком опанувавши попереднє; опанувавши що-небудь, ніколи не залишати його без постійного застосування на практиці.

Сучасні науковці розуміють наступність як систему цілеспрямованих та різноманітних психолого-педагогічних дій, як інструмент, що дозволяє проникнути до суті дидактико-методичних проблем, досліджувати та керувати багатостороннім процесом навчання. Учені вважають, що наступність може бути досягнута завдяки відповідності способу навчання віковим особливостям дітей. Адже тільки послідовне здійснення наступності надає навчанню перспективний характер, при якому навчальний матеріал розглядається не ізольовано від подальшого його детальнішого вивчення у школі, але з обов’язковим глибоким орієнтуванням на наступне навчання. Необхідно відмітити, що проблема наступності є предметом вивчення різних наук і в кожній галузі вона відрізняється своїм змістом і характером, проявляючись як принцип, категорія, явище, спосіб, правило, засіб, фактор, закон чи мова. Ми  ж розглядатимемо наступність як педагогічну категорію, яка  характеризується багатофункціональністю (нормативно-правова, методична та дидактична наступність) і в дидактиці трактується як:

• принцип дидактики, у відповідності з яким знання, уміння й навички повинні формуватись у певному порядку; коли кожен наступний елемент навчального матеріалу взаємопов'язується з попереднім, опирається на нього й готує до засвоєння нового;

• установлення зв'язку, послідовності, системності та правильного співвідношення у розміщенні частини навчального матеріалу на різних етапах його вивчення;

• зв'язок та узгодженість у використанні методів, прийомів, форм і засобів навчання;

• зв'язок етапів навчального процесу.

Така різноманітність підходів до тракту­вання поняття наступності відображає багатоаспектність даної проблеми. Будучи одним із дидактичних принципів навчання, наступність характеризується вимогами, що пред'являються до основних компонентів педагогічної системи і забезпечують збереження якості і поглиблення змісту при переході від одного ступеня навчання до іншого. Принцип наступності припускає встановлення необхідних зв'язків і правильних співвідношень між різними частинами навчального матеріалу та організацією навчального процесу на різних ступенях його вивчення із урахуванням психолого-фізіологічних особливостей учнів.

Саме наступність забезпечує поступовий перехід від по­переднього вікового періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з попереднім. Наступність утворює простір для реалізації в педагогіч­ному процесі початкової та середньої школи єдиної, динамічної та перспективної системи виховання і навчання. Завдяки цьому перехід до но­вих умов шкільного навчання здійснюється з найменшими для дітей психологічними труднощами. При цьому забез­печується природне й комфортне їх входження в нові умо­ви, що сприяє підвищенню ефективності виховання і нав­чання учнів з перших днів перебування в основній школі.

Суть наступності в навчанні полягає у встановленні необхідного зв'язку і правильного співвідношення між частинами навчального предмету на різних ступенях його вивчення, тобто в послідовності, систематичності розташування матеріалу, в опорі на вивчене і на досягнутий учнями рівень розвитку, в перспективності вивчення матеріалу, в узгодженості ступенів і етапів навчально-виховної роботи. Але наступність – це не лише підготовка до чогось нового, а й збереження і розвиток необхідного старого, зв'язок між новим і старим як основа поступального розвитку.

У кожен часовий інтервал навчання педагог вирішує конкретні завдання. Зв'язок і наступність цих завдань створюють умови для переходу учнів від простих до складніших форм пізнання, поведінки та діяльності, забезпечуючи послідовне їх розв’язання. Послідовність і систематичність у навчанні дозволяють вирішити протиріччя між необхідністю формування системи знань, умінь і навичок з предметів і формуванням цілісного концептуального бачення світу. Це забезпечується, насамперед, системною побудовою програм і підручників і встановленням міжпредметних і внутрішньо предметних зв'язків.

В освітній практиці принцип наступності, послідовності і систематичності реалізується в процесі тематичного планування, коли педагог намічає послідовність вивчення окремих розділів, тем, питань, відбирає зміст, намічає систему уроків і інших форм організації процесу навчання, планує засвоєння, повторення, закріплення і форми контролю. При поурочному плануванні вчитель розташовує зміст теми так, щоб початкові поняття вивчалися раніше, а тренувальні вправи слідували б за вивченням теорії.

Гострота проблеми наступності навчання між початковою та середньою школою  полягає і в тому, що за свідченням психологів, у цьому віці, в зв’язку з початком етапу статевого дозрівання, відбуваються зміни у пізнавальній сфері молодших підлітків: уповільнюється темп їхньої діяльності; виконання певних видів робіт потребує більше часу. Діти частіше відволікаються, можуть бути роздратованими, неуважними, неадекватно реагувати на зауваження тощо. Це може спричинити зниження рівня навчальних досягнень, втрату мотивації до навчання, породжувати конфліктні ситуації між однолітками та дорослими.

Нової якості у 5-тикласників набувають стосунки з однолітками. Діти хочуть почувати себе частиною цілого колективу, жити з ними спільним життям, бути визнаними друзями. Спілкування з друзями стає самостійною діяльністю, яка існує, з одного боку, як вчинки підлітків стосовно один одного, а з іншого – у формі осмислення вчинків однолітків і стосунків із ними і має значення для формування уявлення про себе. Ця сфера життя і спілкування стає для підлітків надзвичайно важливою і особистісно значущою.

Водночас, досить часто у школярів цієї групи проявляються так звані “почуття дорослості ”: діти потребують поваги та самостійності, серйозного та довірливого ставлення до них дорослого. А якщо основна школа не пропонує учням засобів самореалізації їхніх почуттів дорослості, то в підлітків формується установка на вчительську несправедливість і необ’єктивність.

Результат тієї чи іншої діяльності для молодшого підлітка досить часто є другорядним, а на перше місце виходить сам задум. Тому якщо вчитель не стимулює ініціативу, самостійність, дитячу творчість, а лише “контролює ” результати навчальної діяльності, то таке навчання втрачає для підлітка привабливість і актуальність.

Шкільне життя п’ятикласників ускладнюється також часто невиправдано високими вимогами вчителів-предметників, які спеціалізуються на роботі переважно в старших класах.

Саме тому вчителям-предметникам необхідно зважати  на такі психологофізіологічні особливості учнів п’ятикласників та пам’ятати про наступне:

1. Зміст навчальних предметів основної школи вибудовується системно, що, в свою чергу, передбачає сформованість у школярів добре розвиненого теоретичного мислення. А в п’ятикласників воно лише формується; вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами. Тому, щоб не перевантажувати п’ятикласників, наукові терміни й поняття необхідно вводити поступово, вчити дітей їх виокремлювати, характеризувати, використовувати в різних ситуаціях під час уроків з різних предметів. Причому не лише на репродуктивному рівні (запам’ятай, повтори), а й на основі вже сформованих уявлень і досвіду практичної діяльності.

2. Високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без врахування їхніх вікових особливостей можуть становити загрозу для емоційного благополуччя дитини.

3. Дорослі очікують від підлітків здатності розуміти інших людей, співіснувати з ними на принципах рівноправності та толерантності. А, наприклад, у п’ятикласників ці властивості лише починають формуватися, і їх розвиток потребує терпіння, обережності, діалогового навчання, створення ситуацій, у яких підлітки навчаються враховувати різні точки зору.

Така проблема переходу від початкової до середньої школи спостерігається не лише на теренах України, а і в багатьох країнах Європи. Група університетів та інститутів післядипломної освіти Іспанії, Німеччини, Швеції, Франції, Угорщини та Швейцарії вивчають і аналізують цю проблему в своїх країнах і розробляють матеріали, які б полегшили цей перехід [Rado].   Серед проблем переходу між згаданими двома освітніми рівнями науковці різних країн називають такі:

-                різні підходи до підготовки вчителів початкової та старшої школи;

-                низький рівень знань учителів про психологічні та фізіологічні особливості учнів у початкових і середніх класах;

-                недостатня наступність у шкільних підручниках;

-                відсутність співпраці вчителів початкових і середніх класів;

-                відсутність спілкування та тематичних зустрічей між учнями початкових і середніх класів.

На теренах пострадянських держав найбільш плідно у вирішенні проблем наступності між початковою та середньою школами працюють науковці Російської Федерації [Програма 2100]. Причини виникнення проблем під час переходу від початкової до середньої ланки навчання російські науковці вбачають такі:

-    неповнота або відсутність даних про випускників початкової школи;

-    недостатнє вивчення вчителями основної ланки даних про випускників початкової школи, їх можливості;

-    невідповідність оцінок випускників початкової школи реальним результатам навчання;

-    непідготовленість вчителів до роботи з дітьми молодшого шкільного віку;

-    неадаптивність методики викладання до можливостей дітей даного віку;

-    стрибкоподібний перехід до нових порівняно з початковою школою методів навчання;

-    неузгодженість у змісті навчальних курсів початкової і середньої школи;

-    нерозуміння учнями навчального матеріалу внаслідок його суперечності з раніше вивченим у початковій школі;

-    неузгодженість у складності змісту освітніх програм;

-    непідготовленість  до сприйняття ускладненого змісту навчальних курсів у 5-му класі;

-    нездатність учнів справитися із збільшеним обсягом домашнього завдання;

-    нездатність учнів адаптуватися до різних вимог учителів-предметників;

-    не володіння методикою активізації навчально-пізнавальної діяльності п'ятикласників;

-    відсутність диференційованого дидактичного матеріалу для організації самостійної роботи учнів;

-    погана організація самостійної роботи учнів на заняттях у початковій школі;

-    низька сформованість загально навчальних умінь і навичок випускників класів початкової школи [Аверін; Атласкіна].

Проблеми наступності між початковою та середньою ланками освіти і можливі шляхи їх розв’язання

№	Проблеми	Шляхи розв’язання
	Організаційно-психологічні
1	Недостатня наповненість уроку навчальним матеріалом, невиправдано повільний темп уроку, відсутність матеріалів для сильніших учнів, перенесення основної тяжкості засвоєння курсу на домашню роботу.	З кожним роком збільшувати обсяг матеріалу і темп навчання; давати додаткові завдання сильним учням; у класі виконувати складніші завдання, а  додому задавати легші.
2	Недостатньо організований і чіткий початок уроку, закінчення уроку, виділення додаткового – понад  45 хв – часу на виконання письмових перевірочних робіт, а тому  діти не привчаються швидко включатися в роботу, ефективно і швидко працювати	Привчити дітей починати роботу на уроці по дзвінку, швидко включатися в роботу, не давати окремим дітям додаткового часу на виконання контрольних робіт, закінчувати урок також по дзвінку.
3	Стійка звичка в дітей до надмірної допомоги батьків під час виконання домашніх завдань, творчих робіт	Пояснити батькам четвертокласників, що їхня надмірна допомога наносить шкоду інтелектуальному розвитку їхньої дитини. Включення в уроки завдання, що контролюють ступінь самостійності школярів у виконанні домашніх завдань.
4	Бідність арсеналу й одноманітність  методів навчання, невідповідність методичного багажу вчителя реальним навчальним можливостям дітей	Розповсюдження кращого досвіду успішного навчання дітей із застосуванням  інноваційних методів і технологій навчання.
5	Пасивність більшості учнів у процесі навчання	Використання форм і методів організації занять, що вимагають від кожного учня активної і усвідомленої участі (в т.ч. парної, групової роботи, інтерактивних методів навчання тощо).
6	Несформованість в учнів уявлення про відмінну усну відповідь „з місця” чи відповідь „біля дошки”  (еталону відповіді)	Учителям-предметникам  спільно з учителями початкової школи визначити  вимоги до відповіді учня і поступово роз'яснювати дітям ці вимоги, враховува-ти їх, оцінюючи відповіді в 4-му класі.
7	Звичка в дітей одержувати оцінку за будь-які, найменші, короткі або необґрунтовані відповіді.	Добиватися від дітей розгорнених, повних відповідей, чіткої і грамотної мови; не допускати виставляння необгрунтовано високих оцінок за неповні відповіді.
8	Збіднена (аж до кінця навчання в початковій школі) мова вчителя, відсутність динаміки у використанні лексики від 1-го до 4-го класу, „сюсюкання”, уникання наукових термінів і понять	Корисне створення і впровадження вчителями-предметниками спільно з вчителями початкової школи словника-програми поступового ознайомлення дітей з науковою лексикою, проведення окремих уроків у початковій школі разом з учителем середніх класів
9	Створення у дітей вчителем і батьками в кінці 4  -го класу психологічного бар'єру – настороженого очікування труднощів навчання в 5-му класі	Знайомство батьків і дітей зі своїми майбутніми вчителями вже в 4 -му класі, проведення предметних свят, олімпіад, змагань, окремих уроків, батьківських зборів спільно з учителями 5-го класу
	Загально-дидактичні
10	Недостатня техніка читання, значні проблеми в розумінні тексту через збіднений лексичний запас у частини дітей, невміння ділити текст на смислові частини та аналізувати його.	Постійно пропонувати учням завдання на перевірку знання і розуміння смислу  термінів, понять; вести словнички термінів, читати вголос і аналізувати умови завдань, рекомендувати і батькам проводити таку роботу з дітьми вдома.
11	Недостатня швидкість письма, нечіткий почерк у значної частини дітей	Рекомендувати вправи для розвитку м'язів кисті руки, відповідну ручку, продовжувати стежити за правильністю написання букв і цифр, за правильним положенням ручки
12	Нестійкість уваги, слабо розвинена оперативна пам'ять у багатьох дітей	На уроках пропонувати обчислення ланцюжків, удома (під керівництвом батьків) – спеціальні вправи на тренування уваги і пам'яті
13	Недостатня тренованість довготривалої механічної пам'яті	Практикувати письмове опитування правил, пропонувати для запам'ятову-вання не лише віршовані, а й прозаїчні тексти
14	Елементи псевдонаукових означень понять у процесі навчання, невміння відокремлювати істотне від неістотного	Своєчасно вводити строгі наукові означення понять, практикувати вправи на класифікацію, знаходження істотних ознак.
15	Відсутність в учнів звички звертатися до енциклопедій, довідників, словників, науково-популярної і додаткової навчальної літератури	Використовувати в класі довідкові видання, пропонувати учням завдання по роботі з довідниками і словниками, доручати готувати повідомлення, розповіді, твори за матеріалами додаткової літератури

 

Як бачимо, це проблеми з якими  випускники початкової школи приходять навчатися у п’ятий клас. Тобто, можна зробити висновок, що забезпечення успішної адаптації випускників початкової школи до навчання в п’ятому класі багато в чому залежить від підготовки учнів до навчання в середній школі, від здатності та готовності  вчителів,  які викладають іноземну мову в початкових класах підготувати дитину до навчання в п’ятому класі.

Вважаємо, що формування готовності вчителів іноземних мов, які викладають іноземну мову в початкових класів до забезпечення наступності між молодшою та основною школами буде ефективним за дотримання таких педагогічних умов:

• вивчення та врахування вчителями  психологічних проблем адаптації учнів до навчання в основній школі, розроблення та застосування ними відповідних розвивальних методик;

• узгодження змісту, форм, методів і технологій викладання навчальних предметів у 4-му і 5-му класах;

• підготовка вчителів початкових класів до проведення інтегрованих уроків і поєднання різних видів діяльності молодших школярів.