Тема 7 Операції та послуги комерційних банків .

1. Загальна характеристика та види банківських операцій та послуг.

2. Структура банківських ресурсів та джерела їх формування .

3. Пасивні операції комерційних банків.

4. Активні операції банків, їх сутність і призначення.

5. Кредитно-інвестиційний портфель та кредитна політика комерційного банку.

6. Фінансові послуги комерційних банків.

Банківські операції пов'язані з рухом особливого товару -грошей. В сучасній банківській практиці розрізняють чотири групи банківських операцій:

Пасивні		Активні		Банківські		Власні
				послуги	|	операції

Пасивні операції відображають діяльність банку, за до­помогою якої формуються банківські ресурси:

Активні операції проводяться банками з метою прибутко­вого використання і розміщення залучених у ході пасивних опера­цій коштів:

Банківські послуги - це певні сукупні дії банків, спрямо­вані на задоволення потреб клієнтів з метою збільшення доходу від банківської діяльності. Вони здійснюються банком за доручен­ням клієнта, за його рахунок та, як правило, від його імені.

Банківський капітал — це грошові кошти та виражена в грошовій формі частка матеріальних, нематеріальних і фінан­сових активів, що перебувають у розпорядженні банків і вико­ристовуються ними для надання послуг з метою одержання при­бутку.

Розрізняють залучений, позичений та власний банківський капітал.

Залучений капітал — це грошові кошти юридичних і фізи­чних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов'язані із за­лученням коштів на вклади, мають назву депозитних, а таке залучення — депозитним. Запозичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку або через продаж власних боргових зобов'язань на грошовому ринку має назву недепозитного, а отриманий у такий спосіб капітал — позиченим. Спіль­ним для залученого та позиченого капіталу є те, що це чужі для банку кошти, його зобов'язання перед вкладниками і кре­диторами.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти та вира­жену у грошовій формі частину майна, які належать його власни­кам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стій­кість банку, використовуються для здійснення банківських опе­рацій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Власний капітал виконує три найважливіші функції: захисну, оперативну та регулювальну. Сутність захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності.

Наступна функція власного капіталу — забезпечення опера­тивної діяльності банку. Відчутна роль цієї функції власного ка­піталу у процесі подальшого розширення та структурного розвит­ку банку, розроблення і впровадження нових банківських техно­логій та продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фік­сацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність бан­ку в цілому.

Математичною формулою капіталу в обліку відповідно до між­народних стандартів є:

Капітал = Активи - Зобов'язання.

Тобто капітал банку — це залишковий інтерес банку в активах за вирахуванням зобов'язань.

У консолідованому балансі банку відображається сукупний капітал. Проте для аналізу реального капіталу та для розрахунку економічних нормативів слід визначити чистий, або регулятив­ний, капітал. Регулятивний капітал банку обчислюється за формулою:

РК = ОК + ДК - В,

де РК — регулятивний капітал банку;

ОК — основний капітал (капітал першого рівня);

ДК — додатковий капітал (другого рівня);

В — відвернення.

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку власний капітал поділяється на статутний і пайовий.

Статутний капітал банку — кошти, що внесені акціоне­рами (пайовиками, засновниками) банку через придбання його акцій.

Найбільшу питому вагу в сумі капіталу комерційного банку становить статутний капітал. Цей капітал є одним з основних по­казників розвитку банку. Формування статутного капіталу здійс­нюється під час створення комерційного банку за рахунок внес­ків засновників банку і випуску акцій. Розмір статутного капіталу визначається засновниками, але він не може бути меншим за установлений Національним банком рівень.

Мінімальний розмір статутного капіталу контролюється На­ціональним банком України тільки на час створення та реєст­рації комерційного банку згідно з вимогами чинного законо­давства.

Існує кілька понять статутного капіталу:

1.Номінальний, або мінімальний, — це сума статутного капі­талу, яка необхідна для отримання ліцензії на існування банку.

2.Зареєстрований — це сума статутного капіталу, яка зареєст­рована в регіональному управлінні Національного банку. Вона може бути більшою за номінальний статутного капітал.

3.Сплачений — це сума статутного капіталу, за яким надійш­ла оплата від акціонерів.

4.Оголошений — це номінальний, або початкове заявлений статутний капітал, збільшений на будь-яку суму.

Пайовий власний капітал початкове формується за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку.

За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фі­нансових активів.

У процесі аналізу власного капіталу банку велике значення має питання оцінювання його вартості. Оцінювання вартості власбами. По-перше, в деяких країнах банкам дозволяється час від часу зі зміною ринкової вартості переоцінювати свої фінансові активи. Такі переоцінки відображаються у балансі банку як ре­зерв переоцінки. По-друге, нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки може входити до балансу в результаті довго­строкового володіння деякими активами, відображеними у балан­сі за історичною вартістю їх придбання.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з ме­тою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Аналі­зуючи розмір дивідендів, які виплачуються власникам банку, необхідно з'ясувати тип дивідендної політики, яку проводить банк: консервативний, помірний чи агресивний. Кожному типу дивідендної політики відповідають конкретні методи визна­чення дивідендів, кожний з яких має як позитивні риси, так і певні вади.

Консервативному типу відповідають залишковий метод та метод постійного розміру дивідендних виплат.

Сутність залишкового методу полягає в тому, що розмір при­бутку для виплати дивідендів визначається як залишок після за­доволення інвестиційних можливостей банку.

Сутність методу постійного розміру дивідендних виплат поля­гає в стабільності суми дивідендних виплат протягом тривалого проміжку часу.

Помірному типу дивідендної політики відповідає метод по­стійної та змінної частин дивіденда. Сутність цього методу поля­гає в регулярності виплат стабільних, невеликих за розміром ди­відендів у тісному взаємозв'язку з результатами фінансової діяльності банку, яка дає змогу збільшувати розмір дивідендних виплат у період його ефективної роботи.

Агресивний тип дивідендної політики включає: метод ста­більного приросту дивідендів та метод постійного коефіцієнта виплат.

Перший метод передбачає стабільне зростання рівня дивіденд­них виплат у розрахунку на одну акцію. Для цього встановлюєть­ся, як правило, фіксований розмір процента приросту до їх розмі­ру в попередньому періоді.

Метод постійного коефіцієнта дивідендних виплат — дотри­мання встановлених пропорцій розподілу отриманого прибутку між акціонерами (засновниками) та банком, тобто співвідношен­ня між прибутком, який споживається, та капіталом. Здійснюючи аналіз власного капіталу, слід ураховувати об­меження, установлені чинним законодавством, на виплату ди­відендів:

—банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл при­зведе до порушення нормативу адекватності капіталу;

—якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутко­вою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50 % від різ­ниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

НБУ залежно від рівня достатності капіталу банку рекомендує вживати такі заходи недокапіталізованим та значно недокапіталі-зованим банкам:

—припинити в будь-якій формі виплату дивідендів, крім ви­плати дивідендів у вигляді власних акцій (паїв, часток);

—припинити викуп власних акцій (паїв, часток учасників у статутному капіталі).

Суттєво впливає на розмір та структуру власного капіталу по­рядок оподаткування дивідендів.

Субординований капітал (борг, зобов'язання), за своєю еко­номічною сутністю субординовані зобов'язання є для банку по­зичковими грошовими коштами, які зрештою потрібно повертати власникам.

Ефективність капіталу визначається:

—доходом на капітал;

—величиною кредитних вкладень на одну умовну одиницю (далі — у. о.) капіталу.

Аналіз наведених показників проводиться через зіставлення даних на звітну дату з даними на відповідну дату минулого року.

Серед показників важливе місце посідає метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різни­ми статтями, класами чи групами статей балансу та показників ризиків.

Під зобов'язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов'язують її сплатити фіксовану су­му коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов'язань включаються кошти на поточних рахунках клієнтів, кошти НБУ, кореспондентські рахунки банків, депозити та кредити банків, депозити юридичних та фізичних осіб, кредиторська заборгованість, заборгованість за нарахованими процен­тами, цінні папери, емітовані банком

Залежно від вкладників, або за групами клієнтів, зобов'язання можуть бути розподілені на такі групи: кошти юридичних осіб (не-банківських установ); кошти фізичних осіб, кошти інших банків.

Залежно від строків зберігання розрізняють зобов'язання стро­кові та до запитання.

За вартісною ознакою зобов'язання поділяються на платні та

безплатні.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на по­точних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізич­них та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових картках, кредиторська заборгованість тощо.

Депозит (вклад) — це зобов'язання банку за тимчасово залу­ченими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними папе­рами за відповідну плату.

Депозитні операції — операції банків із залучення коштів. Розрізняють пасивні й активні депозитні операції. Пасивні депозит­ні операції — це залучення коштів підприємств, установ, банків і населення на строкові вклади і до запитання. Активні депозитні операції — це вкладення тимчасово вільних ресурсів одних банків в інших кредитних установах, у тому числі й у центральному банку.

За економічним змістом зобов'язання поділяють на такі групи:

• депозити до запитання;

• строкові депозити (у тому числі боргові цінні папери);

• міжбанківські кредити (депозити);

• кредиторська заборгованість.

Ефективність формування ресурсної бази банку залежить від раціонального поєднання трьох факторів: стабільності (стійкості), вартості та строковості.

Депозити до запитання — заощадження, внесені готівкою або через безготівковий перерахунок у банк без певного терміну збе­рігання

депозити від юридичних та фізичних осіб (вклади населення), цінні папери, емітовані банком.

Депозитний сертифікат — письмове свідоцтво банку про де­понування коштів, яке підтверджує право вкладника на одержан­ня депозиту (вкладу).

Міжбанківський кредит — це кредит, що береться банком у разі термінової потреби в грошових коштах з метою вкладання у вигідні активні операції та для підтримання ліквідності. У цій групі ресурсів виділяють саме міжбанківські кредити й міжбан­ківські депозити.

Кредиторська заборгованість належить до зобов'язань і вклю­чає заборгованість бюджету та позабюджетним фондам, заборго­ваність банку за господарськими операціями, заборгованість пра­цівникам банку по заробітній платі та інші пасиви.

До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять: залишки на поточних рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів; кошти на кореспондентських рахунках інших банків (рахунках «лоро»); кошти в розрахунках (невикорис­тані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками); кошти замовників на спецрахунках при розрахунках по капітальних вкладеннях у цілому за об'єкт; вклади населення до запитання. Міжбанківський кредит — це оперативне за способом залу­чення коштів, але дороге джерело ресурсів банку.

Міжбанківський кредит має такі форми:

•міжбанківські позики на основі кредитного договору і на ос­нові генеральної угоди та співробітництва на ринку міжбанківського кредиту;

• залишки коштів на кореспондентських рахунках, заброньо­вані на термін під узгоджений банківський процент (оформляєть­ся кредитною угодою);

• платіжний кредит у формі овердрафта на кореспондентському рахунку (оформляється договором про установлення кореспон­дентських відносин або спеціальним договором про овердрафт);

• централізовані кредити, що направляються для підтримання певних галузей народного господарства через комерційні банки. Вони найменш вигідні для комерційного банку, тому що маржа за ними регулюється НБУ;

переоблік та перезастава цінних паперів у НБУ;

• централізовані кредити, що розподіляються на аукціонній основі.

Міжбанківські позики аналізуються за їх видами, строками погашення, а також за типами кредитних установ, від яких вони були отримані.

Лімітом кредитування називається загальна сума коштів, яку банк може надати своєму банку-партнеру у вигляді кредиту без забезпечення.

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на базі узагаль­неної оцінки окремих показників. Стабільно працюючі іноземні банки, які також використовують у своєму співробітництві з бан­ками лімітну політику, за основу при розрахунках беруть вели­чину, яка дорівнює 10 % від власного капіталу банку.

Актив — будь-який об'єкт бухгалтерського обліку, право конт­ролю якого закріплене за банком, який відповідає хоча б одній з таких вимог:

1) дає дохід банківській установі;

2) може бути обмінений на інший об'єкт, який, у свою чергу, даватиме дохід банківській установі.

Активи — частина бухгалтерського балансу; характеризує склад, розміщення і використання коштів, згрупованих за їх еко­номічним значенням у процесі відтворення.

Головною метою аналізу активних операцій банку є виявлен­ня напрямів розміщення ресурсів банку, які приносять найбіль­ший дохід, оцінювання раціональності обсягів, стану і структури активів банку та ефективності основних активних операцій.

Активні операції банків — фінансові операції з розміщення

коштів з метою отримання доходу.

До активних операцій банку належать: надання кредитів та позичок; придбання, зберігання та продаж цінних паперів; вкладення коштів у комерційні проекти; лізингові операції;

• факторингові операції;

операції з векселями;

• інші банківські операції.

Активи банку відображають у балансі за ступенем їх ліквідності,

Ліквідність – це спроможність банків своєчасно виконувати свої кредитно-фінансові зобов'язання.

Отже, за ліквідністю активи банків поділяють на:

- первинні резерви;

- вторинні резерви;

- портфель банківських кредитів;

- портфель банківських інвестицій.

Первинні резерви - найбільш ліквідні активи, які належно використовуються для повернення вкладів, здійснення платежів та виконання інших зобов'язань банку, але не приносять їм значних доходів. До них відносять:

- грошові кошти та банківські метали;

- кошти на коррахунку та депозити в НБУ;

- кошти на рахунках в інших банках.

Вторинні резерви - високоліквідні активи, які в будь-який момент із мінімальною затримкою та незнач­ним ризиком втрат можна перетворити на первинні резерви (готівку). До них включають:

- казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ (облігації внутрішньої державної позики, векселі);

- короткострокові кредити вигідним позичаль­никам.

Ці активи приносять також незначний дохід банку; головне їх призначення - бути джерелом поповнення первинних резервів.

Найдохідніші активи - це кредити та інвестиції. Якщо банки розглядають структуру своїх активів щодо дохідності, то вони надають перевагу власне кредитам та інвестиціям, однак ці активи найменш ліквідні

Поточні активи — це активи до запитання, які повертаються на першу вимогу кредитора.

Строкові активи — це кошти, які розміщені банком на пев­ний строк.

Квазістрокові активи — кошти, які не мають визначеного строку повернення і не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за певних умов.

Інші ліквідні активи — надані банком кредити та інші пла­тежі, до погашення яких залишилося не більше одного місяця.

Малоліквідні активи — позикові активи, до погашення яких залишилося більше одного місяця.

Неліквідні активи — капіталізовані активи, фінансові інве­стиції, у тому числі фінансові вкладення в асоційовані і дочір­ні компанії, дебіторська заборгованість та інші іммобілізовані кошти.

Дохідні активи — активи, які дають процентний дохід.

Дохідність активів — показник ефективності використання активів, що вимірюється відношенням чистого прибутку після оподаткування до сукупних активів.

Активи, зважені за ступенем ризику, — розраховуються множенням суми кожної статті балансу на ступінь ризику.

Активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику:

І група активів із ступенем ризику нуль відсотків: готівкові кошти, банківські метали; кошти в Національному банку; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком; нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції.

II група активів зі ступенем ризику 10 %: короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органам виконав­чої влади; нараховані доходи за кредитами, що надані централь­ним органам виконавчої влади.

III група активів зі ступенем ризику 20 %: боргові цінні папе­ри місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емі­товані Національним банком; боргові цінні папери місцевих ор­ганів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції; кошти до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; депозити овернайт, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; інші короткострокові депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за депозитами овернайт, гарантійними депозитами, іншими короткостроковими депозитами, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж ін­вестиційний клас; кредити овердрафт, овернайт та інші коротко­строкові кредити, розміщені в банку, який має офіційний кредит­ний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими коротко­строковими кредитами, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас.

IV група активів зі ступенем ризику 50 %: кошти до запитан­ня в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; на­раховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, які розмі­щені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; короткострокові та довгострокові кредити, що надані місцевим органам виконавчої влади; нараховані доходи за кредитами, що надані місцевим органам виконавчої влади; гарантійні депозити в інших банках (покриті); зобов'язання з кредитування, які надані банкам, та інші зобов'язання, що надані клієнтам; валюта та бан­ківські метали, які куплені, але не одержані; активи до одержання.

V група активів зі ступенем ризику 100 %: прострочені нара­ховані доходи за коштами до запитання в інших банках; простро­чені нараховані доходи за кредитами, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади; короткострокові депозити, що розміщені в інших банках, які не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за строковими депозитами, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; довго­строкові депозити, що розміщені в інших банках; гарантійні де­позити в інших банках (непокриті); прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строковими депозитами, що розміщені в інших банках; кредити овердрафт, овернайт, кошти за операціями РЕПО та інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; довго­строкові кредити, надані іншим банкам; нараховані доходи за кредитами, надані іншим банкам, що не належать до інвестицій­ного класу; фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим бан­кам; пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам; прострочена заборгованість і прострочені нараховані до­ходи за кредитами, що надані іншим банкам; кредити, що надані суб'єктам господарської діяльності; нараховані доходи за креди­тами, наданими суб'єктам господарської діяльності; прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності; пролонгована забор­гованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяль­ності, сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності; сумнівна заборгова­ність за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторська заборгованість за операціями з банками та за опера­ціями з клієнтами банків; сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків; тран­зитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат; пролонгована, прострочена та сумнівна забор­гованість за кредитами, наданими центральним та місцевим ор­ганам виконавчої влади; кредити, надані фізичним особам; про­лонгована заборгованість за кредитами, наданими фізичним осо­бам; нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним осо­бам; прострочена заборгованість та прострочені нараховані дохо­ди за кредитами, наданими фізичним особам; сумнівна заборго­ваність за кредитами, наданими фізичним особам; сумнівна забор­гованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами; акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції; боргові цінні папери, випущені фінансо­вими (небанківськими) установами та нефінансовими підприємс­твами, у портфелі банку на продаж та інвестиції; нараховані до­ходи за акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції; прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та ін­вестиції; товарно-матеріальні цінності; основні засоби; інші ак­тиви банку; зобов'язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями); непокриті акредитиви; сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами; цінні папери до одержання за операціями андеррайтингу; сумнівні вимоги за операціями з фі­нансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну.

Коефіцієнт якості активів — показник, що розраховується діленням активів, зважених за ступенем ризику, на загальну суму активів банку.

Стратегія управління активами — стратегія управління бан­ком, що розглядає величину і структуру джерел коштів банку як по­казник, зумовлений значною мірою потребами його клієнтів, і зму­шує менеджерів концентрувати свою увагу на контролі за активами .