Тема 2. Форми та види кредиту .

1. Функціональні форми кредиту та їх характеристика.

2. Призначення та сфера функціонування комерційного кредиту.

3. Державний кредит: сутність і основне призначення.

4. Характеристика банківського кредиту. Механізм банківського кредитування.

5. Роль міжнародного кредиту в системі розширеного відтворення.

6. Основні види споживчого кредиту та цілі і методи його надання.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єкта­ми господарської діяльності. Комерційний кредит надаєть­ся продавцем (виробником) покупцеві (споживачеві) у вигляді відстрочки оплати за продані товари (виконані роботи, надані послуги).

Суб'єктами комерційного кредиту є:

— підприємство-постачальник (кредитор), яке надає від­строчку платежу за свій товар;

• підприємство-покупець (позичальник), яке передає кре­дитору вексель як боргове свідоцтво і зобов'язання платежу.

Об'єктом комерційного кредиту є реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем на­дається відстрочка платежу. Отже, об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал. Надання позик у товарній формі - специфічна риса комерційного кредиту.

Характерною особливістю комерційного кредиту є те, що він здійснюється підприємствами за їхнім власним розсу­дом і не підпорядковується банківській системі.

Мета комерційного кредиту — прискорити реалізацію то­варів в умовах тимчасової нестачі грошових коштів у покупців.

Економічні межі комерційного кредиту обумовлені, на­самперед, фінансовим станом його суб'єктів: постачальник (кредитор) повинен мати відповідні фінансові можливості для того, щоб продавати свій товар з відстрочкою платежу, а плат­ник (позичальник), отримавши товар, розраховує через певний строк нагромадити відповідні кошти, щоб повністю розпла­титися з кредитором. Комерційний кредит обмежений стро­ками і сумами, його обсяги залежать від розмірів фінансових ресурсів учасників торговельних угод.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

— сплати боржником за векселем;

— передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

• переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Традиційний механізм комерційного кредиту передба­чає проведення вексельного кредитування. Платник (пози­чальник) надає постачальнику (кредитору) комерційний век­сель, у номінальну вартість якого входить ціна товару (робо­ти, послуги) та відсотки за наданий кредит. При цьому по­стачальник надає платникові право погашати платежі части­нами і протягом певного часу (тобто в розстрочку).

До нетрадиційних механізмів комерційного кредиту в гос­подарській практиці відносять кредитування за контрактом типу "франчайзинг". Франчайзинг — це фінансово-кредит­на операція, пов'язана із забезпеченням прибуткової діяль­ності малого бізнесу; це ліцензія великого та відомого під­приємства (фірми) дрібному підприємцю на продаж продукції чи надання послуг під його маркою (товарним знаком). Одним із нових видів комерційного кредиту є форфейтинг, який використовується для кредитування зовнішньоторго­вельних операцій. Форфейтинг — це кредитування експор­тера шляхом купівлі векселів або інших боргових зобов'я­зань; це специфічний метод трансформації комерційного кредиту в банківський.

Продавцем при форфейтингу виступає експортер, який поставив товар і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера з метою одержання грошей. Покупцем (форфей-тером), як правило, є банк або окрема спеціалізована фірма. Форфейтер бере на себе боргові зобов'язання імпортера за мінусом відсотків на весь термін, на який вони виписані .

.Банківський кредит — це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наяв­них у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики нада­ються банками суб'єктам господарювання всіх форм влас­ності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківський капітал.

Можна виділити основні принципи бан­ківського кредитування:

принцип відповідності змісту банківського кредиту рин­ковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредит­ної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу ви­году (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень тощо.

Принцип раціональності та ефективності банківсько­го кредитування характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позицій позичаль­ників — господарських суб'єктів.

Принцип комплексності банківського кредитування пе­редбачає побудову кредитного механізму на основі врахуван­ня всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію

кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відобра­жає постійний рух і динаміку кредитного механізму.

Принцип поверненості означає, що кредит має бути по­вернений позичальником банкові.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у бан­ку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичаль­ника.

Принцип строковості означає, що позичка має бути по­вернена позичальником банкові у визначений в кредитному Договорі строк.

Принцип платності означає, що кредит має бути повер­нений позичальником банкові з відповідною оплатою за його користування.

Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором.

Види банківського кредиту:

За строками користування банківські кредити поділя­ють на:

— короткострокові (до 1 року);

— середньострокові (до 3 років);

довгострокові (понад 3 роки).

За забезпеченням виділяють такі види банківського кре­диту:

— забезпечені заставою (майном, майновими правами, цін ними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму! кредиту;

— гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

— з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

— незабезпечені (бланкові кредити).

Банківський кредит під заставу цінних паперів називаєть­ся ломбардним кредитом.

За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

Банківські позики поділяють на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Стандартні позики характеризуються мінімальним сту­пенем ризику (2%), що відповідає умовам стабільного фінансо­вого стану позичальника. Для позик під контролем, ступінь ризику дорівнює 5%. Робота з цими позиками це створює проблем для фінансової діяльності комерційних банків. Су-стандартні позики — це позики з підвищеним ризиком (ступінь ризику — 20%). Фінансовий стан позичальника на момент оцінки при такому виді банківського кредиту викли­кає серйозні побоювання.

Сумнівними є кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для сумнівних позик характерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять пролонговані і прострочені кредити.

Безнадійними (до погашення) є позики, які не Можуть бути повернені і збереження яких на балансі банку як активу не має сенсу (ступінь ризику — 100%). Безнадійні Позики спи­суються у встановленому порядку. В банківській практиці сумнівні, незабезпечені та безнадійні позики відносять до категорії проблемних кредитів.

За методами надання виділяють такі види банківських кредитів:

— У разовому порядку;

— відповідно до відкритої кредитної лінії;

гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, ^За потребою).

У світовій банківській практиці найпоширенішими схе­мами надання позик є кредитна лінія, револьверний (автома­тично поновлюваний) кредит, контокорентний рахунок, овер-драфт.

Кредитна лінія — це оформлена договором згода банку надавати позичальникові кредити протягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини —-ліміту кредитування.

Револьверний кредит — це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який] використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту.

контокорентний кредит. Цей вид-банківського кредиту надається клієнтам, що мають у дано­му банку поточний рахунок. Контокорентний кредит органіч­но поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування клієнта на основі відкриття єдиного активно-пасивного кон­токорентного рахунка. Банк бере на себе всі операції клієнті за поточними вимогами та зобов'язаннями.

Овердрафт (перевищення кредиту) є специфічним різновидом контокорентного кредиту; це сума, в межах якої банк кредитує власника поточного рахунку. При овердрафті банк у межах узгодженого ліміту проводить пла­тежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку.

За методами погашення банківські кредити поділяють­ся на такі, що погашаються:

— водночас;

— У розстрочку;

достроково (за вимогою кредитора або за заявою пози­чальника);

з регресією платежів;

після закінчення обумовленого періоду (місяця, квар­талу).

За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на:

— двосторонній (комерційний банк — позичальник);

— консорціумний;

— "дзеркальний";

багатосторонній (паралельний).

На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

— овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відпо^ відному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

— кредити овернайт , які надані (отримані) іншим банкам: вони надаються іншим банкам на строк не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків по­точного дня;

• кошти, які надані (отримані) іншим банкам за опера­ціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею у них цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо строк операції РЕПО збігаєть­ся із строком погашення цінних паперів.

.Державний кредит — це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику вико­ристовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджет­ного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії. За своїм економічним змістом державний кредит не­віддільний від державного боргу. Наслідком державного кредиту є зростання державного боргу. Державний борг — це сума коштів, отриманих від випущених, але ще не погаше­них державних позик.

Залежно від статусу позичальника розрізняють Централі­зований і децентралізований державний кредит' першо­му випадку державні цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів), у другому — місцевими органами влади.

Залежно від місця розміщення державного кредиту роз­різняють внутрішні державні позики (розміщуються в даній Державі в національній валюті) і зовнішні позики (розміщу­ються за кордоном в іноземній валюті).

Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов'язань виділяють: короткострокові позики (поточні, як правило, до 1 року), середньострокові позики (як правило, від 1 до 5 років) і довгострокові позики (як правило, понад 5 років).

а видами доходності державні позики поділяють на: — відсоткові позики: власники державних цінних па­перів отримують доход з розрахунку певних, як правило, фіксо­ваних, відсотків річних;

• безвідсоткові (дисконтні) позики: державні цінні папери реалізуються за ціною нижчої їх номінальної вартості; різниця між ціною придбання та номінальною вартістю об­лігації, що відшкодовується власникові під час погашення, становить доход з цінних паперів;

• виграшні позики: державні цінні папери реалізуються без встановлення фіксованих відсотків; власники отримують доход за умови включення даного номера облігації у виграш­ний тираж погашення.

Державні цінні папери засвідчують право на власність і належність до державного кредиту. Державні цінні папери — це державні зобов'язання, що випускаються в докумен-тарній або електронній формах центральним урядом, місце- -вими органами влади і окремими державними підприємствами з метою розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів У ВІДПОВІДНІ бюджети Найпоширенішим видом державних цінних паперів є об- _ лігації державних позик. Облігація — це цінний папір, який, по-перше, засвідчує вне-. сення її власником певних грошових коштів на її придбан-ня ; по-другее, надає ЇЇ власникові право на отримання певного доходу від облігації, по-третє, потверджує зобов'язання держави відшкодувати повну номінальну вартість облігації у передбачений умовами позики строк. При документарній формі випуску державні облігації, за якими передбачена неодноразова виплата доходу, мають містити купонний лист. Купон — це відрізна частина об­лігації, що передається замість розписки під час отримання відсотків .Державні облігації можуть вільно обертатися, або мати обмежене коло обігу, вони ощадні й бувають казначейські.

Споживчий кредит — це кредит, який надається фізич­ним особам на придбання споживчих товарів тривалого ко­ристування та послуг і який повертається в розстрочку. Сут-нісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцево­го споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню спо­живати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підви­щення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспромож­ний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є: 1) доступ­ність кредиту; 2) величина відсоткової ставки; 3) строки надання і погашення; 4) здатність позичальника повернути кредит.

Суб'єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традицій­но кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадни­ми та іпотечними банками.

Об'єктом споживчого кредиту є витрати, пов'язані із за­доволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витра­ти на дві групи:

1)витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність);

2) витрати на задоволення потреб капітального або інве­стиційного характеру (будівництво житла, утримання неру­хомого майна).

Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гаран­тією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи — позичальника.

самому загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов'язаний із продажем товарів тривалого користу­вання в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий спожив-чий кредит — це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задо­волення їхніх споживчих потреб.

Іпотечний кредит — це особлива форма кредиту, пов'яза­на з наданням позик під заставу нерухомого майна — землі, виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечні позики на­даються на довгостроковій основі. Іпотечний кредит стає можли­вим лише за умови приватної власності на землю і нерухомість. Застава землі і неру­хомого майна для отримання в банку довгострокового кре­диту називається іпотекою. Іпотечний кредит має, як правило, чітке цільове призна­чення. Іпотечні позики в сучасних умовах найчастіше вико­ристовуються для фінансування придбання, побудови і пере­планування житлових і виробничих приміщень, а також осво­єння земельних ділянок. Особливістю іпотечного кредиту е те, що заставою для його надання може виступати та неру­хомість, на купівлю якої він береться.

Суб'єктами іпотечного кредиту є:

— кредитори з іпотеки — іпотечні банки або спеціалізовані іпотечні компанії, а також універсальні комерційні банки

— позичальники — юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які нада­ють під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Об'єктами іпотечного кредиту є житлові будинки, квар­тири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділян­ки тощо. Розмір іпотечного кредиту визначається у вигляді частини вартості об'єкта іпотеки (LTV)

Діють два режими правового регламен­тування іпотеки: 1) режим іпотеки романо-германського права (країни Західної Європи); в його основі — значна фор­малізація іпотечного права: нотаріальне завірення акта іпо­теки, наявність кадастру чи поземельної книги, публікація іпотек та ін.; 2) режим іпотеки країн англосаксонського права; в його основі — гнучка і менш формалізована систе­ма іпотечного права; іпотека тут носить загальний характер, тобто якісно не відрізняється від інших форм застави і га­рантій. . У зв'язку із розвитком іпотечного кредитування формуєть­ся окремий іпотечний фінансовий ринок, головним інстру­ментом якого є іпотечні облігації — довгострокові цінні папери, що випускаються під забезпечення нерухомістю і приносять сталий відсоток. Мобілізація кредитних ресурсів для здійснення іпотечно­го кредитування проводиться за допомогою випуску особли­вого виду цінних паперів — закладних листів, забезпеченням яких служить заставлена в банку нерухомість. Продаж цих Цінних паперів дає банку кошти для надання іпотечних по­зик. Закладні листи є надійними борговими зобов'язання­ми банку, що приносять тверді відсотки.

Лізинговий кредит — це кредитні відносини між юри­дичними особами, які виникають у разі оренди майна і су­проводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специ­фічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його спе­цифіка полягає у тісному взаємозв'язку і переплетенні кре­дитних, фінансових та орендних відносин. Лізинг — це довгострокова оренда машин, обладнання, промислових товарів інвестиційного призначення, куплених орендодавцем для орендаря для їх виробничого використан­ня, при збереженні права власності на них за орендодавцем на весь термін договору оренди

Об'єктом (предметом) лізингу є будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, будинки, споруди, системи телекомунікацій тощо, не заборонене законодавством до вільного обігу на ринку.

Суб'єктами лізингу, як правило, є три особи:

1) постачальник або продавець предмету лізингу — під­приємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію машин і обладнання;

2) лізингодавець — суб'єкт господарювання, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізинго-Давцями можуть бути банківські або небанківські фінансові Установи (лізингові компанії);

3) лізингоодержувач (користувач) — суб'єкт господарю­вання, який одержує в користування об'єкти лізингу у вста­новлених лізинговим договором межах; лізингоодержувач вступає у відносини з лізингодавцем щодо оренди об'єктів лізингу.

Сутність лізингу полягає в наданні лізингодавцем у ви-ключне користування на визначений строк лізингоодержува-чу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним власність за дорученням і погодженням з лізингоодержу-вачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізин-гоодержувачем періодичних лізингових платежів. За своєю економічною природою лізинг має двоїсту форму. З одного боку, лізинг відповідає сутності кредитних відносин і є кре­дитною операцією (має місце передача майна у користування на умовах строковості, повернення і платності); а з другого боку, оскільки кредитор і позичальник працюють не з гро­шовим капіталом, а з продуктивним, лізинг є подібним до однієї з форм інвестиційного фінансування.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій (ступеня окупності), лізинг може бути двох видів — фінансо­вий та оперативний.

Фінансовий лізинг — це угода, що передбачає протягом періоду своєї дії виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання або біль­шу його частину, додаткові витрати і прибуток орендодавця.

Фактично у випадку фінансового лізингу має місце довго­строкове кредитування покупки. Лізингова угода характери­зується при цьому тривалим терміном, що наближується до терміну окупності предмета лізингу та амортизації всієї або більшої частини його вартості. Основне місце на ринку фінан­сового лізингу посідають банки.

Оперативний лізинг — це договір лізин­гу, який укладається на термін, менший за період амортизації орендованого майна. Для оперативного лізингу характерне часткове відшкодування вартості майна, що здається в лізинг (термін амортизації довший за термін договору). Витрати лізингодавця, які пов'язані з придбанням і утриманням предме­ту лізингу, не покриваються тут орендними платежами про­тягом одного лізингового контракту.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кре­дит означає кредитні відносини між державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі міжнарод­ного кредиту — передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування. Необхідність використання міжнародного кре­диту визначається потребами поглиблення міжнародного по-Ділу праці і розвитку світогосподарських зв'язків.

Суб'єктами міжнародного кредиту є державні струк­тури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні орга­нізації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками — представники різних країн. Залежно від суб'єктів міжнародних крединих відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірми) різних країн; банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові) кредити; кредити міжнародних! ва­лютно-фінансових організацій.

Міжнародний кредит за своїм характером поділяється на грошовий і товарний. При наданні позик у грошовій формі об'єктом позики виступають міжнародні платіжні засоби, вільно конвертовані національні валюти. Товарна форма між­народного кредиту зв'язана з комерційним, або фірмовим кредитом — товари надаються підприємствами (фірмами) різних країн з відстрочкою платежу.

існують три основні види міжнарод­ного кредиту:

1) державний кредит, що надається на двосторонній і ба­гатосторонній основі, включаючи позики міжнародних орга­нізацій;

2) банківський кредит, пов'язаний з кредитними відно­синами між банками різних країн;

3)комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує зов­нішню торгівлю та послуги підприємств (фірм).

В основі відсоткової ставки, яку сплачують за міжнародним креди­том позичальники, лежить сьогодні міжбанківська відсоткова ставка; залежно від того, які банки входять у міжнародний банківський синдикат, це може бути або Лондонська міжбан­ківська відсоткова ставка (ЛІБОР), або Паризька (ПІБОР), або Сінгапурська (СІБОР).

Міжнародний комерційний кредит — це позика, що на­дається підприємством (фірмою), як правило, експортером однієї країни, імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу. Комерційний кредит у зовнішній торгівлі поєднуєть­ся з авансовими розрахунками за товарними операціями, використанням векселів і товарних акредитивів. Для сучас­ного процесу зовнішньоторговельного кредитування харак­терним є взаємозв'язок комерційного і банківського кредиту.

Банки надають експортні та фінансові міжнародні креди­ти. Експортний кредит надається банком країни-експор-тера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних угод. Особливістю екс­портного кредиту є його "зв'язаний" характер: позичальник зобов'язаний використовувати дану позику тільки для купівлі товарів у країні кредитора. Фінансовий кредит дає змогу імпортеру здійснювати купівлю товарів на ринку будь-якої іншої країни. У міжнародній торгівлі досить широко використовується механізм акцептно-рамбурсного кредиту, який поєднує в собі кредитну і гарантійну операції. За своїм змістом такий ВИД кредиту передбачає: по-перше, акцепт банком векселів експортера; по-друге, переведення (рамбурсування) суми век­селя імпортером банку-акцептанту. Банк надає гарантію на користь клієнта на певну суму шляхом акцепту виставлених на даний банк переказних векселів (трат). Банки беруть за такий акцепт певну винагороду з імпортера. Подібні міжнарод­ні кредитні операції розширюють для експортерів можливості реалізації товарів, а для імпортерів полегшують їх купівлю. У міжнародній торгівлі використовується механізм кре­дитування на компенсаційних засадах. У цьому випадку погашення кредиту здійснюється не грішми (валютою), а поставками продукції підприємств (фірм), збудованих й об­ладнаних за рахунок одержаної позики. Умови кредиту, що надається на компенсаційних засадах, є привабливими, насам­перед, для країн, що розвиваються.

Важливим інструментом європейського кредитного рин­ку (ринку єврокредитів) є механізм роловерного кредиту­вання. На основі цього механізму надається довгостроковий кредит з періодично змінюваною ставкою відсотка. Це озна­чає, по суті, періодичне "перекредитування" кредиту.