Стійкість банківської системи та механізм її забезпечення

Мета банку визначається з позиції його прибутковості, рентабельності, структури балансу, напрямів його діяльності

Банк є розпорядником і зберігачем суспільного капіталу, що передбачає його відповідальність перед власниками за цілісність грошових коштів клієнтів, що знаходяться на рахунках у банку. Банк виступає представником не тільки своїх, приватних, інтересів, а й суспільних. Одночасно в діяльності банку значне місце займають договірні відносини, що мають характер партнерських.

Поєднання приватних і колективних інтересів визначає специфіку цілей банківського менеджменту, а саме:

• забезпечення рентабельності роботи банку як суб'єкта господарювання в умовах грошового ринку;

• забезпечення ліквідності балансу банку як гарантія надійності банку, дотримання інтересів кредитора і вкладника;

•максимальне задоволення потреб клієнтів в обсягах, структурі і якості послуг, що виконуються банком і зумовлюють тривалість і стійкість ділових зв'язків;

• поєднання успішного вирішення виробничих, комерційних і соціальних проблем даного колективу;

•створення ефективної системи підготовки і розміщення фахівців, що дозволяє найбільш повно реалізувати їхні потенційні можливості.

Відповідно до цього банківський менеджмент орієнтується на досягнення ряду кількісних, якісних і соціальних показників.

Кількісні показники стосуються всіх сфер управління банківською діяльністю. Кількість клієнтів банку і їхніх рахунків, обсяг депозитів, кредитних вкладень, обсяг операцій і послуг та ін.

Якісні показники можна поділити на кілька видів. Першу групу становлять показники прибутків і витрат банку. З їх допомогою відбувається управління рентабельністю банку. Друга група охоплює показники швидкості обігу коштів, трудомісткості витрат на проведення операцій, швидкості опрацювання документів. У третю групу входять показники задоволення запитів клієнтів за обсягами, структурою і якістю послуг, що виконуються банком. Сюди ж можна віднести і спроможність банку забезпечити конфіденційність ділових переговорів, цілісність інформації.

Напрями банківського менеджменту можна поділити на дві великі сфери. Перша сфера охоплює питання, пов'язані з організацією та управлінням економічними процесами, що належать до компетенції банку; друга — з організацією і управлінням банківським колективом. Кожна з цих сфер має, у свою чергу, кілька напрямів:

планування;

• управління активами;

•управління власними коштами;

управління рентабельністю банку;

управління ризиками в банківській діяльності.

Складовими банківської політики є:

• кредитна;

депозитна;

інвестиційна;

процентна.

Планування діяльності банку ґрунтується на глибокому аналізі кон'юнктури грошового ринку і можливостях самого банку. Управління активами належить до важливих напрямів банківського менеджменту; воно реалізує політику банку, намічену на відповідний період. У процесі управління активами ставиться двоцільове завдання: забезпечення прибутку при дотриманні ліквідності балансу. Це завдання вирішується тільки на основі систематичного аналізу поточної ситуації шляхом цілеспрямованих дій на зміну структури активів.

Управління активами здійснюється на основі економіко-математичної моделі, що передбачає встановлення певної залежності між розміщенням активів і станом пасивів при заданому нормативі рентабельності і ліквідності. При цьому розробляються різні альтернативні варіанти на різні економічні ситуації.

Управління пасивами являє собою самостійний напрям менеджменту, у процесі якого вирішуються такі завдання:

• не допускати наявності в банку коштів, що не приносять прибутку, крім тієї їх частини, що забезпечує кредитні ресурси для виконання банком відповідних зобов'язань;

• вишукувати необхідні кредитні ресурси для виконання банком відповідних операцій;

• забезпечувати одержання банком прибутку за рахунок залучення "дешевих" ресурсів.

Управління власними коштами має особливо важливе значення для забезпечення ліквідності і платоспроможності банку. При розширенні активних операцій банку і зростанні обсягів депозитів виникає необхідність збільшувати власний капітал банку. Управління власним капіталом вимагає обгрунтування критеріїв його достатності, а також вибору показників, що дозволяють оцінювати цю достатність. Ефективним інструментом виступає політика у сфері дивідендів на випущені акції. Підвищення дивідендів тягне за собою підвищення ціни на акцію, можливість продажу додаткових акцій і зростання власного капіталу.

Управління рентабельністю роботи банку передбачає контроль за його прибутками і витратами, за граничними витратами щодо залучених коштів, стабільністю фінансових результатів, ризиком збитків. Особлива увага приділяється аналізу сумнівних і збиткових операцій, причин збільшення спекулятивних операцій у діяльності банку, що впливають на розмір одержуваного банком прибутку.

Головні завдання, що вирішуються в процесі управління ризиками, полягають у тому, щоб:

розпізнати можливі випадки виникнення ризику;

оцінити масштаби передбачуваних збитків;

знайти способи попередження збитків або джерела їх від­шкодування. Управління ризиком будується на вивченні в минулому усіх випадків виникнення збитків, прогнозування імовірності їхньої появи для даного конкретного клієнта, попередньому обґрунтуванні способів попередження або відшкодування можливих збитків.

Контроль за діяльністю банків

Необхідність контролю за діяльністю комерційних банків обумовлена тим, що в умовах ринку йде жорстка конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задоволь­нити потреби й вимоги клієнта та отримати прибуток.

Підвищення ризикованості банківських операцій робить діяльність банків дедалі не безпечнішою і може призвес­ти до загрози банкрутства.

Банкрутство банку небезпечне не тільки для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й для суспільства в цілому, оскільки підриває довіру клієнтів до всієї бан­ківської системи, а значить - і до фінансового ринку загалом. Ось чому необхідний всебічний контроль за банківською діяльністю.

Контроль за банківською діяльністю - це комп­лекс заходів, спрямованих на забезпечення регулярного спостереження і періодичних перевірок фінансово-госпо­дарської діяльності, організації роботи банку та його під­розділів.

Головними цілями банківського контролю є:

-захист акціонерів і вкладників кожного конкретного банку від некомпетентного управління та зловживань;

- підтримка стабільності на фінансовому ринку шляхом, попередження "системного ризику".

Системний ризик полягає в тому, що банкрутство одного банку може призвести до банкрутств кількох бан­ків, у результаті чого втрачається довіра до банківської системи в цілому.

Для попередження банкрутства і утворюється система контролю за діяльністю комерційних банків, під

якою розуміють основні принципи, форми і методи конт­ролю, а також установи, що здійснюють цей контроль