3. Психологічні аспекти відносин адвоката і прокурора в суді

Захист — це функція, протилежна функції кримінального переслі­дування, що у кримінальному процесі виступає в двох формах: підоз­ра у скоєнні злочину й обвинувачення. Участь захисника в кримі­нальному судочинстві — необхідна умова реалізації принципу зма­гання, що за своїм змістом має психологічний характер. Принцип змагання означає надання обом сторонам (обвинуваченню і захисту) можливості найповніше обґрунтувати свої позиції, надати всіх необ­хідних доказів і запобігти вірогідним зловживанням своїми правами якоюсь однією стороною.

Протиставлення доказів обвинувачення і захисту при виробницт­ві у кримінальній справі дає змогу уникнути обвинувального ухилу, сприяє справедливому вирішенню справи.

Сказане визначає різноманітні процесуальні функції прокурора і захисника. Проте незважаючи на протилежні позиції між ними мож­ливі й обов'язкові нормальні ділові взаємини. Основу їх становить за­гальна для прокурора і захисника мета діяльності — надавати допо­могу у здійсненні правосуддя, в установленні істини в справі. Стосунки, що складаються між адвокатом — захисником і прокуро­ром — державним обвинувачем, повинні будуватися на дотриманні кожним із них наданих прав і обов'язків, на розумінні завдань суду.

Спілкування між прокурором і захисником у суді відбувається як:

1. контакт ситуаційно-діловий, що здійснюється для вирішення конкретного завдання судового розгляду;

2. контакт статусно-рольовий, який відзначає соціальну роль осіб, які спілкуються. Це не спілкування двох друзів, які розмовля­ють у комфортній обстановці, а взаємодія людей, котрі займа­ють протилежні позиції у тій самій справі;

3. контакт пізнавально-оціночний. У судовому розгляді прокурор і захисник подають судові свої докази, розкривають причини скоєння злочину, дають психологічну характеристику підсудно­му і т. п. Висловлення одного з них сприймається іншим, оці­нюється і, виходячи з цього, будується відповідне висловлення;

4. контакт міжособистісний — спілкуються особистості, які пев­ним чином ставляться один до одного, відчувають симпатії або антипатії, намагаються вплинути один на одного і т. д.

Отже, спілкування між прокурором — державним обвинувачем і адвокатом — захисником у суді має складний, різнобічний хара­ктер і є психологічно насиченим актом. Щоб спілкування між ни­ми було по-справжньому діловим, розумним і сприяло виконанню завдань правосуддя, слід дотримуватися певних психологічних правил.

Першим правилом у стосунках прокурора і захисника в суді по­винна бути постійна підтримка внутрішньої установки на встанов­лення істини і реалізації принципу соціальної справедливості. Для прокурора (так само як і для захисника) не може бути "бажаних" ви­словлень певного змісту, що задовольняють його тільки тому, що во­ни збігаються з його припущеннями і версією. "Бажаним" у спілку­ванні між державним обвинувачем і захисником у ході судового роз­гляду повинно бути тільки одне: кожен із них виявляє чесне ставлення до доказів і виключає недобросовісність у відстоюванні своєї пози­ції. Тому і реакція, скажімо, прокурора на слова захисника, його думка і погляд мають бути діловими. У ході судових суперечок потріб­но розбиратися з проблемою, її причинами, а не переходити "на осо­бистості", відкрито висловлюючи неповагу, а часом і зневагу до уча­сників судового розгляду.

Одне з правил спілкування між зазначеними особами — відмова від демонстрації своєї переваги. Не можна виявляти упередженість стосовно, наприклад, молодого прокурора, якщо об'єктивно він ще не має достатнього досвіду, а захисник і за віком старший від нього, і набагато перевершує державного обвинувача в стажі роботи. Де­монстрація переваги одного із них завжди помічається суддями, гро­мадянами, які знаходяться в залі засідань і, як правило, сприймаєть­ся ними негативно.

Правило передбачливості в спілкуванні між прокурором і захисником у суді має враховувати наслідки сказаного ним і пове­дінки. Мається на увазі неприпустимість відповідей на заперечен­ня, зауваження, репліки одного з них у грубій, недоброзичливій формі, характер постановки запитань один одному, до підсудного і свідків.

Це правило можна висловити так: "Не нашкодь!", тобто не на­шкодь своїми висловлюваннями і поведінкою діловим відносинам, підтримуй спокійну психологічну атмосферу судового розгляду на­віть тоді, коли далеко не все йде за продуманим планом. Тому у процесі спілкування прокурора і захисника кожний із них повинен думати не тільки про те, що сказати один одному, але й як сказати. Недоброзичливий, іноді навіть ворожий тон може серйозно зашко­дити спілкуванню і зіпсувати стосунки між людьми.

Обов'язковим має бути правило поваги до співрозмовника і до того, що і як він говорить. У процесі діалогу прокурора і захисника кожному з них варто чітко виражати — позою, мімікою, погля­дом — готовність сприйняти висловлення, об'єктивно в них розі­братися. Неприпустимо під час формулювання запитання захисни­ку, щоб останній у цей час дивився на годинник, демонстрував посмішку (або посмішку залу) і показував, що опонент йому набрид. Завдання учасників судового розгляду — слухати, вивчати, розуміти, оцінювати.

Правило стримування емоцій безпосередньо впливає на стосу­нки між прокурором і захисником у суді. Зайва емоційність і не­стриманість може розпалити атмосферу не тільки між зазначени­ми особами, а й у залі судового засідання в цілому. Емоційна не­стійкість може перерости в образи, крики, що знижує дієвість доказів сторін і ускладнює вирішення спірного питання по кримі­нальній справі.

Правило активного вислуховування також обумовлює стосунки між захисником і прокурором. Невміння слухати іншого — дуже поширене явище, що різко знижує ефективність ділового спілкування. Слухаючи опонента, необхідно прагнути до розуміння того, що він хоче або не хо­че сказати. Активне вислуховування реалізується за допомогою прихи­льності до того, хто говорить, реагування мімікою, жестами, поглядом на зміст промови того, хто говорить, резюмування короткими фразами. Слухати мовчки, не перебиваючи опонента — це і ви­значена тактика, і вияв увічливості, психолого-педагогічного такту.

Правило вивчення опонента й врахування у спілкуванні його ін­дивідуально-психологічних особливостей. Це правило дає можли­вість прокурору і захиснику гнучкіше вести діалог, брати участь у су­дових суперечках. Спостереження за поведінкою і промовою, напри­клад прокурора, дає змогу захисникові хоча б приблизно оцінити його темперамент і окремі риси характеру, що добре використовува­ти під час спілкування. Якщо помічені психологічні особливості лю­дини не відповідають наміченому сценарію спілкування з ним і по­ставленим цілям, слід внести відповідні корективи в процес взаємо­дії. Успіх у вивченні іншої людини залежить від його особистої підготовленості до психологічного спостереження.

Украй важливим, на наш погляд, правилом відносин прокуро­ра — державного обвинувача й адвоката — захисника є підпорядку­вання спілкування між ними вирішенню завдань правового вихован­ня. Кримінальне судочинство поряд із зміцненням законності і пра­вопорядку, попередженням і викорінюванням злочинів, охороною інтересів суспільства і прав їхніх громадян повинно сприяти вихован­ню останніх у дусі неухильного дотримання Конституції України, за­конів, норм і правил поведінки. Елементи виховання інших людей у діях, поведінці і словах прокурора і захисника виявляються з момен­ту їхньої появи в залі до закінчення засідання суду. Енергію, що ви­ховує, несе не тільки зміст запитань, висловлювань, судових промов цих осіб, але й їхні взаємини, помітні всім присутнім. Гармонійна по­будова відносин між державним обвинувачем і захисником, які що­найкраще відповідають вимогам культури, поваги, психолого- педагогічного такту — серйозна й суттєва передумова підвищення виховного впливу судового розгляду на всіх його учасників.

Судова практика має приклади нетактовної поведінки прокурора стосовно захисника. Як себе вести в цьому випадку адвокатові? Го­ловне — не відповідати на випад державного обвинувача відповід­ною грубістю. Слід реагувати в рамках наданих захиснику прав, до­тримуючись витримки і спокою. Щоб підтримати свою честь і гід­ність, захисник може через головуючого в суді зажадати занесення до протоколу судового факту образи і привселюдного вибачення від прокурора.

Мають місце також порушення судом норми Кримінально-процесу­ального кодексу про рівність прав учасників судового розгляду що­до надання і дослідження доказів, заяв і клопотань. І в подібних си­туаціях адвокат — захисник повинен діяти наполегливо і послідов­но, але в рамках наданих йому правом.

Отже, відносини між прокурором — державним обвинувачем і ад­вокатом — захисником у суді при розгляді кримінальної справи бу­дуються на суворому розумінні ними покладених на них завдань, на­даних кожному з них прав і на дотриманні норм службової етики і психолого-педагогічної тактовності.