Лекція

Тема 13. “Філософія особистості”

1. Співвідношення понять “людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність” як сходинки конкретизації провідних характеристик людини.

2. Вихідні характеристики людської особистості. Відношення „Я і Ти”, „Я та Інший” у особистісному окресленні

3. Основні аспекти буттєвих виявлень людської особистості.

4. Основні цінності людського буття та завдання і цілі соціальної роботи з людьми з особливими потребами.

1. Співвідношення понять “людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність” як сходинки конкретизації провідних характеристик людини.

Ознайомлення із складним ієрархічним характером людського способу буття дозволяє звернутись до понять, що покликані зафіксувати основні прояви людини; це є поняття «людина – індивід – особа – особистість – індивідуальність». Не потрібно, напевне, наполягати на важливості цих понять, адже саме вони як в науці, так і в повсякденному житті постають обов’язковими визначеннями людини. При їх розгляді важливо звернути увагу на те, що їх послідовність не є випадковою, оскільки, з однієї сторони, кожне наступне поняття стає все більш конкретним і багатшим за змістом, ніж попередні, тобто вони розглядаються за принципом «від ширшого до вужчого, від абстрактного до конкретного». З іншої сторони, вони вказують і на спрямованість людського розвитку та самовдосконалення: той, хто народжується людиною, має завдання зрости до індивідуальності.

Найширшим та загальним є поняття «людина»; найчастіше воно вживаються у трьох значеннях: позначає особливий вид живих істот (Home sapiens) (1), унікальну розумну істоту (2) або виражає ступінь відповідності якоїсь живої людини нашим уявленням про сутність людини (3). В останньому варіанті ми інколи кажемо «Оце – людина!», або «Оце є справжня людина». Поняття індивід позначає окремого представника людського роду, а тому індивід підпадає під так звану діалектику індивідуального та загального: індивід є носієм родових ознак, проте в ньому вони представлені в особливих ви явленнях та вимірах. Через це не можна риси одного індивіда переносити на рід, так само, як і на інших індивідів. Звичайно, не можна робити й навпаки, тобто родові характеристики автоматично приписувати індивіду, оскільки жодний індивід не може увібрати в себе всі риси та характеристики роду. Отже рід, це сукупність індивідів, кожен з яких має подібність до інших своїх сородичів, але також постає і унікальним. Інколи щоб підкреслити, що йдеться про людського індивіда, використовується термін «індивідуум». Наступне поняття – поняття особа: це поняття, яке фіксує властивості індивіда, а саме: 1) його здатність бути суб’єктом та об’єктом соціальних стосунків; мається на увазі те, що індивід стає особою за умови, що він може бути вихідним пунктом у встановленні певних соціальних відношень та також здатний бути тим, на кого вони спрямовуються; 2) наявність в індивіда внутрішнього світу – світу свідомості із її різноманітним змістом: переживаннями, уявленнями, знаннями, ерудицією, ідеали та ін. Індивід не зможе виступити в ролі суб’єкта соціальних стосунків, якщо буде позбавлений можливості усвідомлювати дійсність та планувати власні дії. У відповідності до наведених ознак особи розрізняють активну (дійову) особу та особу пасивну, цікаву та пересічну, видатну та звичайну та ін. На ґрунті особи формується людська особистість, яка характеризується, по-перше, цілісністю внутрішнього світу людини, наявністю в ньому своєрідного центру, що у філософії та психології називається спеціальним терміном «самість» (Self англ. мовою, Selbst – німецькою), тобто дещо таке, що виражає саме осереддя людського духу.. Остання часто проявляється як сукупністю життєвих принципів та ідеалів, переконань, найперших та найвагоміших цінностей. Особистість характеризується також високим ступенем самоусвідомлення та здатністю до творчих змін і самовдосконалень. Кваліфікацій особистості існує досить багато: творча особистість, видатна особистість, ерудована особистість, духовна особистість, особистість державного (або) національного масштабу та ін. Не кожна особа здатна вирости до рівня і статусу особистості, проте варто звернути увагу на те, що у своїх життєвих намірах особа може мати як добре, так і зле спрямування, тобто може бути злою, особистість же, за самим своїм визначенням, має бути позитивною, доброю, проте якщо вона чомусь відступає від добра, то стає не просто злою особистістю, а злим генієм – найбільш небезпечним для людей та культури типом людини. Саме поняття особистості передбачає активізацію у внутрішньому світі людини духовного ядра, а дух за сутністю постає явищем творчо-позитивним. Зла, руйнівна особистість – це або метафора, або якесь неприпустиме викривлення сутності. Нарешті, індивідуальність – це особистість, яка усвідомлює свою унікальність, неповторність, тобто усвідомлює те, що вона у чомусь не схожа на жодну з особистостей, що вже були та мають бути, а тому, врешті, усвідомлює й те, що є дещо таке в цьому світі і в цьому житті, що здатна реалізувати тільки вона. Індивідуальність – це вищий стан розвитку людської особистості. Всі творці культури та історії, мистецтва і релігії, безумовно, були яскравими індивідуальностями. Індивідуальність – це мета і життєвий ідеал людини.