“ В райкомі” м.Успенко 1947.

Ідеологізується пейзажна лірика. Це помітно навідь у майстрів Л.Первомайського (зб. “Щастя для всіх” 1957). Ідеологізується щодо цього інтимна поезія. Вірші В.Сосюри “Весняний цвіт” 1952, “В саду Батьківщини” 1954, “На струнах серця” 1953.

І все ж таки українське мистецтво, поезія у всій своїй цілокупності чинили цьому впертий опір. Так духовно незалежною залишилася поезія української діаспори Т.Осьмачки епопея включеної до збірки “Із-під світу” ( Нью-Йорк 1954 р), творчість Є.Маланюка інших. В Україні, письменники, знеособлення лірики її вихолощеність почали компенсувати зверненям до історичних постатей, до жанру історичного портрету. Варто згадати цикл “Незабутні” М.Р 1950р, поему “Міцеквич в Одесі. 1825 рік” М.Бажана 1956, вірш “Сагайдак” А.Малишка 1954. Поступово, обережно повертається в поезію образна мова, жага образного мислення, краси, кохання, усвідомлення потреби прекрасного. Разом з тим здобулися на власний голос поети нової генерації Д.Павличко ( “Любов і ненависть” 1953), Т.Коломієць ( “Проліски” 1956), Ліна Костенко (“Проміння землі” 1957) та інші, але це вже була епоха зародження поезії шестидесятників, які і почали першими ламати отой лихий нищівний механізм одержавлення.

Творчість молодих поетів часів війни.

Як це не страшно, але події війни принесли новий настрій, нові реалії , трагічні інтонації. Вони розкріпачили волю та уяву митців, було послаблено ідеологічний тиск, що сприяло народженню творів високого художнього рівня. П.Тичина “Похорони друга”, “Я утверджаюсь”, “Любіть Україну” В.Сосюри). Слід зауважити, що фронтова тема мала дві тотальності у звучанні: в перші роки війни вона мала трагічну спрямованість ; в наступні 2 її мотиви були оптимістичнішими. Плідними були роки для П.Первон, О.Левади, М.Нагнибіди, М.Успенка, І.Неходи. Поезія воєнної доби постає як процес, у якому є свої позитивні моменти- поява нових імен, художніх явищ і негативні- гіркота неминучих утрат, творчі невдачі.

І якщо такі прорахунки не помічалися або забувалися, то аж ніяк не можна забувати тих поетів, які віддали своє життя, а подібні втрати були досить значні. Серед них: О.Гаврилюк, Кость Герасименко, Микола Шпак, Л.Зимного, Є.Фоміна, Д.Каневського, І.Коперрника та молодші П.Артеменко, В.Булаєнко, Л.Левицький, П.Рудь, Ф.Нещик, Ф.Швіндіна, М.Шуть. Різна доля спіткала цих поетів. Так Гаврилюк загинув у перший день війни від бомби, яка впала на Львів, а В.Булаєнко у бою наприкінці 1944 року.

Кость Герасименко (1907-1942) до війни видав 4 книжки віршів “Вересень” 1935; “Памיять” 1938; “Дорога” 1939; “Портрет” 1941 і одну “На Южном фронте”1942. У вересні 1942 в передгірיях Кавказу поета було важко поранено. 26 вересня 1942 року Кость Герасименко помер.

Не так багато встиг він написати за роки війни, але у вірші “Пісня” він ніби передбачив свою долю:

А коли я впаду від рани,

Вражі знищуючи сліди

Ти на полі, серед туману

На стерні десь мене знайди.

Микола Шпак (Шпаковський, 1909-1942) пішов добровольцем на фронт. Оточення. Концтабір. Мав намір створити партизанський загін. Зрадили. Загинув влітку, конаючи 1942 у катівнях геспапо. Писав закличні вірші до боротьби:

Підіймайсь, народ, до зброї,

Враз позбудемось лихої

Долі рабської, тюрми

Піднімайсь нгароде, з тьми!

Дмитро Надіїн (1907-1942) родом з Миколаївщини.Загинув 1942 року в боях за Ростов. Випустив декілька збірок.

Леонід Зимний (псевдонім Писаревського, 1907-1942) до війни встиг видати кілька збірок і одну під час війни - “За радянську Україну” 1942. Загинув у травні 1942.

Одним з яскравіших співців партизанської боротьби в Україні став Платон Воронько (1913-1988). Перша збірка “Карпатський рейд” 1944 року. Вірші П.Воронька “Я той, що греблі рвав”, “З Німеччини в Чернеччину” стали класичними взірцями ліричного епосу.

Серед загиблих поетів не всі встигли заявити про себе в свій час. Їхні твори були надруковані лише в післявоєнний час. Найталановитішими з воєнного покоління був Володимир Булаенко (1918-1944). Студент Дніпропетровського університету, добровільно пішов на фронт. У вересні 1941- оточення, полон.Тікає, переховується. Знову іде воювати і гине в Латвії у серпні 1944 року. Про обдарування Володимира Булаєнко свідчать одні з перших його віршів:

Осінь в димах.

Підводить мати коня.

Витри сльози - війна навколо

Сиву шапку потяг зняв

Над німим і печальним полем.

Ось образ матері:

Дрімає в хаті каганець,

А мати бיє в кутку поклони.

До півночі пита в ікони:

“ Коли кінець”.

Він мислив не синонімами, а яскравими образами; був поетом – ліриком:

Колись світанки сірими лисицями

В полях тинялися зацьковані і злі.

А хлопці, як з дівчатами, з рушницями,

Обнявшись спали на сирій землі.

Федір Швіндін ( 1912-1942) Каліцтво. Підпілля. Зрадили. Гестапо - нічого не сказав. Розстрілюють. Проточеного кількома кулями його врятували друзі із могили. Але пізніше він знову попадає в гестапо і гине в катівнях Білостоцького концтабору. Подібна ж доля судилася і Миколі Шутю (1918-1944).