100 Днів Наполеона.

час другого правління імператора Наполеона I у Франції (20 березня — 22 червня 1815 р.) після його втечі з острова Ельба.Проти наполеонівської імперії виступила антифранцузька коаліція за участю багатьох європейських країн. Після ряду битв цієї кампанії, що пройшли із змінним успіхом (Катр-Бра, Ліньї, Вавр) армія Наполеона була остаточно розгромлена в битві при Ватерлоо 18 червня 1815 р. 22 червня 1815 року Наполеон повторно відрікся від престолу. Більш Наполеон не правив Францією. Навесні 1813р. проти Наполеона оформилася шоста антифранцузька коаліція у складі Росії, Англії, Пруссії, Швеції, Іспанії, Португалії. Згодом до неї приєдналася Австрія. Монархи Європи були готові піти на компроміс із Наполеоном, але він відкидав можливість будь-яких поступок. Боротьба за майбутнє Європи вступила у вирішальну фазу.

В 1815 зробив спробу повернути владу (Сто днів), але, зазнавши поразки в битві під Ватерлоо (18.06.1815), Наполеон вдруге зрікся престолу (22.06.1815). Був засланий на острів Святої Єлени, де і помер. У 1840 прах Наполеона перевезено до Парижа. Імператора поховано в Домі Інвалідів у Парижі.

Головна битва відбулася в Німеччині під Лейпцигом 16-19 жовтня 1813 р. У цій грандіозній «битві народів» проти 190 тис. французів виступило до 300 тис. союзницьких військ (Росії, Пруссії, Австрії та Швеції) з 1370 гарматами. Втрати з обох сторін сягнули 140 тис. вояків, у тому числі до 60 тис. французів і 38 тис. росіян. Армія Наполеона зазнала нищівної поразки і відступила за Рейн.На початку 1814р. війська союзників вступили на територію Франції. 31 березня 1814р. вони увійшли до Парижа. Наполеон змушений був зректися престолу та відправитися у заслання. Його зробили правителем маленького о. Ельба біля берегів Італії, навіть залишили йому тисячу гвардійців.Союзники реставрували монархію Бурбонів. Королем було оголошено брата страченого Людовіка XVI — графа Прованського, який зійшов на престол під іменем Людовіка XVIII (1814-1824 pp.).Після зречення престолу Наполеоном і відновлення монархії Бурбонів було укладено Паризький мир 1814 p., за яким Франція поверталася до кордонів 1792 року. .«Сто днів» завершилися остаточною поразкою Наполеона біля бельгійської села Ватерлоо (18 червня 1815).Він був змушений виїхати з Франції, і, сподіваючись на благородство уряду Великобританії, добровільно прибув на англійський військовий корабель «Беллерофон» в порту Плімута, розраховуючи отримати політичний притулок у своїх давніх ворогів - англійців. Але англійський кабінет міністрів розсудив інакше: Наполеон став полоненим англійців і під проводом британського адмірала Джорджа-Ельфінстона Кейта був відправлений на далекий острів Святої Єлени в Атлантичному океані.

2.Утворення священого союзу.Аахенський дипломатичний конгресс.

Це конгрес глав європейських держав в Аахені у 1818 році, скликаний з метою вирішення питань виведення окупаційних військ з Франції та формування системи міжнародних відносин між чотирма великими державами — Великою Британією, Австрійською імперією, Пруссією та Росією. Підсумком Конгресу стало ухвалення рішення про прийняття Франції до Священного Союзу в якості повноправного члена. Конгрес розпочався 29 вересня і завершив роботу 22 листопада 1818 року. За цей період відбулось 47 засідань. Держави були представлені такими особами:

-Велика Британія: лорд Каслрі, герцог Веллінгтон;

-Австрія: імператор Франц II, князь Меттерніх;

-Пруссія: король Фрідріх Вільгельм III, князь Гарденберг, граф Бернсторфф;

-Росія: імператор Олександр I, граф Каподистрія, граф Нессельроде;

-Франція: герцог де Ришельє

Найближча мета конгресу полягала в тому, щоб скоротити термін окупації французької території союзними військами й визначити ставлення союзних держав до Франції. Однак, конгрес займався цілою низкою інших питань, прокладаючи шлях для розвитку системи Священного Союзу. Перший дип. конгрес, скликаний д-вами Священного Союзу 1815—33: Росією, Австрією, Англією, Пруссією та Францією 30.ІХ-21.ХІ 1818 у м. Аахені (Німеччина). У ньому взяли участь рос. цар Олександр І, австр. і англ. міністри закорд. справ К. Меттерніх та Р. Каслрі, прус, канцлер К. Гарденберг, франц. герцог А. Рішельє. Рішення А. к. 1818 були спрямовані на зміцнення нового між-нар. порядку в Європі, запровадженого Четверним союзом після наполеон, війн, у яких Франція зазнала поразки. Основу цього правопорядку становили зміцнення принципу абсолютизму і захист його від рев. рухів шляхом застосування інтервенції для їх придушення. Водночас у рамках Четверного союзу «великі держави» зобов'язалися підтримувати політ, принцип «балансу сил», що діяв у Європі від часів укладення Вест-фальського миру 1648 і до порушення його наполеон. Францією. Однак цей принцип не міг бути повністю реалізований, зважаючи на суперечливі інтереси кожної з «великих держав». А після Кримської війни 1853—56 він взагалі перестав діяти. Згідно з прийнятою на А. к. 1818 конвенцією окупац. війська мали залишити Францію, а останню зобов'язано завершити сплату контрибуції. Наступна конвенція підтвердила Четверний союз, створений з метою реставрації у Франції монархії Бурбонів, і надала гарантії неповернення країни до бонапартистського режиму. Після цього Франція на А. к. 1818 дістала право приєднатися до Союзу чотирьох держав, який став Союзом п'яти. Держави-союзниці гарантували також новий поділ кордонів європ. держав, закріплений на Віденському конгресі 1814—15. Намагаючись продемонструвати спільне прагнення до співробітництва, заснованого на міжнар. праві, учасники А. к. 1818 у підсумковій декларації заявили про свою солідарність у підтриманні «міжнародного права, спокою, віри та моральності, благочинна дія яких так похитнулася у наші часи злощасні». На додаток до Віденського регламенту 1815 учасники А. к. 1818 підписали Протокол про ранг міністра-резидента, що відповідав класові дипломата і займав у ієрархії дип. рангів місце між посланником та повіреним у справах з акредитацією при главі д-ви. В наш час він майже не застосовується. Не передбачений він і в законодавстві України.

Священний союз.

Священний союз (фр. La Sainte-Alliance, нім. Heilige Allianz) - консервативний союз Росії, Прусії та Австрії, створений з метою підтримки встановленого на Віденському конгресі (1815) міжнародного порядку. До заяви про взаємодопомогу всіх християнських государів, підписаним 14 (26) вересня 1815 року, згодом поступово приєдналися всі монархи континентальної Європи, крім Папи Римського і турецького султана. Не будучи в точному сенсі слова оформленим угодою держав, накладало б на них певні зобов'язання, Священний союз, тим не менш, увійшов в історію європейської дипломатії як «згуртована організація з різко окресленою клерикально-монархічної ідеологією, створена на основі придушення революційного духу і політичного, і релігійного вільнодумства, де б вони не проявлялися ».

Історія створення.Після повалення Наполеона і відновлення всеєвропейського світу в середовищі держав, які вважали себе цілком задоволеними розподілом «винагород» на Віденському конгресі, виникло і зміцнилося прагнення до збереження встановленого міжнародного порядку, причому засобом для цього представлявся постійний союз європейських государів і періодичний скликання міжнародних конгресів. Але оскільки досягнення цього суперечили національні та революційні рухи народів, які домагаються більш вільних форм політичного існування, то таке прагнення швидко отримало реакційний характер.Ініціатором Священного союзу з'явився російський імператор Олександр I, хоча при складанні акта Священного союзу він ще вважав можливим протегувати лібералізму і дарувати конституцію Царства Польського. Думка про Союз зародилася у нього, з одного боку, під впливом ідеї - стати миротворцем Європи шляхом створення такого Союзу, який усунув би навіть можливість військових зіткнень між державами, а з іншого - під впливом містичного настрою, заволодів ним. Останнім пояснюється і дивина самої редакції союзного договору, не схожого ні за формою своєї, ні за змістом на міжнародні трактати, що змушувало багатьох фахівців міжнародного права бачити в ньому лише просту декларацію підписали монархів. Підписаний 14 (26) вересня 1815 трьома монархами - імператором Францем I Австрійським, королем Фрідріхом Вільгельмом III Прусським і імператором Олександром I, він спочатку в двох перших не викликав нічого, крім неприязного до себе ставлення.

При такому погляді на боротьбу християн-греків з мусульманами-турками як на бунт бунтівних підданих зникав самий християнський характер Священного союзу і малося на увазі лише придушення революції, яке б не було її походження. Все це і пояснює успіх Священного союзу: скоро до нього приєдналися й інші європейські государі та уряду, не виключаючи і Швейцарії з німецькими вільними містами, не підписалися під ним тільки англійський принц-регент і Папа Римський, що не заважало їм у своїй політиці керуватися тими ж принципами; лише турецький султан не був прийнятий в члени Священного союзу як государ нехристиянський. Уже до кінця 1820-х років Священний союз почав розкладатися, чому сприяло, з одного боку, відступ від принципів цього Союзу з боку Англії, інтереси якої в цей час дуже сильно суперечили політиці Священного союзу як у справі конфлікту між іспанськими колоніями в Латинській Америці і метрополією, так і щодо до все ще тривала грецькому повстання, а з іншого - вивільнення наступника Олександра I під впливу Меттерніха і розбіжність інтересів Росії та Австрії по відношенню до Туреччини.