4. Зміна балансу сил на континенті. Союз трьох імператорів (Австро-Угорщини, Німеччини і Росії) - гарант нового статус-кво.

«Союз трьох імператорів» - сукупність угод між Росією, Німеччиною та Австро-Угорщиною, укладених в 1873, 1881 і 1884 роках. Перший договір 1873. 25 травня 1873 року під час візиту царя і міністра закордонних справ Росії А. М. Горчакова до Відня Олександр II і Франц Йосиф I підписали в Шенбруннському палаці (під Віднем) угоду. Вона могла бути розірвана тільки через 2 роки після попередження однієї зі сторін. 11 жовтня 1873 року до цієї угоди приєдналася і Німеччина. Цим було покладено початок «Союзу трьох імператорів». У 1878 році договір сильно похитнувся під час російсько-турецької війни, коли на Берлінському конгресі Бісмарк підтримав Австрію проти Росії.Другий договір 1881 і 1884 роки.6 червня 1881 року в Берліні був підписаний новий договір трьох імператорів. Берлінським договором було підписано угоду про взаємні гарантії між Росією, Німеччиною та Австро-Угорщиною.Договір був укладений на 3 роки і продовжений 15 березня 1884 ще на 3 роки. Значення договору було підірвано загостренням в 1885-1886 роках австро-російських відносин через питання зовнішньополітичної орієнтації Болгарії і сербсько-болгарської війни. «Союз трьох імператорів» остаточно розпався, після чого в 1887 році був укладений російсько-німецький договір перестраховки. Міжнародні відносини на рубежі ХIХ–ХХ століть визначалися наростанням суперечностей між провідними державами, що завершували поділ світу. Повсюдно посилювалися націоналістичні настрої. Формулюючи свої інтереси, правлячі кола кожної з європейських країн прагнули представляти їх як народні сподівання. Збройні сутички й локальні війни відбувалися майже безперервно. Усе більш небезпечними ставали конфлікти між великими державами через гегемонію в Європі, а також переділ колоній і сфер впливу. Вони стимулювали гонку озброєнь і призвели до Першої світової війни. Головною проблемою європейських держав у їхньому силовому протистоянні були пошуки союзників для забезпечення політичної рівноваги в Європі. У першій половині ХIХ століття європейська політика зводилася до створення коаліцій, що врівноважували міць Франції. Із цією метою, наприклад, у 1815 р., після розгрому Наполеона, Австрія, Великобританія, Пруссія і Росія спробували забезпечити стабільність шляхом створення континентальної системи безпеки — Священного союзу. Але до середини ХIХ століття цей союз розпався через суперечності між його засновниками. В останній третині ХIХ століття міжнародна нестабільність посилилася. Створення Німецької імперії (1871 р.), що продемонструвала свою могутність перемогою над Францією, істотно змінило ситуацію на європейському континенті. Надалі зовнішня політика німецького уряду була спрямована на досягнення домінуючого положення Німеччини в Європі. Щоб позбавити Францію можливості помститися за свою поразку, німецький канцлер О. фон Бісмарк спробував знайти надійних союзників. У 1873 р. йому вдалося створити Союз трьох імператорів — Німеччини, Австро-Угорщині й Росії. Але цей союз виявився не дуже надійним, оскільки Росія виступила на підтримку Франції. Погіршення відносин з Росією підштовхнуло Німеччину до подальшого зближення з Австро-Угорщиною. Хоча Бісмарку й не вдалося схилити австрійський уряд до підтримки Німеччини проти Франції, але все-таки у 1879 р. між Німеччиною й Австро-Угорщиною був підписаний секретний союзний договір про спільну оборону проти нападу Росії. Згодом до цієї коаліції вдалося залучити й Італію, у якої були серйозні суперечності з Францією через контроль над Північною Африкою. 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина й Італія підписалиТроїстий союз, спрямований проти Франції і Росії (проіснував до 1915 р.). Німеччина намагалася залучити до участі в союзі й Англію, але ці спроби виявилися марними. Незважаючи на гострі колоніальні суперечності з Францією і Росією, Англія залишалася вірною політиці «блискучої ізоляції» — не хотіла зв’язувати себе довгостроковими договорами з жодною з європейських держав.

У 80-ті рр. ХIХ століття відносини між Росією і Німеччиною повільно, але неухильно погіршувалися. У 1887 р. Союз трьох імперій розпався. Зростанням напруженості в російсько-німецьких відносинах спробувала скористатися Франція, яка прагнула перебороти свою зовнішньополітичну ізоляцію. Бісмарк, намагаючись учинити економічний тиск на Росію, закрив царському урядові вихід на німецький грошовий ринок. Тоді Росія звернулася із проханням про позики до французької біржі. І незабаром Франція стає найбільшим кредитором Російської імперії. Зближення республіканської Франції і царської Росії полегшувалося тим, що між ними не існувало серйозних суперечностей ні з питань європейської політики, ні з колоніальних проблем.

4-й Семінар.