1. Курс прусського канцлера о.Фон Бісмарка на об*єднання Німеччини під егідою Прусії.Шлезвіг-гольштейнська проблема.

В другій половині ХІХ століття Австрія і Пруссія були державами-суперниками в процесі об'єднання німецьких земель.1862 р. — прусський канцлер О. Бісмарк почав політику об'єднання німецьких земель навколо Пруссії.1866 р. — вирішальна перемога прусських військ над австрійцями при Садовій визначила лідируючу роль Пруссії в Німеччині. Результатом цієї перемоги було приєднання до Пруссії дрібних німецьких держав, таких як Ганновер, Кургессен,Нассау, Шлезвіг, Гольштейн. 21 середня і дрібна держава, що знаходилася північніше ріки Майн були об'єднані в Північно-німецький союз, на чолі якого також стала Пруссія. Чотири південно-німецьких держави: Баварія, Баден, Вюртемберг і Гессен-Дармштадт були зв'язані з Пруссією секретним військовим союзом проти Франції.У 1867 році був створений Митний союз, що охопив усю Німеччину і став економічною основою для повного об'єднання країни. Цьому об'єднанню заважала Франція, що перешкоджала приєднанню до Прусії чотирьох південно-німецьких держав.1870 — 1871 р. — перемога Прусії у франко-пруській війні.

Призначення Бісмарка на посаду міністра-президента та міністра іноземних справ офіційно відбулось на початку листопада 1862 року. З цього моменту він на протязі 28 років керував політикою Пруcсії, а згодом Німецької імперії .В одній із перших офіційних промов він виголосив знамениті, безліч разів цитовані з того часу слова: “… не промовами та постановами більшості вирішуються великі питання часу …, а залізом і кров’ю”.Разом з тим лиховісні слова, як згодом виявилось, дійсно стали програмою: політика Бісмарка в наступні роки цілком відповідала виголошеному тезису. “Політика заліза і крові”, “залізний канцлер” – усі ці укоріненні в політичній і історичній літературі і назавжди поєднанні з образом Бісмарка поняття беруть свій початок від власних слів щойно призначеного міністра. Данія стала першою жертвою “бісмаркової” політики. Розпочинаючи війну Пруcсії проти Данії (1864р.), Бісмарк хотів зруйнувати майбутнє

перетворення герцогств Гольштейну і Шлезвігу в самостійні держави в складі Німецького союзу. В цій війні він хотів випробувати силу прусcької армії після її реорганізації та збільшення кількості. Він хотів, нарешті, здійснити перший етап на шляху до об’єднання Німеччини і, здійснити перший етап на шляху до об’єднання Німеччини під верховенством Пруссії. Момент для удару по Данії був вибраний дуже вдало. Австрія, не бажаючи щоб Пруссія одна скористалася лаврами військового успіху, змушена була до неї приєднатися. Заручившись нейтралітетом Франції, Пруссія напала на Данію, яка була швидко розгромлена. Великі європейські держави, в особі Англії,Франції та Росії, виявились безсилими завадити краху проіснувавшому чотири століття і визнаному міжнародним договором зв’язку Шлезвіга та Гольштейна із Данією. Особистий престиж Бісмарка піднявся як в очах іноземців, так і в власній країні. Особливо ним був задоволений король. Доля відторгнутих від Данії герцогств ще не була до кінця вирішена. Її вирішення залежало тепер уже, головним чином, від розвитку відносин між Прусією та Австрією. Від нього ж, як показало найближче майбутнє,залежав хід справ в Німеччині в цілому і в Прусії зокрема. Датську війну від війни австро-прусської відділяли всього лише два роки– термін досить невеликий. Мала війна, в якій обидві держави виступили в якості союзників, виявилась прелюдією до великої війни між ними, більше того, стала приводом до неї. Найважливішим підсумком австро-прусської війни було цілковите відсторонення Австрії від німецьких справ, забезпечення вирішального впливу Пруссії на північно-німецькі держави шляхом створення Північно-імецького союзу, анексії Шлезвіга – Гольштейну та приєднання до Пруссії трьох держав – Ганноверу, Гессен-Кастель, Нассау, а також вільного міста Франкфурта-на-Майні. Під іменем Північно-німецького союзу в Центральній Європі виникла, по суті, нова держава.

Об'єднання Німеччини. Так закінчилася друга (не рахуючи датської) війна, задумана й успішно, проведена Бісмарком для створення могутності Пруссії. Уже зараз після Седана їм були розпочаті переговори з рештою без найменших перспектив на чиюсь допомогу південними державами на предмет приєднання їх до Північно-німецького союзу. Дуже не хотілося їм іти під прусське ярмо. Баварія висувала різні вимоги з метою гарантії своєї самостійності; в Вюртемберзі міністерство вважало за краще піти у відставку, щоб не прикласти руки до запропонованого договору. Першими здалися Гессен-Дармштадт, північна половина якого вже все одно входила в Північно-германскій союз, і Баден, великий герцог якого, як згадувалося, був одружений на дочці прусського короля. Баварія і Вюртемберг зі скреготом зубовним приєдналися пізніше, отримавши койкакіе формальні поступки: невелику військову автономію в мирний час, особливе управління залізницями і поштою, а Баварія, крім того, ще головування від імені всіх південних держав на комісії Союзної ради (Бундесрату) з іноземних справах. В кінці листопада всі договори були підписані, і Німеччина, нарешті, була об'єднана у вигляді союзу 22 монархій і трьох вільних міст, та ще «імперської землі» Ельзасу-Лотарингії, - на основі, у всьому істотному схожою з конституцією Північно-німецького союзу. «Народ» був представлений в обраному на основі загальної подачі голосів рейхстазі; уряду мали свій орган в Союзній раді, а на чолі Союзу став на цей раз «герміанскій імператор». Рейхстаг мав не більше влади, ніж колишній, північно ¬ німецький; він міг обговорювати, критикувати, інтрепелліровать, навіть вносити свої Пропозиції та без його санкції не могли призначатися нові податки ні затверджуватися бюджет але депутати не отримували дієт і міністр не були відповідальні перед ним так що уряди могли уго ігноріровать.Впрочем, і самі депутати з юнкерства і буржуазії не відчували великої потреби перечити уряду. Набагато більше значення мав Союзний рада: він висловлював волю об'єднаних государів і їх міністрів і був справжнім носієм державної влади в Німеччині.