11. Скасування козацької автономії і привілеїв на Слобожанщині.

Під час частих набігів кримських і ногайських орд Московський уряд вимушений був терпіти ту козацьку автономію, яка склалася на Слобожанщині і ті різноманітні привілеї, які були раніше надані, а коли загроза нападу з боку татар і турок на півдні значно зменшилася, уряд починає систематично обмежувати козацький автономний устрій і ліквідовувати колишні привілеї.

У 1700 р. Петро І видав грамоту, в якій фактично відміняв виборче право слобідських козаків. З цього часу полковники Слобідських козацьких полків почали призначатися царським урядом, і вони повинні були залишатися при своїх урядах до самої смерті . Довічно почала призначатися і вся козацька старшина . Цією ж грамотою було обмежено кількість слобідських козаків до 3500 чоловік.

З 1706 р. рядом заходів уряд ламає стару і зміцнює нову систему управління на Слобожанщині. Царським указом від 1706р. було скасовано воєводське управління в Слобідських полках і єдиноначальну владу зосереджено в руках полковників, яким було надане військове звання прем’єр – майорів російської армії. Водночас була утворена Українська дивізія, до складу якої разом з козацькими полками Лівобережжя увійшли також полки Слобідської України. Таким чином, у військовому відношенні Слобідські полки комплектувалися й утримувалися по - старому, проте організаційно вони вже становили невід’ємну частину єдиної російської армії. На чолі всіх п’яти полків був поставлений бригадир, який у військових справах підлягав генералу – командиру Української дивізії. У зв’язку з поділом Росії на губернії, в 1708р. Слобіська Україна в адміністративному відношенні була включена до складу Азовської губернії, а з 1718р.- до складу Київської губернії.

Проте в судово-кримінальних справах Слобожанщина залишилася у віданні Бєлгородської і Воронезької провінціальних канцелярій.

Царським указом від 4 вересня 1722 р. Слобідські полки були виключені зі складу Київської губернії. Козакам Слобожанщини надавалося право скаржитися на всякі утиски старшин та невірні рішення полкових ратуш Бєлгородському столу, а на зловживання самого воєводи – в Курський надвірний суд.

Коли назрівала неминуча війна Росії з Туреччиною за вихід до Чорного моря, уряд Катерини І визнав за доцільне зміцнити управління центральної влади на Слобожанщині, і в 1726 р. рішенням Верховної таємної ради Слобідські полки були переведені у відання Військової Колегії, хоч вони все ще підлягали безпосередньо командиру Української дивізії.

У 1729 р. починається руйнування козацької системи комплектування Слобідських полків. В Ізюмському полку була утворена регулярна рота в 100 чоловік під командуванням полкового ротмістра, призначеного командуючим Української дивізії. Наступного року така ж рота утворена в Охтирському полку, а ще через рік – в Сумському і Харківському полках. Роти ці набиралися з місцевих селян, які зараховувалися на постійну службу. Утримання їх покладалося на місцеве населення – так званих свойствеників та підпомічників. З цих регулярних рот був створений Слобідський драгунський полк.

За цариці Анни у 1732 – 1737 рр. була проведена реформа Слобідських полків, в ході якої була цілком зламана місцева автономія, а всі козацькі права і привілеї були одібрані. Розпочалась реформа з перепису Слобідських полків, котрий був зроблений лейб – гвардії майором Хрущовим у 1732 р. Знедолені постійною армійською муштрою, різними козацькими одбутками і повинностями слобідські козаки при перепесу покидали свої полки і землі і переходили до стану підпомічників і посполитих. І тому цариця доручає князю Шаховському виїхати на Слобожанщину в м.Суми і створити там “Канцелярию комиссии учереждения Слободских полков”, яка повинна була розробити і провести такі реформи в Слобідській Україні, які б зберігали інтереси уряду і слобожан.

Відповідно до цих реформ всі Слобідські полки виводилися із підпорядкування Військової колегії і підпорядковувалися створеній “Канцелярии комиссии учреждения Слободских полков”. Визначався особовий склад полків: в Охтирському полку мало бути 1000 чол., в усіх інших – по 800 чоловік, а всього 4200 козаків. Із їх дітей та свояків комплектувалися реєстрові козаки, яких налічувалося – 22000 чол. Вони ж повинні були вносити по 10 коп. з душі на козаків. 86000 козацьких підпомічників і підсусідків було поділено на двори по 50 чол. у кожному, і платити кожен двір повинен був по 1 порції і по 2 порції, а як грішми, то по 18 коп. з душі. З усіх записаних у перепису Хрущова велено було зібрати по 21 коп. у казну.

Полкові ратуші були перейменовані в полкові канцелярії і прирівнені до канцелярій провінцій російських губерній. До складу полкової канцелярії входили полковник, обозний, суддя, ротмістр, осавул і писарі.

Реформою було скасоване старовинне право займанщини земель і відтепер полкам було заборонено займати так звані вільні землі. Всі судові справи в полках розглядалися тепер на підставі «Уложения законов Российской державы» та за указами уряду. Таким чином, реформа 1732 – 1737 рр., зберігаючи формальне існування Слобідських полків, насправді перетворювала їх в частини російської армії, а полкові канцелярії– в звичайні державні органи провінцій.

Від тяжких одбутків слобожани тисячами розходились зі своїх місць, утікали на Дон, в Гетьманщину чи Росію. Боячись, що Слобожанщина зовсім обезлюдніє, уряд видає укази про пошуки в губерніях і провінціях біглих із Слобідських полків козаків і посполитих людей з жінками й дітьми та повернення їх на колишні оселі на підводах і на коштах тих, хто їх прийняв.

Невдовзі всі реформи цариці Анни були скасовані її наступницею Лизаветою, котра взагалі була проти Анни. В кінці 1743 р. Слобідським козакам були надані жаловані грамоти, в яких всі реформи Анни скасувалися, і козаки діставали назад свої старовинні права і привілеї у промислах та торгівлі. Були відібрані від офіцерів та старшин драгунського полку підпомічники і повернуті до Слобідських полків. Драгунів скасували й повернули знову у козацтво. Але слобожани все – таки повинні були утримувати в себе чотири армійських полки. Число виборних козаків визначено у 5000 чол. Незабаром число козаків було збільшено до 7500 чол.

30 жовтня 1743 р. “Канцелярия комиссии учреждения Слободских полков” була скасована і Слобідські полки знову були підрядковані Військовій колегії. У всіх полкових містах губернатор мав своїх комісарів. У військовому відношенні полки надалі очолювалися бригадиром, підначальним командирові Української дивізії.

Ідучи на деякі поступки, уряд Єлизавети водночас не ослаблював самодержавно – кріпосницької влади на Слобожанщині. Козаків усіх п’яти Слобідських полків було одягнуто в мундири. У 1746 р. був сформований регулярний Слобідський гусарський полк, подібний до драгунського. Багалій пише: “Люди утікали од сієї гусарії; простий народ іноді бив тих гусарів, а старшина не зупиняла його у сих вчинках, бо й сама ворогувала проти них.”

Указами від 28 липня 1748 р. і від 24 лютого 1749 р. козакам та їх підпомічникам заборонялося переходити не тільки в Гетьманщину і Росію, а навіть з одного полку до іншого. Таким чином, козаки і підпомічники прикріплювалися до своїх полків навічно.

Постійні напади татарських та турецьких загарбників дуже перешкоджали господарсько – культурному розвиткові України і півдня Росії і порушували торгівельні та політичні з’вязки Росії з південно – східними країнами. Російський уряд готувався до вирішальної боротьби з Кримським ханством та його зверхником – турецьким султанством. Слобожанщина мала стати важливим плацдармом боротьби за освоєння північних берегів Чорного моря. В нових умовах боротьби царський уряд вже не міг покластися на вкрай ослаблені різноманітними одбутками і різноманітними поборами Слобідські полки з їх застарілим озброєнням та елементами віджитого самоврядування. Потрібні були добре озброєні і вимуштрувані регулярні військові частини.

І 28 липня 1765 р. Катерина ІІ своїм Маніфестом про Слобідські полки, козацьку службу на Слобожанщині визнала непотрібною і всі п’ять Слобідських полків ліквідувала. Замість Слобідських козацьких полків були створені Харківський уланський, Сумський, Острогозький та Ізюмський гусарські полки. Гусарські полки почали формуватися з бажаючих виборних козаків, старшинських дітей, козачих підсусідків, підпомічників та панських підданих. Слобожани дивилися на нових гусар, котрих треба було поставляти в полки, як на чужих, з ненавистю. Нових гусар кривдили не тільки місцеві урядники, але навіть власні їх батьки і брати, які не дозволяли їхнім жінкам мати участь у володінні загальними землями. Всіх, хто записувався в нові гусарські полки, зараховували на 25 – річну регулярну військову службу. Багато тих, котрих повибирали в гусари, стали тікати зі служби, їх ловили, немилосердно били батогами і знову повертали у полки. Коли втікачів не знаходили, брали замість них на службу їх родичів. А як не було родичів, брали сімейних та заможних сусідів і тримали на службі, доки не поверталися втікачі.

Козацькі старшини могли або піти у відставку, або вступити у гусарські полки й поміняти свої чини на армійські: полковники одержували чин підполковника, обозні – прем’єр-майора, судді – секунд – майора, осавули, ротмістри, хорунжі і сотники – поручика, а коли вони у баталіях не бували, то всі чином нижче. Виходило, що козацькі чини понижені були на 1 або навіть 2 чини в порівнянні з армійськими.

Козацька старшина була зневажена цією реформою, бо була цілком скасована їх старшинська служба, котра давала їм незмірно більші права, тому більшість із них вийшли у відставку, одержали дворянство й стали займатися своїм поміщицьким господарством.

Козацьке населення теж з великою неприязню відносилося до реформи, бо в нього відібрали колишні вольності і привілеї.

Відповідно до Маніфесту 1765 р. всіх козаків і під помічників, яких не взято в нові гусарські полки, було перетворено в військові обивателі і обкладено подушним податком.

Ліквідація Слобідських полків в 1765 р. урядом Катерини ІІ була заключним етапом ліквідації автономії України та її державності, але пам’ять про козацьке минуле не щезла в пам’яті нащадків слобідських козаків.