9. Життя і військова служба

Слобідських козаків.

Незважаючи на різні привілеї, життя слобожан було дуже важким і безрадісним. Козаки Слобідських полків в разі потреби повинні були виступати в похід озброєними, мати двох добрих коней, амуніцію, одяг, провіант, і все це вони повинні були забезпечити за власний кошт і частково за кошти підпомічників. А походів у ті часи було дуже багато і проти татар, і проти турок. Не менше було і набігів кримських і ногайських татар, від яких треба було боронити свої села і слободи. Слобідські козаки брали активну участь у кримських походах князя Голіцина, в азовських походах Петра І, у походах князя Долгорукого на Перекоп. Два роки тисяча слобідських козаків на чолі з Харківським полковником Квіткою воювали в Персії. За царювання Анни слобідські козаки ходили у Литву підтримувати Саксонського курфюста, а у 1736 р.брали участь в поході Мініха на Крим. Для походу на татар у 1738 р. потрібно було поставити від кожного з п’яти полків по 1000 козаків із старшиною. І кожному козакові треба було мати амуніцію, зброю, два коня і провіанту на п’ять місяців з хурами і погоничами. У 1739 р. козаків погнали у Молдавський похід, у 1746 р. — в Австрію, а у 1757 р. вони билися проти Фрідріха Пруського, де від нестачі корму загубили майже всіх своїх коней.

Окрім військових походів, козаки знемагали і тратили свою силу і здоров’я у так званих «командираціях», коли козаків як простих робітників засилали на усякі земляні роботи. У 1697 р. вони їздили на поновлення Кизикирманської кріпості, а з 1719 р. їх почали регулярно посилати на «копальні роботи». На будівництво Ладозького каналу з кожних 7 дворів брали по одному чоловіку. У Петербурзі їм видали дуже злиденний провіант, за який вдома земляки повинні були платити з кожного із 6 дворів по 8,5 крб. Канальні роботи велися до 1723 р. і знищили слобожан не менше, ніж татарські напади. У 1731 р. розпочалося будівництво нової Української лінії. Щоб її побудувати, треба було в степу на кілька сот верст викопати широкий рів і насипати високий вал, побудувати кріпості, редути, колодязі, гатки, прокладати широкі дороги і мостити мости. Для цієї будови полчани повинні були дати з кожних 10 дворів по 1 робітнику, на кожних 10 робітників дати одну хуру, а на ватагу в 50 чоловік і плуг з парою волів. Робітники повинні були взяти з собою провіант на 3 місяці, сокири, лопати, мішки і зброю, щоб оборонятися від татар. Це був чи не найтяжчий одбуток для слобідських козаків. У той час, коли козаки копали рови і насипали вали та виконували інші земляні роботи, їх власні ниви залишалися необробленими. «Посіяли, поорали, — каже пісня, — та нікому жати: пішли наші козаченьки лінію копати». «Їхав козак на лінію та й вельми надувся; іде козак із лінії- як лихо зігнувся», — говориться в другій пісні. Зимою було холодно, а влітку треба було готувати новий наряд людей та провіант на лінію. Лінію збудували, але «командирації» не закінчилися, бо треба її захищати і поновлювати.

Починаючи з Петра Великого, служба козаків зробилася занадто суворою. Улітку, коли починалися жнива та косовиця, козакам треба було відбувати “компаменти” — військові збори. Пізніше, в кожному полку виділили регулярні роти, потім і регулярний гусарський полк, котрі повинні були утримувати слобожани за свій кошт. У цих регулярних ротах і полку введена була справжня армійська муштра. Регулярному строю почали навчати і всіх козаків. Все це віддаляло козака-гоподаря і землероба від його господарства, з якого він жив і утримував свою родину. Відправляючись в похід, полчани мусили постачати провіант та хури не тільки для себе, а й для регулярних російських полків, які були дислоковані на Слобожанщині. Крім того, слобожани повинні були ще годувати російські полки, які були на зимових квартирах в Слобожанщині та давати гроші на їх утримання в літніх таборах. Козак не почував себе вільним навіть у своїй власній хаті, бо там проживав «консистент», квартирант-москаль, якогось регулярного армійського полку. Усі ці тягарі несли не тільки виборні козаки, а й підпомічники і підсусідки.

У1739 р. Харківському полку треба було забезпечити провіантом і фуражем 5 регулярних полків, наполовину без всякої плати в той час, коли із-за посухи населенню самим нічого було їсти. Мабуть, саме в той час невідомий гуморист склав такого вірша: “Москалики-соколики поїли наші волики, а як повернетесь здорові, поїсте й корови”.

Окрім перелічених одбутків, слобожани повинні були відбувати і поштовий одбуток, для чого робили грошову складщину, купували коней, наймали поштарів, давали їм провіант і фураж.

Козацькі підпомічники, підсусідки та посполиті повинні були давати грошові внески й хлібні одбутки, щоб утримувати місцеві полкові та сотенні канцелярії, військову музику, пушкарів, вартових, полкових попів, коновалів та інших обслуговуючих осіб.

Піддані (посполиті, і козачі, і панські), крім різноманітних відбутків, повинні були ще два дні на тиждень працювати в господарствах своїх господарів.

Часті військові сутички з татарськими ордами, тяжкі військові походи і виснажливі «командирації» на будівництво і ремонт укріплених ліній, фортець, доріг, мостів та інших споруд, непосильні грошові і різноманітні відбутки, утиски офіцерів регулярних полків і козацької старшини робили життя слобожан дуже важким і нестерпним. І багато з них не витримували такого життя, тисячі слобожан почали переселятися з Слобідської України на Дон або поверталися на Гетьманщину.

І саме цьому козаки Слобідських полків часто приєднувалися до тих чи інших антифеодальних козацьких і селянських повстань.

У жовтні 1670 р. повстанським рухом С. Разіна (1667 – 1671рр.) було охоплено більшість міст слобідської України.

На початку ХVІІІ ст.. на Слобожанщині і Дону виникло повстання К. Булавіна (1707 - 1708) «Встревоженные полковники Изюмского и Острогозського Слободских полков получали сообщения и сами доносили: «Булавин после убития княжего стал еще многолюднее …имеет де свое злое намерение конечно приходить под Тор, и под Краснянск, на Сухарев, на Кабанье, на Меловой Брод, на Сватовы Лучки, на Бахмут. И, идучи, будут казаков к себе приворачивать…А предались ему Булавину их козачьи городки по Донцу: Трехизбенской, да Старое и Новое Боровское, да Новый Айдар, Шульгин, Белянск.»[28] Вместе с этими городками донских казаков на территории донецкого края к восставшим присоединились и населенные пункты Изюмского полка (Сватова Лучка и другие.)»[29]Участь козаків і селян у цьому повстанні викликало такий гнів царя, що він наказав знищити всі поселення, населення яких брали участь у повстанні.

В 60-70-х роках ХVІІІ ст. на території Слобідських полків широкого розмаху набуло повстання гайдамаків. Загони гайдамак, які складалися із слобожан, запорожців і жителів Лівобережної України, нападали на панські садиби, забирали у них майно та худобу і роздавали бідним. «Вони активно діяли в Сватовій Лучці, Торі ї інших місцях.

Глибокий відгук у слобожанському краї викликала і селянська війна 1773 – 1775 рр. під проводом О. Пугачова. У 1772р. Пугачов утік із Дону і деякий час жив у слободі Кабаньє у селянина Йосипа Коровки. Влітку 1774 р. повстанські загони з’явилися на Слобожанщині, два з них діяли в районі Ізюму і спрямовували свої дії на північну частину донецького краю.