9

Утворення Слобідської України.

«Чтобы въезжим черкасам ни от каких людей… налогов и убытков никаких не было и лошадей и всяческие животные у черкас никто не отнимал и не крал, и самому воеводе к черкасам держать ласку и привет доброй , чтобы черкас жесточью в сомненье не привести»

Створення Слобідських козачих полків.

У 1652 р. полковник Іван Зінковський (Дзинковський) з-під Острога на Волині привів на Слобожанщину тисячу козаків з родинами і майном , заснував на р.Тихій Сосні (у верхів’ях Дону) місто Острогозьк і створив на території Слобожанщини перший і найбільший Острогозький Слобідський козачий полк. У цьому ж таки 1652 р., із містечка Ставищ Білоцерківського полку на Слобожанщину перейшов загін Герасима Кіндратовича (Кондратьєва), на основі якого було створено Сумський полк, а в 1658 р., засноване м. Суми.

У 1654 р., з Правобережжя і Лівобережжя на Муравському шляху оселилося 587 українських родин, а згодом осіло ще 670 родин, з яких було сформовано Харківський Слобідський полк. У 1654 р. 1587 українських переселенців заснували місто Охтирку, яке стало центром Охтирського Слобідського полку. Освоєння південної частини Слобожанщини привело до створення тут у 1663 р. Балаклійського полку козачим отаманом Яковом Черніговцем, який привів сюди 150 українських сімей із Задніпров’я. Окрім Балаклії, Черніговець збудував декілька міст і слобід по Донцеві: Андрієви Лози, Бишкинь, Савинці, Лиман та кріпость Ізюм. Цар зробив осадчика-отамана Бакалійським полковником. У 1677 р., за указом воєводи Ромодановського за провину Я. Черніговця від полковництва усунуто, а Балаклійський полк було приєднано до Харківського. У 1685 р. Із Харківського полку було виділено Ізюмський полк, і першим полковником самостійного Ізюмського полку став Костянтин Донець-Захаржевський, який разом з батьком, харківським полковником Григорієм Донцем, не тільки збудували нове місто-кріпость Ізюм, а й заселили всю Ізюмську полкову округу переселенцями з інших Слобідських полків. Заснування окремих козачих полків на території Слобідської України знаменувало якісно новий етап в освоєнні краю, адже прибували не розрізнені ватаги втікачів, а повноцінні одиниці, організовані за козацьким звичаєм на чолі з полковниками і козацькою старшиною.

Військово-адміністративне управління

Слобідської України. Полковий устрій.

Козацькі полки принесли з собою на нові землі не тільки свої козацькі звичаї і традиції, а й віськово-адміністрвтивну організацію, що виникла під час визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Ця військово- адміністративна організація була визнана і царським урядом в тодішніх умовах як більш доцільною. Організація Слобідських полків, як адміністративно-військового управління краю, почалася з 50-х років і закінчилася в основному в 80-х роках XVІІ ст. Ця система військово-адміністративного управління Слобідської України була побудована так само як і на Лівобережній Україні того часу. Вся Слобожанщина поділялася на п’ять Слобідських козацьких полків (полкових округ): Острозького, Сумського, Охтирського, Харківського, Ізюмського. Полки поділялися на сотні (сотенні округи), сотні на десятки. Таким чином, кожна полкова округа була не лише військовою, а й адміністративною одиницею. Територіально полкова округа приблизно була рівна нинішній області, а сотенна приблизно дорівнювала нинішнім районам.

На чолі полку і полкового уряду стояв виборний полковник і полкова старшина. Спочатку полковника і полкову старшину обирали загальним зібранням усіх козаків полку, потім і полковника, і полкову старшину вибирала сама полкова старшина. Пізніше полковників затверджував чи призначав Бєлгородський воєвода, а згодом-уряд чи сам цар. У 1700 р. Петро І фактично відмінив вибори полковників і видав грамоту, щоб полковники до смерті залишалися при своїх урядах.

Полковник в своїй окрузі мав дуже велику владу .Він командував полком, полковим урядом, затверджував чи призначав полкову старшину і сотників, відав всіма військовими й адміністративними справами, затверджував судові вироки, роздавав полкові вільні землі навіть у нащадок усім підвласним і сам міг займати такі землі для себе на свою власну потребу. На все те він видавав універсали за своїм підписом і печаткою.

Полковницькими клейнодами (знаками його влади) були пернач (шестопер-шестигранна булава, обложена золотом чи сріблом з дорогоцінними каменями), полковий прапор (знамено), полкова корогва (хоругва) із зображенням Божої Матері або якогось Святого охоронця полку, полкова печатка.

Полкову старшину складали шість чоловік: обозний, суддя, осавул, хорунжий і два писарі.

Обозний - перший після полковника, відав полковою артилерією та спорядженням, замінював полковника, коли той був відсутній, але не міг видавати полковницькі універсали.

Суддя - відав судовими цивільними справами у полковій ратуші.

Осавул - відав військовою підготовкою козаків, був посібником полковника у військових справах, приводив до виконання військові накази полковника.

Хорунжий – отаманував над хорунжевими козаками, відав полковою музикою й оберігав хоругву і знамено.

Полкові писарі - були секретарями у ратуші: один у військових справах, другий-у цивільних.

Уся полкова старшина (полковий уряд) збиралася для військових справ на Полкову раду, на чолі котрої стояв полковник. Усі мали по одному голосу, а полковник-два. Справи судові теж вирішувалися у ратуші тими ж членами ради, але порядкував тут суддя.

Сотні очолювалися сотенними урядами, котрі складалися із сотника, отамана, осавули, хорунжого і писаря. Сотня порядкувалася сотником. У сотенній ратуші отаман, суддя і писар порядкували цивільними справами, а осавул і хорунжий допомагали сотнику у військових справах. Хорунжий опікувався ще сотенним прапором, на якому був зображенний хрест і позначення полку і сотні. Сотника вибирала полкова старшина чи призначав полковник, але Універсал на сотенний уряд видавав полковник. Сотник сам призначав собі сотенну старшину і міг її скинути з уряду.

За даними перепису 1732 р.[21] у Харківському полку було 18 сотень, в Ізюмському-17, Охтирському-15, Сумському-12. На перших порах в сотнях налічувалося по 100 козаків, які вважалися на військовій службі. Через деякий час особовий склад кожної сотні зріс до кількох сотень чоловік.

Ця військово-адміністративна система не була постійною. В міру соціально-економічного і політичного розвитку Росії ця система управління мінялась, аж поки не була замінена чиновницько-бюрократичним апаратом.

І.Срезневський писав[22], що немовбито вже у 1654 р. в Слобідській Україні налічувалося від 80 до 100 тисяч душ чоловічої статі. Але Д.Багалій стверджує, що це помилка або вигадка і приводить інші цифри.[23] На кінець XVІІ ст. тут налічувалося біля 30000 козаків. За переписом населення в 1732 р. в Охтирському полку було вже-41 186 чол., Харківському-37 756 чол., Ізюмському-31 183 чол., Сумському-42 931 чол. Усьго в чотирьох полках було-153 056 чол. чоловічої статі, а з жінками, включаючи дітей, більше-300 000. У 1772 р. і всіх п’яти провінціях було 666 561 чол.

7. Соціальний устрій. Суспільні стани Слобожанщини.

Д. Багалій пише[24], що на Слобожанщині було чотири стани українських козаків: 1) вартові; 2) станичні; 3) городові; 4) полкові.

Вартові козаки стояли на варті в містах, калавурнях, в приміських кріпостях. Станичні їздили станицями і сторожами в степу по перелазах та урочищах і пильнували за ворогами. Городові утримували кріпості, охороняли міста, будували і постійно підтримували мости та перевози. Полкові козаки несли постійну військову службу в кріпостях, ходили в походи.

За розпорядженням царського уряду від 29 лютого 1700 року відбувся новий поділ українського населення. Відповідно до нього населення слобідських полків стало поділятися на такі стани:1) козача старшина, 2) виборні козаки або компанейці, 3) підпомічники, 4) підсусідки, 5) міщани, ремісники і торговці, поспільство (посполиті) або державські піддані, 6) духовенство, 7) великороси і іноземці.

Головним суспільним станом Слобожанщини залишилися козаки. Вони поділялися на виборних козаків або компанейців, підпомічників і підсусідків.

Виборні козаки (компанейці) — заможна частина козацтва, яка мала всілякі козацькі привілеї, міцні господарства, яка була залишена на полковій службі і являла собою збройну силу полку.

Компанейці як реєстрові козаки за часів Польщі являли собою козацьку аристократію. І хоч всякий підпомічник чи міщанин міг стати компанейцем, але для того, щоб служити у кінних компанейцях і виступати у походи, треба було мати певний достаток, щоб закупити коней, зброю та все спорядження для служби.

Підпомічники - незаможна, позбавлена козацьких привілеїв частина козацтва, яка утримувала своїм коштом виборних козаків, що несли регулярну службу. Підпомічники допомагали компанейцям провіантом та грошима на покупку коней, амуніції, одежі, рушниці і на всякі військові потреби, але тільки для дальньої служби і не кожний рік. Окрім того, підпомічники давали провіант і фураж армійським полкам, постачали хури і брали участь у роботах для держави. Інші замість грошової підмоги й провіанту працювали на старшину: возили їх сіно та дрова і були у неї погоничами. Коли було потрібно, із більш багатших підпомічників вибирали компанейців. Підпомічники не тільки допомагали компанейцям, але нерідко й заміняли їх у походах. Посилали підпомічників і у всілякі командирації замість виборних козаків, але вони йшли туди іноді без зброї, бо краще володіли ралом, ніж шаблею. В кожному полку підпомічників було в п’ятеро-шестеро разів більше, ніж компанейців.

Підсусідки - найбільш збіднілі підпомічники, які не мали своїх господарств і повинні були працювати в чужих господарствах.

Колишніх козаків городової служби, які проживали в містах і займалися різними промислами, ремеслами, торгівлею та землеробством, було віднесено до стану міщан, серед яких виділялися цехові і «пашенные крестьяне». На чолі міщан стояв виборний війт, а на чолі цехових-цехмістр. До цього ж стану належало поспільство. Слово походить від «посполитий» — загальний, звичайний. Поспільство (посполиті або піддані чи «пашенные крестьяне») поділялися на окремі групи. Це і селяни вільних військових сіл і слобід, і рангові, монастирські чи приватновласницькі (панські, «владельческие крестьяне»).

За даними 1706 р.[25] в Ізюмському полку налічувалося 289 чоловік виборних (полкових) козаків і 2011 чоловік підпомічників. А за переписом 1732 р. число полкових козаків становило — 708 чоловік, підпомічників з їх дітьми — 13 347, підсусідків —7560 чоловік.

Д.Багалій за матеріалами перепису 1732 року наводить інші дані[26]. В Ізюмському полку в цей час налічувалося всіх мешканців-31183 чол., із них 115 чол. великоросів, 3550 чол. козаків, 11423 підпомічників і 9280 чол. підданих.

За переписом 1732р Слобідські полки поділялися на такі стани: