3.Зміст суюєктивного права власності.

Таким чином, суб'єктивне право власності характеризується за допомогою відомої «тріади» правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню, які становлять його зміст.

Розкриття права власності в суб'єктивному значенні через повноваження по володінню, користуванню та розпорядженню недо-. статньо для його розуміння як суб'єктивного права. Здійснення власником зазначених повноважень, які і складають право власності, є одночасно здійсненням права власності. Виходячи із загальної посилки про те, що будь-яке суб'єктивне право складається з права на власні дії, права вимоги до певних осіб та права захисту від можливих порушень, а право власності є правом суб'єктивним, його здійснення

можливе шляхом реалізації повноважень власника своїми діями через вимоги до певних осіб щодо здійснення ними дій на користь власника, а також захисту в разі порушення будь-якою особою.

По-перше, право на власні дії має для права власності (як і для інших абсолютних прав) первісне значення, оскільки, як правило, його зміст полягає не у вимозі вчинення кимось певних дій, а у здійсненні своїх прав самим власником. Отже, у власника виникає

пряме та безпосереднє панування над річчю. Правомочності ж вимоги та захисту зазвичай виникають у власника при якихось порушеннях його права власності. В цьому полягає відмінність права власності від зобов'язальних прав, у яких визначальним є Право вимоги здійснення обумовлених дій іншою особою.

Власник здійснює свої повноваження без посередників своєю владою не тільки незалежно від інших, айв такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших осіб. Дії власника обумовлені його інтересом. Навпаки, ставлення особи до речі в зобов'язальних правовідносинах опосередковано діями зобов'язаних осіб, які повинні її передати, віддати чи здійснити іншу дію стосовно цієї речі. І тільки за умов здійснення таких дій можливим стає безпосередній зв'язок уповноваженої особи з річчю. Але при цьому вже зобов'язальні правовідносини трансформуються в речеві — відносини власності.

По-друге, що випливає з попередньої характеристики права власності, воно припускає виключне панування особи над річчю. Якщо власник своєю владою здійснює повноваження, надані йому його правом, то це обумовлює усунення втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов'язок утримуватися від здійснення подібних дій. По-третє, покладення такого обов'язку пасивного утримання на усіх третіх осіб надає власнику абсолютність влади. Право власності визнається настільки абсолютним, що виконання третіми особами обов'язку пасивного утримання само по собі достатньо, щоб інтереси власника юридичне були задоволені. Цим право власності відрізняється також від зобов'язальних прав як прав відносних. Взаємозв'язок цих відносин можна охарактеризувати таким чином: право власності є передумовою виникнення зобов'язальних правовідносин при необхідності задовільнення якихось інтересів власника (наприклад, передачі майна в оренду з метою одержання доходу та ін.). З іншого боку, право власності може в свою чергу виступити як наслідок встановлення чи виконання обов'язків (наприклад, за договором купівлі-продажу річ передається у власність).

По-четверте, право власності легко пристосовується. Так, обсяг правомочностей власника може видозмінюватися у зв'язку з різними обставинами: з настанням спеціальних законодавчих обмежень або за угодою між власником та суб'єктом зобов'язальних правовідносин (наприклад, мають місце обмеження при придбанні майна, зданого в оренду раніш за відповідним договором, що зберігає силу для нового власника). При припиненні цих обмежень (закінченні строку договору оренди або якщо річ виключена з переліку вилучених з цивільного обороту) право власності поновлюється у повному обсязі.

По-п 'яте, панування власника над річчю носить правовий характер, тобто не пов'язане неодмінно з фактичним володінням річчю. Річ залишається у власності навіть у тому разі, коли вона викрадена, загублена та т. ін.

По-шосте, право власності, без сумніву, є найбільш широким з усіх майнових прав. Цей висновок випливає з того, що всі майнові права надають управомоченій особі можливість користуватися річчю в одному чи декількох відношеннях (орендар — володіти та користуватися, зберігач — володіти, заставодержатель — розпоряджатися у передбачених законом випадках та порядку). Право власності надає власнику найширший спектр повноважень по володінню, користуванню та розпорядженню.

Таким чином, право власності як суб'єктивне цивільне право є певною мірою дозволеної поведінки особи по володінню, користуванню та розпорядженню своїм майном на свій розсуд у межах, встановлених законом.