- •1. Поняття, ознаки і види речового права
- •2. Поняття власності та права власності
- •3.Зміст суюєктивного права власності.
- •4.Субєкти права власності
- •5.Здійснення права власності
- •7.Первісні та похідні способи набуття права власності. Первинні способи набуття права власності
- •Похідні (вторинні) способи набуття права власності
- •8.Набуття права власності на безхазяйну річ.
- •9.Набуття права власності на знахідку.
- •10.Скарб
- •11.Набувальна давність
- •12.Інші підстави набуття права власності.
- •Глава 25 цк визначає підстави припинення права власності Відповідно до ст.346 цк право власності припиняється у разі:
- •19.Поняття спільної власності.
- •§ 2. Право спільної часткової власності
- •21.Право спільної сумісної власності.
- •22.Підстави припинення спільної сумісної і часткової власності.
- •23.Право приватної власності.Субєкти права приватної власності.
- •24.Обєкти права приватної власності.
- •25.Житловий будинок як об’єкт права власності.
- •27.Цінні папери як об’єкти права приватної власності.
- •28. Спеціальний правовий режим здійснення правомочностей власника щодо окремих видів майна
- •29.Підстави виникнення права приватної власності.
- •30. Юридичні особи як суб’єкти права власності
- •31.Право власності приватних підприємств
- •32.Здійснення права приватної власності господарськими товариствами.
- •33. Власність громадських та релігійних організацій
- •34.Право державної власності.Субєкти і об’єкти держ.Власності. Стаття 326. Право державної власності
- •35.Право комунальної власності.Поняття,суб’єкти,об’єкти комун.Всласності.
- •36.Поняття захисту права власності.
- •37 Класифікації способів захисту права власності.
- •Віндикаційний позов як засіб захисту права власності
- •Негаторний позов як засіб захисту права власності
- •Інші засоби захисту права власності
- •38.Віндикація Віндикаційний позов як засіб захисту права власності
- •39.Вимоги про усунення порушень не пов’язаних з позбавленням володіння
- •40.Визнання права власності
- •41.Вимоги про виключення майна з акта опису .
- •42.Зобовязально-правові способи захисту права власності.
- •43.Конкуренція позовів.
- •44.Загальна характеристика речових прав на чуже майно
- •45.Право володіння чужим майном
- •46.Право користування чужим майном
- •47.Право користування зумельною ділянкою (емфітевзис)
- •48.Право забудови
- •49.Право господарського відання та оперативного управління
- •Право оперативного управління
21.Право спільної сумісної власності.
На відміну від права спільної часткової власності, право спільної сумісної власності може виникнути тільки на підставах, передбачених законом чи договором.
В сумісній власності, як і в частковій, право кожного із співвласників не обмежене якою-небудь конкретною частиною спільного майна і поширюється на все майно в цілому. Водночас у сумісній власності, на відміну від часткової, кожному із співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основна ознака сумісної власності. Відповідно до п. 1 ст. 368 спільною сумісною власністю є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них. Право одного співвласника на все майно, що є у спільній сумісній власності, таке ж, як і права інших співвласників цього майна. Крім того, зазвичай учасники спільної сумісної власності пов´язані між собою ще й особистими правами: реєстрацією шлюбу, родинними зв´язками тощо.
Стаття 368 ЦК України передбачає можливість виникнення спільної сумісної власності з участю громадян, юридичних осіб, держави та територіальних громад. Що ж до чинних суспільних відносин у сфері спільної сумісної власності, то ст. 368 ЦК України безпосередньо встановлює дві підстави виникнення спільної сумісної власності:
- набуття майна подружжям за час шлюбу;
- набуття майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім´ї, якщо інше не встановлене договором, укладеним в письмовій формі.
Крім того, ст. 74 Сімейного кодексу України встановлює правило, за яким майно, набуте за час спільного проживання однією сім´єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлене письмовим договором між ними.
Можливість виникнення права спільної сумісної власності на підставі договору теж встановлюється законом. Так, Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. встановив, що члени фермерського господарства за домовленістю між собою можуть утворити спільну (часткову або сумісну) власність з того майна, яке не увійшло до складного капіталу господарства.
На підставі ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир у спільну сумісну чи часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім´ї, які постійно мешкають у даній квартирі.
При здійсненні права спільної сумісної власності співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, повинні дотримуватись вимог, встановлених ст. 369 ЦК України.
За загальним правилом володіння та користування таким майном здійснюється спільно. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, але законодавець виходить з презумпції наявності такої згоди у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном. Щодо вчинення правочину по розпорядженню спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, то повинна мати місце згода всіх співвласників, висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Таке уповноваження повинно оформлятись з дотриманням вимог, встановлених ч. З п. 2 ст. 369 ЦК України.
Співвласникам надається право на свій розсуд в будь-який час заявляти вимогу щодо виділу в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, але співвласники за домовленістю можуть відступити від принципу рівності часток у праві спільної сумісної власності. Крім того, підставою відступу від названого принципу може бути норма закону чи рішення суду. Так, ч. 2 ст. 70 Сімейного кодексу України надає суду право відступати від засади рівності часток подружжя, враховуючи при цьому інтереси неповнолітніх дітей або інші обставини, що мають істотне значення.
Законом дозволено кредитору співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, пред´явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Такий позов може бути пред´явлено лише у разі недостачи у співвласника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення.