2. Особливості, тематика, проблематика поезії Богдана Лепкого

У великій і різножанровій творчій спадщині Б.Л. одне з провідних місць займає поезія. Вона належить до перших проявів модернізму в українській літературі. Поетична творчість Б.Л. розвивалася по висхідній лінії. Від збірки „Стрічки” (1901) з її лірично-медитаційним настроєм, меланхолійно-тужливої оповіді „Осінь”, „Листки падають” (1902), проникливо-болючої „Книжки горя” (1903) – до витонченої лірики збірок „З глибин душі” (1905), „Над рікою” (1905), „З-над моря” (1913), віршів і поем, написаних під враженням трагедій першої світової війни, патріотично-національного піднесення в період визвольної боротьби за свободу.

Мотиви туги, печалі – це домінанти поета, які визначають романтичний тип його почування й мислення, культ осені – як щасливої пори. Він – тонкий лірик тужливо-меланхолічного складу, співець природи у її динамічному русі, поет-пісняр, що тяжів до народнопісенних форм, митець, який культивував класичні форми сонету, автор дитячих поем-казок. Нотки суму безнадії в різний час звучать по-різному то голосніше, то тихіше, переходячи в мрійливу задуму, меланхолію. Його лірику можна порівняти із мотивами збірки І.Франка „Зів’яле листя”. Він сумував за рідним краєм, від якого замолоду його відірвала доля, не раз впадав у відчай, коли бачив тяжкі злигодні працюючих. Поета мучило те, що його народові довелося зазнати царського і цісарського гніту, трагедії першої світової війни, „ходіння по муках” під час громадянської війни, пацифікації на західноукраїнських землях, голоду і сталінських репресій в Радянській Україні. Але поет не був співцем безнадії, не присипав народ віршами, а навпаки, закликав його до боротьби за кращу долю, вселяв надію на краще майбутнє. Цей мотив звучить у циклі віршів „Рідний край” (1912), зокрема у віршах „Хоч чорна ніч”, „Піде ваш слід під лід” та ін.:

Хоч нині чорна ніч,

Так завтра день,-

Гони розпуку пріч,

Співай пісень!

Широких як простір

З землі до зір.

В побіду правди вір,

В побіду вір.

(Хоч чорна ніч...)

Значне місце серед віршів громадянського значення мають присвяти видатним діячам укр. культури. Серед таких циклів віршів найважливіше місце займають збірки поезій „Задля ідеї” (1911) і „Шевченко” (1914), приурочені 50-ю з дня смерті М.Шашкевича і 100-ю з дня народження Т.Шевченка. . До збірки „Писання” автор включив цикл віршів „Шевченко”, в ньому змальовано трагічні сцени з життя поета, оживлено образ Шевченка, наближено до сучасності („В Тарасові роковини”, „В соті роковини”). Окремі твори Б.Л. присвятив І.Франку, О.Кобилянській, В.Стефанику, Г.Чупринці тощо. У 20-30-ті роки цю спадщину Б.Лепкого радянська критика назве декадентською, буржуазно-націоналістичною, однобічною. Проте це були несправедливі звинувачення.

Лірика поета багатогранна, охоплює різні сторони народного життя, різні етапи людської душі, різні пори року. Потужний ліричний струмінь поезії Б.Лепкого бере свій початок від народної пісні. Народнопісенна основа по-різному виявляється у творах соціально-побутового характеру (наприклад, у ранній поемі „В світ за очі”, в інтимній ліриці (збірки „Стрічки”, „Над рікою”, „Осінь”, „Сльота”), в пейзажних малюнках (збірка „Листки падають”), в морських адріатичних акварелях („З над моря”)). У Лепкого не знайдемо наслідування конкретних пісенних мотивів чи сюжетів, інкрустацій фольклорними деталями. Його поезія близька до народної пісні своєю ліричною тональністю, ритмомелодикою, художньою символікою.

Один із мотивів, що був поширений у різних варіаціях поезії Б.Лепкого є мотив осені, завмирання природи. Цей мотив був поширений у „молодомузівців”, які часто впадали в тугу зневіру, відчай, малюючи трагічні картини смерті, забуття.

Найбільш відомим з ліричних поезій поета, навіяних цими мотивами, є вірш „Журавлі” („Видиш, брате мій”), що був написаний в 1910 році у Кракові:

Видиш, брате, мій,

Товаришу мій,

Відлітають сірим шнурком

Журавлі в вирій.

Чути: кру! кру! кру!

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилонька зітру.

Мерехтить в очах

Безконечний шлях,

Гине, гине в синіх хмарах

Слід по журавлях.

Вперше вірш було надруковано у жовтні 1912 року у львівському часописі „Неділя.” У 1915 році брат поета, Лев Лепкий, на той час уже січовий стрілець, підібрав до нього музику і „ця композиція стала улюбленою стрілецькою піснею”. Після опублікування пісня дуже швидко поширилася і серед українців Сходу. Уже багато років ця мініатюра живе як народна пісня (співається „Чуєш,брате, мій”).

На шляху літ. еволюції Б.Л. як поета помітним явищем була збірка вибраного „З глибин душі”. Це була підсумкова збірка, утверджувала Б.Л. як поета самобутнього, тісно пов’язаного з життям народу. Заспівним віршем „Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля” автор висловив поетичне кредо, декларував нерозривність своєї долі з долею рідного краю, України загалом. Сюди ввійшли найрізноманітніші вірші та віршові цикли, зокрема „О пісне”, „В Ростоках”. Цикл ліричних віршів „За тобою” досягає свого апогею в тужливо-меланхолійній поезії „Час рікою плине” стала народною піснею. Чимало інших творів поета було покладено на музику українськими композиторами – Денисом Січинським, Кирилом Стеценком, Миколою Леонтовичем, Левом Ревуцьким, Василем Барвінським, Остапом Нижанівським та іншими.

Значне місце в поезії Б.Л. займають вірші-декларації його поетичної творчості, звернення до власної музи. Дуже часто автор такими творами розпочинав свої книжки. Зокрема, такі збірки, як „Осінь” і „Листи падають” (1902 р), розпочинаються віршами „Заспів”. У них він звертається до своєї пісні із закликом летіти до народу:

Летіть, мої слова,

Зривайся, жалю мій,

Як пісня степова,

Як птахи у вирій.(Зб. „Осінь”).

Заспів до збірки „Листки падають” має інтимніший характер, вводить читача в „святиню ясну, з чистого кришталю” – душу поета, де „грає предвічну пісню безконечне море”.

Збірку „Доля” (1917) також розпочинає однойменний вірш, у якому в алегоричних образах відтворює тернистий шлях поета, по якому йму доведеться йти у житті.

Поетична творчість Б.Л. періоду війни й пізніших часів і досі осмислена надто поверхньо і недостатньо, значна її частина розсипана по різних виданнях. У „воєнній” поезії Б.Л. слід розрізняти два аспекти – гуманістично-загальнолюдський: осудження війни між Росією і Австро-Угорщиною як великого лиха для народу, і патріотично-національній: оспівування національної боротьби українців, зокрема їх збройних сил – січового стрілецтва. Стимулом для створення багатьох віршів та поем цього напрямку були безпосередні враження Б.Л., а також оповіді живих учасників – свідків трагічних подій 1917-1919 рр. в Галичині та в Наддніпрянській Україні. Тут можна відмітити такі твори: „Знав я хатину на селі” - про руїну подільських сіл; „Вдова” – про матір, яка побивається за синами. Алегорична поема „Ноктюрн” – змальовує воєнне лихоліття, змушує задуматись над долею народу. „О мій рідний, безталанний краю”, „Ми віримо” – тема народу, визвольних поривань.

Ідея вільної незалежності України лежить у віршах „Ми єсть народ”. Поет твердо вірить, що не пропаде марно кров, пролита за визволення України:

Отсе тая червона калина,

Що повік не зів’яне:

Пригадає її Україна,

Як із мертвих постане.

Будуть тую калину в світлиці

Поза образи класти,

Хоч пропали шаблі і рушниці,

Так славі не пропасти!

Після поразки визвольних змагань Б.Лепкий звертається до народу із поетичним закликом не втрачати надії і вірити у перемогу в поезії „В побіду вір” (1922р).

У 20-ті роки Б.Л. звертається до історичної тематики, зокрема постатей П.Орлика й П.Калнишевського. Історична тематика звучить у поезіях „Полтава”, „Ой гіркі та ті бенкети”, „Мазепа” (1906), „Мазепа” (1908). Згодом ці та інші твори склали цикл віршів „Батуринські руїни”.

Ще одним напрямком в творчості Б.Л. були народні традиції і свята. Він написав цілі цикли поезій, пов’язаних із Різдвом („В різдвяну ніч”(1915), „Під Різдво” (1923), „З різдвяних настроїв” (1930)) та Великоднем („В день Воскресення” (1940), „Великодні дзвони” (1941)).

Загалом поезія 20-30-х рр.. охоплює широке коло актуальних проблем, що ними жила громадськість Західної України. Б.Л. один з небагатьох, хто звернувся до проблеми голоду 1933 р. в Рад Україні, в поезії „Володимирові Дорошенкові”:

Блукаємо в уяві ми

І по Печерському, й по Подолі

І зустрічаємся з людьми,

Що стогнуть: „Дайте хліба й волі!”.

Кращі твори Б.Л. не втратили актуальності і сьогодні.