Лекція № Тема: життя і творчість богдана лепкого (1872 - 1941) План

1. Загальний огляд життєвого шляху письменника.

2. Особливості, тематика, проблематика поезії Б.Лепкого.

3. Особливості прозових творів Богдана Лепкого:

3.1. Ідейно-тематичний зміст малої прози.

3.2.Звернення до важливих історико-суспільних проблем у повістях.

3.3. Ідейно-тематичний зміст та проблематика роману-епопеї „Мазепа”.

1. Загальний огляд життєвого шляху письменника.

Богдан Сильвестрович Лепкий народився 9 листопада 1872 р. в с.Крегулець (Точніше на хуторі Кривенькім, бо мати не встигла доїхати до дому, коли розпочались пологи) на Поділлі (нині Гусятинський р-н на Тернопільщині) у сім’ї священика Сильвестра Лепкого і його дружини Домни. Батько був людиною освіченою й прогресивною, закінчив Львівський університет (класична філологія і теологія, вільно володів польською і німецькою мовами), писав літературні твори під псевдонімом Марко Мурава, брав участь у видавництві часопису „Правда”, був головою «Селянської ради», писав підручники для школи і т.д.

У родині Лепких однаково приймали і І.Франка, і В.Стефаника, і простих селян. Дитячі роки Богдана були більш-менш безхмарними, але раптова смерть, за одну ніч, від дифтериту двох його молодших сестер і брата залишили глибокий відбиток в свідомості п’ятирічного хлопчика.

Перші знання майбутній письменник одержав у батьківському домі. Швидко, за одну зиму, навчився читати (знав багато переказів, легенд, казок), писати, рахувати. З 1878 Б.Лепкий (йому виповнилося 6 років) навчається в Бережанській так званій «нормальній» школі з польською мовою навчання (з другого класу). Пізніше родина переїздить до с.Поручина. Саме місто і село будуть формувати характер і світогляд Лепкого-гімназиста. Мотиви багатьох почутих у цей Богданом від селян легенд, переказів, казок знайдуть відображення у віршах „На святий вечір”, „У великодній тиждень” та оповіданнях „Іван Медвідь”, „Нездала п’ятка” та ін.

Після закінчення школи Б.Лепкий вступає до Бережанської класичної польської гімназії. Саме тут у другому класі він написав поему про русалок, але вона не збереглася. Серйозно готується стати художником. Після закінчення гімназії Б.Лепкий у 1891 р. вступає до Віденської Академії мистецтв (того ж року разом із хором „Боян” зробив першу подорож за межі України, до Праги), але згодом залишає її і вступає до Львівського університету. Серед його знайомих і друзів О.Маковей, М.Вороний та інші відомі українські діячі науки і культури.

Після закінчення у 1895 р. Львівського університету Б.Лепкий вчителює у тій же Бережанській гімназії, тут він викладає українську та німецьку мови і літератури Це були роки зростання молодого письменника. У цей час він у с.Жукові (де жили батьки) пише цілу низку віршів (цикл „Село”) та оповідань „Мати”, „Кара”, „Небіжчик”, саме в цей час відбувається його зустріч з І.Франком, пізніше з А.Чайковським. У 1897 р. одружується з Олесею Лепкою – далекою родичкою.

Саме тоді, коли Б.Лепкий виступив як укр. поет і прозаїк, йому довелося покинути рідну землю. На початку 1899 року у Кракові в Ягеллонському університеті було відкрито лекторат української мови та літератури і викладати ці предмети було запрошено саме Б.Лепкого. У зв’язку з цим, восени цього року, Б.Лепкий разом з дружиною переїжджає до Кракова. З цим містом відтепер буде зв’язано майже все творче життя письменника, він входить до літітературного угрупування „Молода муза”. Саме тут він остаточно сформується і як науковець, склавши пізніше екзамени на професора гімназії, стане доцентом «ви ділових курсів» для вдосконалення кваліфікації вчителів. Будинок Лепких на Зеленій, 28, став своєрідною «українською амбасадою» у Кракові. Сюди часто приходили В.Стефаник, О.Кобилянська, Остап Луцький, Микола Бойчук, Вячеслав Липинський, Федір Вовк та інші відомі громадські діячі, художники, письменники. По дорозі в Італію гостював у Лепких Михайло Коцюбинський,

У1901 р. помирає батько і Б.Лепкий змушений допомагати матері та чотирьом молодшим братам і сестрам. Для літ. роботи залишаються тільки ночі. У цей час виходять його збірки оповідань „Щаслива година” (1901), „В глухім куті” (1903), „По дорозі життя” (1905), „Кидаю слова” (1911), збірки віршів „Стрічки” (1901), „Листки падають”, „Осінь” (1902), „На чужині” (1904), „З глибини душі” (1905), „Для ідеї” (1911), „З-над моря” (1913), літературознавчі дослідження: „Василь Стефаник” (1903), „Начерк історії укр. літ.” (1904), „Маркіян Шашкевич” (1910), „Про життя поета Тараса Шевченка” (1911), переклади польською мовою „Слова о полку Ігоревім” (1905) та оповідання М.Коцюбинського „В Путах шайтана”. Це свідчить про високу працездатність письменника, його твори починають перекладатися польською, російською, чеською, німецькою, угорською та сербською мовами.

Перебуваючи на чужині Він усе життя тужитиме за Батьківщиною, та доля судила бути йому послом укр. культури в Польщі і навпаки.

Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Яремчі. Залишатися тут було небезпечно: австрійці вишукували шпигунів і вішали; царська охорона арештовувала діячів культури, кидала їх у тюрми, насильно депортувала у глибини Росії. Родина змушена була тікати від переслідувань, що на неї чекали. В яремчанському готелі тоді залишилися третій том «Історії української літератури» та історична драма «Мотря», які було знищено, бо готель незабаром злетів у повітря. Спочатку через Карпати пробралися до Угорщини (містечко Шатмар), далі Пешт, потім Відень.

Восени 1915 року уже немолодого письменника було мобілізовано. Але на фронт не потрапив, отримав призначення для культурно-освітньої роботи серед полонених. Війна озвалася глибоким болем у свідомості і серці письменника, адже в ній у складі воюючих армій змушені були убивати один одного українці Галичини, Буковини, Закарпаття і Наддніпрянщини. Незабаром Б.Лепкий опинився в Німеччині, спочатку у м. Раштатті, а потім у Вецларі. Перша світова війна закінчувалася і у 1917 р. поет навідав рідні краї, де залишилися одні руїни, злидні, людське горе. Тут відбулась зустріч з братом Левком Лепким, який перебував у січових стрільцях. Потім знову чужина - Австрія, Німеччина. Виснажлива праця над підготовкою до друку творів Т.Шевченка, П.Куліша, М.Вовчка, С.Руданського, виступає в періодиці.

У 1925 р. повертається до Кракова, де продовжує працю і стає професором Ягеллонського університету. Це буде останній період його творчості в умовах шляхетської Польщі. На цей період припадає написання багатьох оповідань, повістей, епопеї „Мазепа”, наукових праць та ін.

У 30-ті роки родина щоліта приїздила до с.Черене, що неподалік м.Рогатина (Ів.-Франк. обл.), тут навколо нього гуртується молодь, влаштовуються літературні вечори, на яких звучатимуть твори укр. письменників. Літом 1939 р. сім’я останній раз була на Україні. У вересні, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, Червона армія почала займати Західні Українські землі і хоч Б.Лепкий не був членом жодної з політичних організацій чи партій, добре знав, що його могло чекати як автора „Мазепи”, коли б він потрапив до рук сталінських опричників.

Богдан Лепкий ввійшов у літе­ратуру в складний період, коли кожен патріот, на той час бездержавного народу, долучився до процесу відродження нації. Важливим джерелом для нас є також його мемуарні оповіді "Казка мойо­го життя".

Перша книга "Крегулець" (Львів, 1936) почи­нається пошуком відповіді на запитання: який-то був перший спомин у його житті? Так само й друга книжка "До Зарваниці", що побачила світ у Львові (1938), розповідає про життя під батьківською стріхою, про умови фізичного й розумового розвитку дитини. У творах письменника довколишній світ подано крізь сприйняття "дитини", "хлопця", "малого", як називає себе автор.

Третя книжка "Бережани" (Краків, 1941) охоп­лює період навчання Б.Лепкого у початковій шко­лі й гімназії в Бережанах, життя в діда Глібовицького, виїзди до глухого Поручина, зустрічі з Андрієм Чайковським, Іваном Франком, Корнилом Устияновичем, артистами "Руської бесіди", прогулянку до Праги.

Усі три книжки автор об'єднав спільною на­звою "Казка мойого життя". Чому "казка"? Це на­зва чи визначення жанру твору? Ось як пояснює це сам автор:

Казка ... З діточих літ казка!...Казка! А казчина сестра - це пісня. Старша чи молодша, хто скаже? І хто скаже, котра з них гарніша? Найгарніші обі.

І найвіриіші. Коли ти їх полюбив дитиною, то вони підуть за тобою скрізь, у далину і на чужину, ген аж у твою старість.

Романтичний настрій твору допомагає загли­битись у найпотаємніші куточки людської душі. У душі головного героя поєднується глибока віра в Бога і любов до людей. Що далі читаєш твір, то більше переконуєшся: для Лепкого Бог і рідна земля - найвищі цінності. Поет бачив основу національного буття в ду­ховній культурі нації, в єдності людини й природи.

Де міра душі великої й малої? Де межа між гадками дитини й чоловіка, між хотінням їх, між явою і сном? Невже ж життя у краплині води менше цікаве, ніж у Со­нячній системі? Невже ж велич і малеч не межують вічно одна з одною!... Їх в'яже Бог.

Становлення світобачення автора значною мірою залежало від виховання. Родина Лепких, як стверджують З.Кузеля, В.Лев, Ф.Погребенник, М.Ільницький, М.Сивіцький, вирізнялася релігій­ністю, інтелігентністю, простотою. Тому з дитин­ства хлопець добре знав і шанував народні звичаї та обряди. Вони не тільки символічно відобража­ють і поглиблюють почуття людини, а й великою мірою облагороджують її, дають можливість для виявлення почуттів і думок, створюють настрій.

Тут помітна величезна сила виховного впливу батьків. Діти на знак гли­бокої поваги, за народною традицією, звертаються до матері й батька ввічливою формою Ви. А в живому мовному спілкуванні слова "батько" і "мати" вимовляються з великою шаною. З їхніми образами пов'язується утвердження добра, правди, справедливості. Ідеал матері, яка виношує дитину під своїм серцем і приводить на світ, зігріває теплом, любов'ю, лас­кою, виховує в ній доброту, світлий розум, плекає чуйність і доброзичливість, широко втілені в українському фольклорі.

Особливої уваги заслуговують ті нариси Б.Лепкого, в яких розповідається про народні свята та обряди в селі ("Вечір під Святого Андрея", "На Різдво додому", "Святий вечір", "Новий рік", "На Великдень додому", "Йордан у Бережанах" та ін.)

Великодні свята українців славні й своїми обря­дами, насамперед закличними, якими молодь закли­кала весну, та хороводами під назвою веснянки і гаївки (гагілки, ягілки). З найдавніших гаївок Б.Лепкий згадує "Зайчика", "Воротаря", "Зельмана".

Давні міфологічні образи, народні звичаї та об­ряди хвилювали юного Лепкого, пробуджували в дитячому серці національну гідність, яка пригнічу­валася віками. Тому в зрілому віці він і звертався до цих народних скарбів, щоб не дати пересохнути життєдайному джерелу, що живить наші душі.

Дослідниця українського фольклору Л.Дунаєвська підкреслює: Традиції народу мають глибоке філософське й моральне коріння, і знати і берегти їх дуже важливо для кожного митця, котрий звертається до них як до одвічного творчого джерела.

Саме до таких митців належить Богдан Лепкий. Його твори пробуджують у юних душах світ­ле почуття любові до батьків і рідного краю.

Після окупації Польщі фашистами становище сім’ї стало особливо важким. Німці закрили університет і Б.Лепкий залишився без пенсії і роботи. Родина жила з доходів невеликої аптеки, яку тримав син Б.Лепкий – Лев.

Проте і в цей час Б.Лепкий намагається працювати, він пише книгу мемуарів „Бережани”, повість „Крутіж”, чимало віршів та інших творів.

Помер Б.Лепкий 21 липня 1941 р. від розриву серця, похований на Раковецькому цвинтарі у Кракові. Аж у1972 році на його могилі було встановлено барельєф.