3. Порядок числення строку в цивільному праві, початковий і кінцевий момент його течії

Правильне числення строку припускає точне визначення його початкового і кінцевого моментів. Строк може бути визначений календарною датою, періодом чи часу вказівкою на подію, що неминуче повинне наступити. Календарною датою строк визначається у випадку, коли виникнення, зміна чи припинення цивільних прав і обов'язків необхідно зв'язати з визначеним моментом часу, або з конкретним числом кожного місяця, кварталу і так далі. У відповідності зі ст. 253 ЦК України плин строку починається наступного дня після календарної дати чи настання події, якою визначене його початок. Так, наймач зобов'язаний вносити квартирну плату за займане їм за договором житлове приміщення щомісяця, не пізніше 10 числа, що випливає за прожитим місяцем. Прострочення починається з 11 числа місяця, що випливає за прожитим. Отже, за загальним правилом, передбаченому цією статтею, перший день строку не враховується.

Періодом строк визначається, якщо необхідно вказати проміжок часу, у межах якого цивільні права й обов'язки повинні виникнути, існувати, чи змінюватися припинятися. У цьому випадку строк обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями, годинник, хвилинами, кварталами, декадами, цілодобово і т.п. Щоб визначити строк періодом часу, необхідно установити початковий момент його перебігу. Строки можуть визначатися шляхом указівки на події, що неминуче повинні наступити (початок сезону, досягнення визначеного віку).

Початок перебігу строку спеціальним законодавством може бути визначене й інакше. Так, при неможливості установити день одержання останніх зведень про відсутній початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що випливає за тим, у якому були отримані останні зведення про нього, а якщо неможливо установити цей місяць – 1 січня наступного року.

Строк, обчислювальний роками, минає у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислювальний місяцями, минає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, визначений у півмісяця, розглядається як строк, обчислювальний днями, і вважається рівним 15 дням. Строк, обчислювальний тижнями, минає у відповідний день останнього тижня строку. У випадках, коли останній день строку приходиться на неробочий день, удень закінчення строку вважається найближчий наступний за ним робітник день. Наприклад, якщо договір укладений 7 жовтня терміном на один місяць, то виконання, запропоноване боржником 9 листопада, повинне вважатися виконаним у строк.

Якщо строк установлений для здійснення якої-небудь дії, воно може бути зроблене до 24 годин останнього дня строку. Боржник, зобов'язаний повернути борг 3 червня, може зробити ця дія до 24 годин зазначеного дня. Правило це не застосовується, коли дії повинні бути зроблені в організації. У такому випадку особа обмежена часом роботи організації. Дії повинні бути зроблені до кінця робочого дня організації, а не до 24 годин останнього дня строку.

4. Поняття позовної давності

Наділяючи суб´єктів цивільних правовідносин певними пра­вами та обов´язками, законодавець, водночас, піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протя­гом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони по­ширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлю­ються законом, але сторони за домовленістю можуть збільшува­ти їх. Позовна давність, встановлена законом, не може бути ско­рочена за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК).

При порушенні суб´єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у про­цесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов - це право ви­магати від суду винесення рішення про захист порушеного суб´єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вима­гати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб´єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на по­дачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, не обме­жене строками позовної давності. Вимоги щодо захисту поруше­ного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідно­син. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Якби законодавець не обмежував можливість захисту поруше­ного права певним строком, це знижувало б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов´язань, створю­вало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з плином часу докази втрачаються, зумовлюю­чи хиткість фактичних даних, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорювання.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ст. 268 ЦК України.

Так, позовна давність не поширюється:

-   на вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав. Особливість особистих немайнових прав полягає в їх безстроковості, тому законодавець і не обмежує можливість їх захисту в часі. Винятки встановлені у ст. 7 ЦК України щодо вимог про спростування відомостей, які не відповідають дійс­ності і завдають шкоду інтересам, честі та гідності або діловій репутації громадян чи організацій та компенсації моральної шкоди. Для цих вимог строк позовної давності встановлено в один рік (ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації»);

-   на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладів. Характер взаємовідносин, які виникають між клієнтом та банком, передбачає право клієнта в будь-який час вимагати повернення внесених грошових внесків. Застосування позовної давності в цьому випадку суперечило б суті укладеного контрагентами договору;

-  на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю. Водночас, такі ви­моги задовольняються не більш ніж за три роки, що передують пред´явленню позову;

-  на вимогу власника або іншої особи про визнання незакон­ним правового акту органу державної влади, влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким по­рушено його право власності або інше речове право;

-  на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до стра­ховика про здійснення страхової виплати (страхового відшко­дування);

-  на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здій­снює управління державним резервом, стосовно виконання зобов´язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Законом можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не по­ширюється позовна давність. Так, відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної особі.

Не поширюється позовна давність на вимоги власника або ти­тульного володільця про усунення будь-яких перешкод у здійс­ненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення і не поєднані із позбавленням володіння (ст. 391 ЦК). Ці порушення носять триваючий характер. Наприклад, незаконне заселення приміщення, незаконне зведення споруд на земельній ділянці тощо, тому початок перебігу позовної давності весь час автоматично відсувається.