2. Державний рівень організації господарської діяльності та керівництво нею

Хоча всі рівні організації господарської діяльності є необхід­ними, проте державний має особливе значення, зумов­лене роллю держави в суспільному житті.

Державна економічна політика - це закріплені у відповідних економіко-правових документах (прогнозах, програмах, законодав­чих актах) цілі і завдання, що ставить держава, забезпечуючи комп­лексне вирішення подвійного завдання: поєднання в економічному житті ринкових засад господарювання і соціальної спрямованості економіки, що ґрунтується на оптимальному узгодженні інтересів суб'єктів господарювання, споживачів, суспільства в цілому та його різних верств.

При цьому держава застосовує економічну стратегію й економічну тактику.

Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Еконо­мічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання. .

Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в по­точному періоді розвитку народного господарства .

У ст.10 Господарського кодексу України закріплені основні напрями економічної політики держави:

1. структурно-галузева політика;

2. інвестиційна політика;

3. амортизаційна політика;

4. політика інституційних перетворень;

5. цінова політика;

6. антимонопольно-конкурентна політика;

7. бюджетна політика

8. податкова політика;

9. грошово-кредитна політика;

10. валютна політика;

11. зовнішньоекономічна політика;

12. екологічна політика;

13. соціальна політика.

Здійснюючи економічну політику, держава застосовує різні правові форми і засоби.

Правові форми державного керівництва економікою - це врегульовані правом, відмінні за конкретними цілями і способом здійснення види діяльності держави (уповноважених державних органів, а також органів місцевого самоврядування - щодо деле­гованих державою повноважень) у сфері економіки. Розрізняють такі основні правові форми: нормативне регулювання, планування, управління, контроль.

Нормативне регулювання (як правова форма державного ке­рівництва економікою) означає встановлення компетентними ор­ганами держави правил здійснення господарської діяльності. Про­відна роль у цьому належить Верховній Раді України.

Господарський кодекс України визначає основні засоби державного регулювання господарської діяльності:

1. державне за­мовлення і державне завдання;

2. ліцензування, патентування та квотування;

3. сертифікацію та стандартизацію;

4. застосування нормативів та лімітів;

5. регулювання цін і тарифів;

6. надання податкових, інвестиційних та інших пільг;

7. надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Прогнозування та планування (як правова форма державного керівництва економікою) - це визначення за допомогою правових засобів основних напрямів і конкретних результатів діяльності країни, регіонів, галузей народного господарства, окремих суб'єк­тів господарювання. Ця форма державного керівництва економікою регулюється Господарським кодексом України.

Програмування економічного і соціального розвитку України — це визначення за допомогою правових засобів (у формі правового документа) цілей та пріоритетів економічного і соціального розвит­ку, засобів та шляхів їх досягнення, формування взаємоузгодженої та комплексної системи заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефектив­не розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, до­сягнення стабільного економічного зростання, а також характерис­тика очікуваних результатів в економіці та соціальній сфері.

Розрізняють директивне та індикативне планування.

Управління (як правова форма державного керівництва економікою) означає прийняття компетентним органом юридично зна­чущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних питань господарського життя (здійснення державної реєстрації суб'єктів господарювання, окремих видів договорів та майна, видача ліцен­зій, патентів та інших дозволів, встановлення квот, затвердження стандартів та здійснення сертифікації продукції, робіт, послуг, встановлення лімітів на використання природних ресурсів тощо).

Контроль (як правова форма державного керівництва економі­кою) - це встановлення компетентними органами ступеня відповід­ності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів госпо­дарського життя встановленим державою правилам, нормам і нор­мативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, в тому числі застосування господарсько-правових санкцій. Ця правова форма державного керівництва економікою регулюється Господарським кодексом України.

Від форм державного керівництва економікою слід відрізняти методи державного керівництва економікою.

Методи державного керівництва економікою - це передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів гос­подарського життя з метою отримання необхідного для суспільства результату. Розрізняють адміністративні та економічні методи.

Адміністративні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається прямим наказом компетентного органу, що підлягає обов'язковому та однозначному виконанню суб'єктом господарювання. Ці методи мають як пози­тивні сторони (вони є швидкодіючими, тобто необхідний результат досягається через незначний проміжок часу), так і негативні (не враховуються належним чином економічні інтереси виконавців.

Економічні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається через економічний інтерес виконавців. Останнє обумовлює надійність дії цих методів, що становить їх позитивну якість. Водночас економічні методи мають негативний бік - повільність дії, бажаний для суспільства результат настає через значний проміжок часу .

До економічних методів слід віднести:

1. встановлення податкових пільг;

2. державне кредитування суб'єктів господарювання;

3. надання дотацій;

4. застосування господарсько-правових санкцій за порушення встановленого державою порядку у сфері господарювання;

5. можливість встановлення законом особливостей здійснення конкурентно-антимонопольної політики у сфері державного та комунального секторів економіки;

6. можливість визначення законом особливостей застосування процедури банкрутства до підприємств цих секторів.