3.4. Пріоритети зміцнення економічної безпеки регіонів України

Необхідність забезпечення економічної безпеки України та її регіонів наголошується у щорічних Посланнях Президента України до Верховної Ради України та в інших нормативно-правових актах, зокрема – в Указі Президента України „Про стратегію національної безпеки України” №105/2007 від 12.02.2007р. Проте зазначені нормативно-правові акти не містять конкретних механізмів зміцнення економічної безпеки на регіональному рівні. Не передбачені механізми забезпечення регіональної економічної безпеки у жодній з регіональних стратегій чи програм соціально-економічного розвитку тощо.

21 липня 2006 р. постановою Уряду було затверджено Державну стратегію регіонального розвитку України на період до 2015 року. Документом визначено ключові проблеми, на вирішення яких будуть спрямовані заходи державної політики розвитку регіонів протягом наступних 10 років. Відповідно до Стратегії державна регіональна політика має бути спрямована насамперед на розв’язання таких проблем: підвищення інвестиційної привабливості регіонів та інноваційної активності в них; розвиток виробничої та соціальної інфраструктури; мінімізацію регіональних диспропорцій у сфері соціально-економічного розвитку регіонів; посилення міжрегіональних зв’язків; раціональне використання людського потенціалу. Відповідно, на період до 2015 року Стратегією визначено чотири стратегічні завдання у сфері регіонального розвитку:

- підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їх ресурсного потенціалу;

- розвиток людських ресурсів;

- розвиток міжрегіональної співпраці;

- створення інституційних умов для розвитку регіонів.

Як видно, про забезпечення економічної безпеки регіонів не йдеться, а надто, жодних спроб внести зміни до зазначеного документа з урахуванням сучасної економічної ситуації зроблено не було.

З іншого боку, аналіз світового досвіду свідчить, що основними засадами подолання депресивності та диспропорційності розвитку регіонів як ключового завдання регіональної економічної політики в умовах кризи є такі:

1. Удосконалення організаційних та методологічних підходів щодо державного регулювання, управління процесами регіонального розвитку та фінансової підтримки впровадження програм регіонального розвитку.

2. Проведення комплексу організаційних заходів щодо залучення (на взаємовигідних засадах) до реалізації програм регіонального розвитку місцевого бізнесу і місцевої громадськості; посилення прозорості та ефективності цього процесу.

3. Забезпечення реальної участі регіонів у реалізації загальнодержавних програм, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету та реалізуються на території певного регіону.

4. Удосконалення механізму розподілу субвенцій, що виділяються з державного бюджету для підтримки розвитку економіки регіонів.

5. Посилення фінансових можливостей місцевих бюджетів за рахунок збільшення їх дохідної частини (у тому числі за рахунок запозичень на внутрішньому ринку, інших форм залучення коштів).

5. Суттєве посилення ролі та значення регіональних фінансових інститутів (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, венчурних інвестиційних фондів тощо) з метою накопичення фінансових ресурсів та їх застосування у фінансуванні програм регіонального розвитку [4].

Криза поставила перешкоди процесам подальшої економічної консолідації країни. З метою недопущення поглиблення таких тенденцій в Україні має активізуватись діяльність місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування в процесі розробки і запровадження дієвої регіональної політики. З метою недопущення подальшого посилення негативного впливу кризи на міжрегіональні економічні відносини та внутрішній стан розвитку територій на порядку денному постало завдання використання принципово нових заходів щодо перетворення регіональних господарських структур на ефективні господарюючі суб’єкти. Вирішення двоєдиного завдання – формування інтегрованого простору і зменшення прямого впливу держави на регіони можливе за рахунок вжиття окремих інституційних та практичних заходів, спрямованих на забезпечення нової якості регіонального розвитку.

Необхідність відновлення докризових позитивних соціально-економічних тенденцій, подолання депресивності регіонів вимагає від органів влади державного, регіонального і місцевого рівня, а також органів місцевого самоврядування посилити увагу до питань, пов’язаних із зміною пріоритетів регіональної політики, виведення її на якісно новий рівень розвитку. Як зазначив Президент України, «Майбутнє – за створенням гнучкої системи державного управління, де сильні, відповідальні регіони гармонійно взаємодіяли б із сильним, ефективним центром» [9].

З огляду на це, політика держави щодо забезпечення економічної безпеки регіонів повинна базуватися на наступних пріоритетах:

• упорядкування правових основ економічних і політичних взаємин «центр-регіони»;

• усунення основних протиріч міжбюджетних відносин;

• збереження економічного контролю держави над стратегічними і галузеутворюючими об'єктами і природними ресурсами;

• диференційована цільова підтримка підприємств, особ­ливо містоутворюючих, у депресивних регіонах;

• сприяння розвитку малого і середнього підприємництва, налагодженню партнерських зв’язків у цій сфері;

- забезпечення зовнішньоекономічної безпеки регіонів і держави, підтримання оптимального співвідношення експортоорієнтованого та імпортозамінного виробництва.

Забезпечення економічної безпеки на регіональному рівні можливе лише за умов розробки ефективних заходів регулювання та підтримки депресивних територій. З іншого боку, врахування регіональної специфіки середовища економічної безпеки вимагає поєднання державних заходів, спрямованих на реалізацію державної політики в регіонах; спільних заходів центру та регіонів, які передбачають державну підтримку та стимулювання активізації внутрішнього потенціалу регіонів, а також регіональних заходів, спрямованих на вирішення власних економічних проблем.

Адаптація світового досвіду мінімізації проявів диспропорційності розвитку (як основного завдання структурної регіональної економічної політики) до реалій України передбачає:

1. Удосконалення організаційних та методологічних підходів щодо державного регулювання, управління процесами регіонального розвитку та фінансової підтримки впровадження програм регіонального розвитку.

2. Проведення комплексу організаційних заходів щодо залучення (на взаємовигідних засадах) до реалізації програм регіонального розвитку місцевого бізнесу і місцевої громадськості; посилення прозорості та ефективності цього процесу.

3. Забезпечення реальної участі регіонів у реалізації загальнодержавних програм, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету та реалізуються на території певного регіону.

4. Удосконалення механізму розподілу субвенцій, що виділяються з державного бюджету для підтримки розвитку економіки регіонів.

5. Посилення фінансових можливостей місцевих бюджетів за рахунок збільшення їх дохідної частини (у тому числі за рахунок запозичень на внутрішньому ринку, інших форм залучення коштів).

5. Суттєве посилення ролі та значення регіональних фінансових інститутів (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, венчурних інвестиційних фондів тощо) з метою накопичення фінансових ресурсів та їх застосування у фінансуванні програм регіонального розвитку [4].

Враховуючи це, подолання депресивності окремих територій та забезпечення збалансованого розвитку регіонів в умовах посткризового відновлення має базуватись на таких засадах:

- пріоритетом у застосуванні механізмів стимулювання розвитку регіонів має бути необхідність зміцнення економічної цілісності держави, розширення партнерських відносин між регіонами та міжрегіональної інтеграції;

- необхідно суттєво активізувати використання інструментів стимулювання розвитку регіонів, передбачених Законом України “Про стимулювання розвитку регіонів”, зокрема, угод щодо регіонального розвитку;

- головні зусилля центру повинні спрямовуватись на створення рамкових умов для того, щоб регіони власними силами могли проводити необхідні структурні зміни. Відтак, потрібно неухильно зміщувати акценти від прямого бюджетного фінансування до опосередкованих інструментів стимулювання регіонального розвитку;

- питання надання цілеспрямованого державного сприяння повинне розглядають лише в тих регіонах, які не здатні самостійно вирішити проблеми структурної адаптації.

З метою недопущення подальшого посилення негативного впливу кризи на міжрегіональні економічні відносини та внутрішній стан розвитку територій на порядку денному постало завдання використання інших заходів щодо перетворення регіональних господарських структур на ефективні господарюючі суб’єкти. З огляду на загальний курс децентралізації (і в тому числі економічних ресурсів) більша увага має бути зосереджена на активізації регіонами власних зусиль. Складовими цього є такі заходи: пошук джерел та шляхів активізації внутрішнього потенціалу розвитку, оптимізація механізмів міжрегіональної взаємодії на основі взаємовигідного узгодження економічних інтересів, реформування інституційного забезпечення регіонального розвитку та становлення нової ролі держави у розробці та реалізації регіональної політики. Вирішення двоєдиного завдання – формування інтегрованого простору і зменшення прямого впливу держави на регіони можливе за рахунок вжиття окремих інституційних та практичних заходів.

1. Нова якість регіонального розвитку передбачає, перш за все, нову роль держави у регулюванні регіонального соціально-економічного розвитку. Держава повинна відійти від патерналістських принципів стосовно забезпечення регіонального розвитку і більше уваги приділяти стимулюючим механізмам. Із цією метою доцільно:

2. У щорічних законах про Державний бюджет України відповідно до „Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р.” не тільки передбачати бюджетні програми фінансування регіонального розвитку, але і розширити обсяги цільового фінансування – субвенцій (умовні трансферти) на виконання інвестиційних проектів, а також унормувати обов’язковість повернення цих субвенцій у разі їх неефективного та/або нецільового використання.

3. Активізувати процес укладання державних контрактів (із державними підприємствами) та формування державних замовлень (із приватними) як таких, що здатні забезпечити як ефективне та цільове витрачання державних коштів, так і вирішення окремих суспільних потреб.

4. Застосовувати економічні стимулюючі механізми стосовно регіональної економіки більшою мірою до регіонів, які мають середні показники розвитку, оскільки саме вони становлять основу міцності та стабільності розвитку, забезпечують консолідацію простору та недопущення дезінтеграційних тенденцій.

5. Унормувати у Законі України „Про стимулювання розвитку регіонів” надання податкових пільг та кредитів для суб’єктів, що здійснюють міжрегіональні проекти без залучення коштів державного бюджету.

6. Відповідно до Закону України „Про соціальні послуги”, унормувати можливість залучення приватного сектора до фінансування надання соціальних послуг з метою скорочення навантаження на місцеві бюджети (витрати на соціальну сферу складають понад 80 % усіх витрат) – з тим, щоб вивільнені кошти могли направлятися на фінансування потреб місцевого розвитку.

7. Розробити проект Закону стосовно формування регіональних фондів підтримки регіонів за рахунок місцевих ресурсів, без залучення коштів держави.

8. Органам місцевого самоврядування та місцевим органам виконавчої влади сприяти поглибленню виробничої кооперації підприємств різних регіонів, розробці спільних інвестиційних проектів.

Забезпечити мобілізацію внутрішніх ресурсів регіонального розвитку та раціоналізацію їх використання можливі за рахунок наступних дій:

- створення у регіонах виробництв, що не потребують специфічних ресурсів та тяжіють до внутрішнього ринку (текстильна, легка промисловість, переробка сільськогосподарської продукції тощо);

- випереджаючий розвиток та підтримка локального малого підприємництва;

- формування сприятливого інвестиційного клімату, створення підґрунтя для державного фінансування регіонального розвитку на договірних засадах;

- використання зовнішньоекономічного потенціалу регіонів, їх прикордонного розташування та експортоорієнтованого виробництва;

- зміцнення фінансової дієздатності громад за рахунок упорядкування міжбюджетних відносин, розширення фіскальної бази місцевих бюджетів та пошуку небюджетних ресурсів;

- розвиток регіональної та міжрегіональної інфраструктури, реалізація інвестиційних проектів, що мають короткостроковий мультиплікативний ефект;

- залучення приватного сектора до реалізації регіональних і місцевих проектів, розвиток соціально відповідального бізнесу;

- розвиток сучасних форм міжтериторіальної економічної інтеграції та кооперації для спільного освоєння ресурсів та вирішення проблем розвитку територій.

Узгодження різноспрямованих інтересів регіонів має відбуватися не тільки на основі інтенсифікації міжрегіонального обміну товарами та фінансовими ресурсами, але і за рахунок акумулювання коштів для розбудови транспортних коридорів, спільного інвестування виробничих об’єктів та установ сфери послуг. Таке співробітництво зменшить дестимулюючі мотиви у високорозвинених регіонів стосовно необхідності „утримання” ними інших регіонів. Криза поставила перешкоди процесам подальшої економічної консолідації країни. З метою недопущення поглиблення таких тенденцій в Україні має активізуватись діяльність місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування в процесі розробки і запровадження дієвої регіональної політики. З метою недопущення подальшого посилення негативного впливу кризи на міжрегіональні економічні відносини та внутрішній стан розвитку територій на порядку денному постало завдання використання принципово нових заходів щодо перетворення регіональних господарських структур на ефективні господарюючі суб’єкти.