Регіональна нерівномірність обсягів інвестування, разів

Показники інвестиційної діяльності	на 1 квітня 2009 р.		на 1 квітня 2010 р.
	без м.Києва	з м.Києвом	без м.Києва	з м.Києвом
Капітальні інвестиції	11,45	18,44	13,81	25,08
Прямі іноземні інвестиції	46,73	244,54	188,87	332,30

За результатами першого кварталу 2009 і 2010 рр., нерівномірності за обсягами капітальних інвестицій складали відповідно 18,44 разу та 25,08 разу (з урахуванням м. Києва), а прямих іноземних інвестицій – 244,54 та 332,30 разу. Причому нерівномірність в обсягах інвестування значно збільшилась – в основному за рахунок збільшення обсягів інвестування у м. Києві та промислово розвинених регіонах. Причинами такого становища, крім об’єктивних причин - розміщення офісів головних компаній – є наявність більшого числа об’єктів інвестування, розвиненої інфраструктури, переважання серед уподобань інвесторів сфер, які здатні дати швидкий прибуток, тобто підприємств та організацій фінансового, посередницького сектора та сфери послуг.

Отже, тенденції соціально-економічного розвитку регіонів України у 2009 р. та у першому кварталі 2010 р. загалом формувалися під впливом кризових явищ останньої чверті 2008 р. і характеризувалися продовженням депресивного стану розвитку.

Попри те, що за підсумками січня-жовтня 2010 року позначились позитивні тенденції розвитку регіонів, що свідчить про активізацію процесів післякризового відновлення, такі тенденції варто вважати неоднозначними: поряд позитивною динамікою базових галузей регіональної економіки помітне поглиблення існуючих структурних диспропорцій.

Так, приріст промислового виробництва мав місце у 23 регіонах, в тому числі найбільше у Закарпатській (на 42,3 %), Рівненській (на 29,8) та Волинській (на 24,3) областях, зниження – у Івано-Франківській (на 7,6), Сумській (на 9,2), Херсонській (на 1,2) та Чернігівській (на 0,2 відсотка) областях. Менш динамічно розвивалось сільськогосподарське виробництво. Зниження сільськогосподарського виробництва мало місце у 11 регіонах, в тому числі найбільше у Харківській (на 14,1 %) та Чернігівській (на 13,2) Луганській (10,0) областях, приріст – у 13 регіонах, в тому числі найбільше у Одеській та Черкаській (на 8,4 %) областях тощо. Середньомісячна заробітна плата зросла в середньому по країні на 19,5 %; серед регіонів темпи приросту заробітної плати коливалися від 0,9% у Чернігівській області до 7,5% у Закарпатській.

Динамічно розвивалась зовнішньоторговельна діяльність регіонів. У січні-серпні обсяги експорту товарів наростили 22 регіони (удвічі – Луганська та Полтавська; у півтора разу – Дніпропетровська, Черкаська і Донецька області). Попри зростання імпорту товарів у всіх регіонах, 14 з них мали позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, а для «промислової четвірки» (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька області) експорт сумарно перевищує імпорт майже утричі.

Слід відзначити, що економічне зростання 10 місяців 2010 року має яскраво виражений екстенсивний характер. Так, зокрема, у першому півріччі обсяг інвестицій в основний капітал зменшився загалом по Україні на 7,4 %, при цьому падіння зафіксовано у 20 регіонах, найбільше – у Волинській (-43,6 %), Чернівецькій (-40,6), Харківській (-40,1) та Херсонській (-34,8) областях. Майже непомітним було зростання обсягу прямих іноземних інвестицій (на 1,2 % по країні), при цьому, воно відбулось переважно за рахунок м. Києва (3,8 %) та Дніпропетровської області (1,7 %). Низька інвестиційна активність зумовила зменшення обсягів будівельних робіт, що спостерігалось у 22 регіонах. Найбільше знизили обсяги будівництва у січні-жовтні підприємства Закарпатської (на 43,3 %) та Чернівецької (48,5) областей. У зазначений період інновації впроваджувало лише кожне восьме підприємство, при чому одні з найнижчих показників інноваційної активності характерні для підприємств промислових регіонів – Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської областей.

Загалом, аналіз кризових тенденцій та їх впливу на функціонування регіональних господарських структур створив ситуацію, яку внаслідок впливу різного роду чинників та різного ступеня їх інтенсивності було складно передбачити. Очікуваним було зменшення показників розвитку у будівництві, обсягах зовнішньої торгівлі товарами, оскільки ці сфери діяльності напряму замкнуті на інвестиційні потоки. Відповідно, це спричинило погіршення ситуації на ринку праці та у сфері формування доходів та витрат населення. Натомість, невразливість сільськогосподарського виробництва та частково сфери послуг до кризових проявів дозволяють говорити про те, що сільськогосподарська галузь та загалом агропромисловий комплекс можуть стати вагомими чинником для відбудови тих регіонів, де переважає сільськогосподарське виробництва, тією стабільною основою, що в майбутньому складе основу стабільного розвитку і загалом не допустить розширення переліку депресивних територій.

Наслідки кризового періоду в умовах інерційного характеру розвитку регіонів, відсутність заходів протидії кризовим явищам з боку держави породили ряд серйозних ризиків та загроз економічній безпеці регіонів, що найбільшою мірою проявились у першій половині 2009 року:

- соціально-економічна нерівномірність регіонального розвитку, накладена на кризові явища, потенційно небезпечна з огляду на можливість виникнення відцентрових тенденцій та формування локальних осередків соціального невдоволення в регіонах;

- втрата інноваційного потенціалу розвитку внаслідок змін у структурі промислового виробництва, посилення сировинної спрямованості економіки, збільшення її ресурсо- та енергомісткості (так, зокрема, частка інноваційно активних підприємств у регіонах – промислових лідерах: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Харківська області, - ледве перевищує 10 % і не досягає середнього рівня по Україні);

- надмірна орієнтація на традиційні ресурси та фактори конкурентних переваг у регіонах, занижена вартість робочої сили, що в комплексі ще більше гальмує інноваційні процеси;

- вичерпання ресурсів внутрішнього капіталовкладення, зниження здатності до капіталотворення та інноваційного розвитку регіонів обумовлює зростання залежності виробництва від зовнішніх джерел інвестування, і це стало ключовим чинником „провалу” політики надання переваг внутрішнім джерелам інвестування;

- ослаблення зовнішньоекономічних позицій експортоорієнтованих регіонів внаслідок зміни кон’юнктури та зростання конкуренції на світових ринках сприятиме збільшенню негативного сальдо зовнішньої торгівлі товарами у регіонах – лідерах промислового розвитку;

- збільшення структурних диспропорцій на ринку праці, посилення мобільності робочої сили в межах країни, зневіра населення у результатах власної економічної активності породжує утриманські настрої відносно держави;

- скорочення податкової бази внаслідок зменшення кількості виробничих суб’єктів - платників податків є небезпечним для територіальних одиниць із переважанням місто- та бюджетоутворюючих підприємств; ліквідація загрожує й об’єктам соціальної інфраструктури, що знаходяться на балансі таких підприємств та фінансуються за рахунок місцевого бюджету;

- зменшення обсягів бюджетного фінансування соціальної сфери може спричинити сплески соціального невдоволення, погіршити демографічну ситуацію.

Проблеми економічного розвитку закономірно спричинили ряд серйозних соціальних ризиків у регіонах України, які накладаються на дію наступних чинників:

- недосконалість законодавчого регулювання прав органів місцевого самоврядування щодо здійснення повноважень у сфері соціального забезпечення;

- відсутність реально гарантованих зобов'язань держави щодо фінансового забезпечення соціальної сфери на місцевому рівні;

- постійне недофінансування соціальних видатків та неефективність механізмів витрачання коштів місцевих бюджетів;

- розпорошеність бюджетних ресурсів та неможливість концентрації бюджетних коштів на пріоритетних напрямках соціального розвитку територіальних громад;

- низький рівень оплати праці зайнятих у соціальній сфері;

- відсутність у місцевої влади реальних стимулів і механізмів для пошуку додаткових джерел фінансових ресурсів та наявність невиправданих перешкод для спрямування додаткових коштів на розвиток соціальної сфери.

Таким чином, сучасні тенденції регіонального розвитку посилюють окремі негативні моменти макроекономічних показників розвитку, загострюють протиріччя та породжують ризики виникнення нових проблем. Вагомим наслідком кризових тенденцій у міжрегіональному вимірі стало виокремлення групи регіонів, які раніше характеризувалися середніми показниками розвитку, а у після кризовий період продемонстрували стабільність розвитку, незначне потерпання від макроекономічних впливів. Тому, це ще раз підтверджує тезу про те, що саме регіони, які характеризуються середніми показниками розвитку, завжди мають становити основу міцності держави, і саме на їх розвиток переважним чином маю спрямовуватися стимулюючий вплив держави. До цих регіонів можна віднести такі регіони: Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Хмельницька, Черкаська області. Відповідно до формування „середнього прошарку регіонів”, традиційний поділ регіонів України на донорів, нейтральних, реципієнтів та депресивних (у плані їх внеску до ВВП країни та до Державного бюджету) стає застарілим, а політика держави (бюджетна, промислова та інвестиційна) відносно розвитку регіонів потребує перегляду та коригування.