- •Розділ ііі регіональний вимір економічної безпеки україни
- •3.1. Сутність регіональної економічної безпеки
- •3.2. Ризики регіонального розвитку України
- •Регіональна нерівномірність обсягів інвестування, разів
- •3.3. Диспропорційність як основна загроза регіонального розвитку
- •Чинники і критерії депресивності регіону [7]
- •3.4. Пріоритети зміцнення економічної безпеки регіонів України
- •Література до розділу ііі
Чинники і критерії депресивності регіону [7]
Групи чинників |
Чинники депресивності регіону |
Критерії визначення рівня відповідного чинника |
1.Економічні чинники |
1.Відсутність розвиненого виробництва |
|
2.Неефективна матеріальна структура виробництва і його загальний склад |
|
|
3.Недостатнє використання трудових ресурсів |
|
|
4.Рівень бюджетного самофінансування регіону |
|
|
5.Порушення оптимальності у співвідношенні різних видів капіталу |
|
|
2.Соціальні чинники |
1.Низький рівень життя |
|
2.Високий рівень безробіття в регіоні |
|
|
3.Нерозвиненість інтелектуального потенціалу регіону |
|
|
3.Демогра-фічні чинники |
Неоптимальна демографічна структура населення |
|
4.Природно- географічні чинники |
1.Негативна дія природно-кліматичних умов |
|
2.Невигідне географічне положення території (транспортний чинник) |
|
|
3.Обмеженість природних ресурсів |
|
|
5.Екологічні чинники |
1.Рівень екологічного стану та екологічного забруднення території |
|
2.Високе техногенне екологічне навантаження на природу |
|
|
3.Збільшення витрат виробництва через екологічні обмеження |
|
Виявилося, що одні з них (передання бюджетних коштів із державного бюджету у вигляді трансфертів, створення спеціальних (вільних) економічних зон) потребують перегляду і зміни цільового спрямування, інші були малоефективними (нормативно-правове регулювання регіонального розвитку), треті потребують більш активного залучення до практики регіонального розвитку (укладання угод між центральними органами влади та обласними радами).
З огляду на необхідність вирівнювання диспропорцій в межах всієї країни це лише підкреслює важливість вжиття додаткових заходів щодо перерозподільних процесів на регіональному рівні. Однак, при цьому не слід забувати про загальну мету трансформацій – зниження патерналістського впливу держави на регіональні відтворювальні процеси. Тому коригуючі заходи мають носити точковий характер і бути по можливості заходами непрямого впливу.
В основі зазначених проблем розвитку регіонів лежать значні структурні диспропорції регіональних економік та ряд дисбалансів системного характеру, основними з яких є:
екстенсивний характер розвитку регіональних економічних комплексів;
слабкі міжрегіональні коопераційні зв'язки, посилення тенденцій до замкненості регіональних господарських комплексів;
низька інвестиційна привабливість регіонів та недостатня інноваційна активність у них;
посилення тенденцій моноструктурного розвитку виробництва у багатьох регіонах;
тенденція до концентрації ресурсів у великих містах та окремих потужних локальних монофункціональних центрах;
нерозвинена виробнича, транспортна та соціальна інфраструктура у регіонах;
нераціональне використання людського потенціалу тощо.
З огляду на це, основною метою політики держави у сфері соціально-економічного розвитку регіонів посткризового періоду має стати подолання фрагментарності, збалансування галузевих пропорцій, активізація коопераційних зв’язків між господарськими комплексами різних регіонів та, в кінцевому підсумку, досягнення позитивних зрушень у показниках рівня життя населення.