1.2 Метод самовиховання та формування свідомості як ефективний метод у процесі трудового виховання учнів птнз

У демократичному суспільстві, в якому взаємини між людьми базуються, перш за все, на принципах гуманізму, повноцінна діяльність кожної особи може бути ефективною, якщо вона спирається на свідомість і переконання. Тому група методів, направлена на формування цих якостей, є визначальний.

Часто у важливих життєвих ситуаціях вчиться бракує чіткість переконань, єдність слова і справи, суспільна активність, які заступають користолюбство, хворобливе прагнення розваг, несформованості естетичних смаків. Такі риси виявляються і в достатньо інтелектуально розвинених дітей, які теоретично всі обґрунтовують правильно. Тому педагог повинен створити умови для усвідомленого осмислення і застосування знань в повсякденному житті.

Вплив на свідомість - це вплив на розум і відчуття людини з метою формування позитивних якостей і подолання негативні. Основним його засобом є слово вчителя, яке повинне добродійно впливати на розвиток особи. Проте слово педагога не має бути жорстким, грубим, холодним. Основні методи впливу на свідомість особи - бесіда, лекція (розповідь, повідомлення, моральна проповідь), дискусія, диспут.

Лекція - розгорнений, системний викладу доступній формі певної соціально-політичної, моральної, естетичної проблеми. Логічним центром лекції є яке-небудь теоретичне узагальнення, що відноситься до сфери наукового пізнання. Переконливість доказів і аргументів, обґрунтованість і композиційна стрункість, не награний пафос, живе, і задушевне слово вчителя визначають ідейний і емоційний вплив лекцій. Учні особливо чуйно відгукуються на яскравий і самостійний стиль мислення педагога, на його уміння знайти оригінальний, несподіваний поворот теми, відокремити факт від думки про факт, виразити своє особисте відношення до матеріалу, що повідомляється. Широкий розвиток засобів масової інформації породило явище форсованій обізнаності учнів про різні події і сторони сучасного миру. З цим, зазвичай, не можна не погодитися. В той же час неважко побачити, що багатьом учням півпізнавання представляється дійсним знанням. У цих умовах тим більше необхідно привчати що вчаться виходити за межі очевидного, робити перехід від явища до суті.

Лекція має бути старанно підготовлена щодо змісту, стилю, методичних прийомів. Вона дає можливість слухачеві концентрувати свою увагу на основних моментах пропонованого матеріалу. Безпосереднє спілкування дозволяє в ході процесу зорієнтувати виклад для більш дохідливого сприйняття саме цієї аудиторії; сама методика читання лекції допускає елементи діалогу, за домінанти монологу. Лекція для слухачів має бути прозорою в інформаційному сенсі.

Різновидом лекційного викладу є повідомлення. На відміну від лекцій воно коротше, узкопланове, компактне. Використовують його під час теоретичних семінарів, науково-практичних конференцій, засідань творчих груп, зборів.

Розповідь - це послідовний виклад переважно фактичного матеріалу, здійснюваний в описовій або оповідаючій формі. Він широко застосовується у викладанні гуманітарних предметів, а також при викладі біографічного матеріалу, характеристиці образів, описі предметів, природних явищ, подій суспільного життя. До розповіді, як до методу педагогічної діяльності висувається ряд вимог: логічність, послідовність і довідність викладу; чіткість, образність, емоційність; облік вікових особливостей, зокрема відносно тривалості (10 хвилин в початкових класах і 30 хвилин в старших).

Бесіда - метод виховання і отримання інформації про особу за допомогою безпосереднього словесного спілкування. Основне в бесіді - це ретельно продумати систему питань, які поступово підводять нових знань, що вчаться до отримання. Готуючись до бесіди, викладач, як правило, повинен відзначати основні, додаткові, навідні, уточнюючі питання. Індуктивна бесіда зазвичай переростає в так звану евристичну, оскільки що вчаться від приватних спостережень приходять під допомогою викладача до загальних виводів. При дедуктивній побудові бесіди дається спочатку правило, загальний вивід, а потім організовується його підкріплення, аргументація.

Бесіда - діалогічна взаємодія, яка допускає реалізацію інформативною (передача і прийом інформації), регулятивно-комунікативною (вплив на поведінку учасників спілкуванням), афектно-комунікативною (вираз і передача емоцій і переживань) функцій спілкування.

Бесіда як виховний метод розділяється на види: фронтальна (групова, колективна) і індивідуальна.

Фронтальна (групова, колективна) бесіда - питання, поставлені до всіх учнів. Найчастіше її проводять з аудиторією на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статеву, естетичну і ін. Головне - спонукати подій, що вчаться до оцінювання, вчинків, явищ суспільному життю, сформувавши в них відповідне відношення до них.

Особливі труднощі для початкуючого викладача представляють індивідуальні бесіди. На жаль, такі бесіди найчастіше проводяться у зв'язку з нерідко виникаючими локальними конфліктами, порушеннями дисципліни. До такого роду фактів, викладач реагує або негайно, або шляхом відстроченої бесіди. Але буде краще, якщо індивідуальні бесіди проводяться по заздалегідь наміченому плану, в певній системі. Тоді вони носять характер, що випереджає, вносять індивідуальний коректив до загальної програми педагогічних впливів.

Диспут - вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, які хвилюють його учасників.

Тематика диспутів повинна спонукати що вчаться до глибоких роздумів, пошуку власних вирішень обговорюваної проблеми. Диспут дає можливість аналізувати поняття і доводи, захищати свої погляди, переконувати людей про правильність своєї думки. Для участі в диспуті має бути виражена своя точка зору, потрібно знайти сильні і слабкі сторони протилежної думки, підібрати докази, які спростовують помилковість одній і підтверджують достовірність іншої точки зору. Диспут учить мужності відмовитися від помилкової точки зору в ім'я істини.

Диспути потребують ретельної підготовки, що передбачає підготовчий, основний і завершальний етап. Основні завдання підготовчого етапу: визначення теми, цілі диспуту, створення організаційної групи, ділення обов'язків, вибір ведучого, анкетування. Основний етап передбачає розвиток диспуту на основі сформульованих питань, які повинні стимулювати роздуми учнів над проблемою, сформувати власне відношення до неї. Завершальний етап передбачає короткий аналіз диспуту, найхарактерніших позицій, підходів до вирішення проблем, заохочувальні оцінки найактивніших учасників диспуту, визначення нових дискусійних проблем. Дійсний педагог не поспішає відкидати помилкові думки, не дозволить собі грубо втручатися в суперечку, безапеляційно нав'язувати свою точку зору. Він має бути делікатним і терплячим, пристрасним і гнівним, непохитним і іронічним. Така манера нікого не кривдить і не принижує, не відбиває в учнях бажання брати участь в полеміці і відверто виражати свої погляди. Всяка недомовленість залишає можливість до роздумів, перекручених припущень, неправильних тлумачень.

Дискусія - метод групового обговорення проблеми з метою з'ясування істини шляхом зіставлення різних думок.

Часто дискусією називають суперечку, суперечку осіб. Для неї характерні чіткість мети, компетентність, науковий підхід до проблеми, пошана до аргументів опонента, послідовна критика міркувань учасників обговорення.

У структурі цілісного педагогічного процесу використовується метод прикладу. Свідомість учня, що формується, постійно шукає опору в зразках, що реально діють, живих, конкретних, які втілюють засвоювані ними ідеї і ідеали. Цьому пошуку активно сприяє явище спадкоємства, що є психологічною основою прикладу, як методу педагогічного впливу. Спадкоємство немає сліпого копіювання: воно формує в учнях дії нового типу, що як збігаються в цілому з ідеалом, так і оригінальні, подібні по провідній ідеї прикладу. Шляхом спадкоємства у молодої людини формуються соціально-моральні цілі особової поведінки, суспільно сформовані способи діяльності.

Характер наслідувальної діяльності змінюється з віком, а також і у зв'язку з розширенням соціального досвіду учня, залежно від його інтелектуального і морального розвитку. Якщо молодший школяр зазвичай вибирає собі для наслідування готові зразки, які впливають на нього зовнішнім прикладом, то у підлітків наслідування супроводжується більш-менш самостійними думками, носить виборчий характер. У юності спадкоємства істотне перебудовується. Воно стає свідомішим і критичною, спирається на активну внутрішню переробку сприйманих зразків, пов'язано із зростанням ролі ідейно-моральних і цивільних мотивів.

Таким чином, наслідуваність і заснований на ній приклад можуть і повинні знайти гідне застосування в педагогічному процесі. Виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особи, що на виховання особи можна впливати тільки особою. У очах учнів тільки на той вчинок заслуговує спадкоємство, що зроблений авторитетною і поважаною людиною. Це повною мірою відноситься і до викладача. Викладач всією своєю поведінкою і у всіх своїх вчинках і діях повинен служити для учнів прикладом, бути зразком високої моральності, переконаності, культури, принциповості і широкої ерудиції.

Самовихова́ння — свідома діяльність людини, спрямована на ви­роблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Передусім самовиховання потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для збагачення учнів знаннями і уміннями проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, по­чуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність само­виховання, методи і прийоми роботи над собою.

Важливим аспектом самовиховання є логічне мислен­ня, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє ви­робленню вимогливості до себе як постійної риси характе­ру, без якої неможливо досягти успіху. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають уч­нів до самоаналізу.

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не зане­падати духом від невдач. Тому слід залучати учнів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організова­ність, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця, перекону­ючись, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим, хто їх не має.

Успішність процесу самовиховання значною мірою за­лежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртова­ному колективі, де панує здорова громадська думка, ат­мосфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.

Висновки до теоретичного розділу

Мета трудового виховання лежить в створенні умов для розвитку і самореалізації особи, її професійного самовизначення, самовираження і самоствердження, як громадянина України, здатного ефективно працювати і укріплювати незалежне держави.

Трудове виховання - процес залучення що вчаться до багатообразних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передачі ним певного трудового досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості і свідомості людини праці.

Трудове виховання дитини починається з формування в сім'ї і школі елементарних уявлень про трудові обов'язки. Праця була і залишається необхідним і важливим засобом розвитку психіки і моральних представлень особи. Трудова діяльність повинна стати для учнів природною фізичною і інтелектуальною потребою. Дуже важливим моментом в системі трудового виховання є і положення про те, що праця дозволяє якнайповніше і яскраво розкрити природні завдатки і схильності людини. Аналізуючи готовність учня до трудового життя, потрібно думати не тільки про те, що він може дати суспільству, але і про те, що праця дає особисто йому. У кожній людині дрімають завдатки якихось здібностей. Ці завдатки як порох: щоб запалити, необхідна іскра.

Вплив на свідомість - це вплив на розум і відчуття людини з метою формування позитивних якостей і подолання негативні. Основним його засобом є слово викладача, яке повинне добродійно впливати на розвиток особи. Проте слово викладача не має бути жорстким, грубим, холодним. Все, що ми називаємо вихованням, є велика творчість повторення себе в Людині.

Трудове виховання складає фундамент творчої активності і результативності в учбовій діяльності, в цивільному і моральному становленні особистості.