5. Мотивування

Від мотивації і мотиву слід відрізняти мотивування. Коли людину запитати, що її спонукало до певної діяльності, то вона може навести різні спонукальні фактори (пояснення причин і мотивів поведінки), але це вже буде не мотивом, а мотивуванням. Наприклад, коли людина пояснює, що її спонукає до певної діяльності відчуття обов'язку перед суспільством, то це — не дійсний мотив, а лише мотивування. А дійсні мотиви (тобто те, що в реальності спонукає її) можна встановити лише в результаті психологічного обстеження (тестування, спостереження тощо). Може виявитися, що насправді основним мотивом, котрий спонукав людину вдатися до певних дій, було прагнення сподобатися особам протилежної статі, а не той, котрий вона навела як мотивування. Мотивування - це раціональне пояснення суб'єктом причин власних дій, яке вказує при цьому на соціально бажані для нього (і його соціального оточення) обставини, що нібито спонукали його до вибору певної дії. Мотивування відрізняється від справжніх мотивів поведінки людини і виступає як одна із форм усвідомлення цих мотивів. За допомогою мотивування особистість інколи виправдовує власні дії і вчинки, приводячи їх у відповідність із соціальними (і своїми особистісними) нормами. Мотивування може інколи свідомо використовуватися суб'єктом для приховування справжніх мотивів його поведінки. В цьому аспекті воно пов'язане з психологічним захистом особистості.

На відміну від цілей, мотиви актуально не усвідомлюються суб'єктом: коли ми здійснюємо ті чи інші дії, то в цей момент ми, як правило, не усвідомлюємо мотиви, які їх спонукають. Однак, нам не складно навести мотивування, прои цьому мотивування зовсім не вказує на справжній мотив діяльності.

Усвідомлення мотивів є вторинним явищем, яке виникає тільки на рівні особистості. Для маленьких дітей цієї проблеми просто не існує. Навіть на етапі переходу до шкільного віку, коли у дитини з'являється прагнення іти до школи, справжній мотив, який лежить в основі цього прагнення, прихований від неї, хоча вона легко може навести мотивування.

6. Полімотивованість діяльності. Феномен полімотивації

Як відомо, будь-яка діяльність є полімотивованою, тобто спонукається не одним мотивом, а декількома, часом багатьма мотивами. Полімотивованість діяльності зумовлюється тим, що дії людини визначаються ставленням до предметного світу, до людей, до суспільства, до самого себе. Трудова діяльність, наприклад, суспільне мотивована, але вона спонукається і багатьма іншими зовнішніми та внутрішніми мотивами (матеріальна винагорода, визнання тощо). Так, турбота про свого собаку може відповідати узагальненому мотиву „любові до тварин" і разом з тим, завданню виховання дітей, охорони квартири, необхідності здійснювати корисні для здоров'я прогулянки.

Щодо феномена полімотивації А. Маслоу стверджував, що будь-яка поведінка проявляє тенденцію до детермінованості кількома чи навіть усіма базовими потребами одночасно, а не однією. Залучення якомога більшої кількості потреб (актуалізація більшої кількості спонукальних чинників) підвищує загальний рівень мотивацій діяльності.

Не лише одна і та ж потреба може втілюватися в різних об'єктах, але в одному і тому ж об'єкті можуть втілюватися (опредмечуватися) найрізноманітніші потреби, які взаємодіють одна з одною. Наприклад, оцінка як мотив учіння може втілювати в собі і потребу у схваленні учителя, і потребу бути на рівні власної самооцінки, і прагнення завоювати авторитет друзів (Л. Божович, 1972).

Досить повна схема співвідношення різних мотивів у спонуканні складних видів діяльності була запропонована Б.Додоновим. Згідно з даною схемою діяльность спонукається такою групою мотивів:

1. задоволення від самого процесу діяльності — П;

1. прямий результат діяльності (створений продукт, засвоєні знання тощо)— Р;

2. винагорода за діяльність (плата, підвищення в посаді, слава і т. д.)—В;

3. уникнення санкцій (покарання), котрі загрожували б у разі ухиляння від діяльності чи несумлінного виконання її — Д.

Кожен із цих мотивів може вносити різний вклад у загальну мотивацію діяльності, причому як позитивний, так і негативний. Позначивши кількісну міру такого вкладу за допомогою умовних цифрових індексів, можна отримати формалізоване вираження мотиваційної структури конкретної діяльності. Наприклад, формула П₂Р₀В₃Д₁ стосовно трудової діяльності суб'єкта означає, що процес праці приносить помітне незадоволення, до результатів праці він байдужий, але його мотивує винагорода за роботу і дещо менше — неприємні наслідки її невиконання.

Є всі підстави для припущення, що кількість мотивів, які актуалізуються і спонукають до діяльності, визначають загальний рівень мотивації. Однак, разом з тим, як це продемонстрував Б.Додонов у своїй схемі, багато значить вклад кожного окремого мотиву у загальний рівень мотивації.