25.Організація конструкторської підготовки виробництва.

Основним завданням проектно-конструкторської підготовки виробництва є створення комплекту креслярської документації для виготовлення й випробування макетів, дослідних зразків (дослідної партії), установлювальної серії і документації для сталого серійного або масового виробництва нових виробів з використанням результатів прикладних НДР, ДКР відповідно до вимог технічного завдання.

Зміст і порядок виконання робіт на цій стадії системи СОНТ регламентуються державним стандартом (ДСТ) про єдину систему конструкторської документації (ЄСКД). ДСТ визначає такі стадії конструкторської підготовки виробництва (КПВ), як технічне завдання, технічна пропозиція, ескізний, технічний та робочий проекти.

• 1. сук-ть взаємопов’язаних процесів зі створення нових або модернізації існуючих технічних рішень. Проектування включає такі етапи: 1.технічне завдання – певне завдання, що ми повинні зробити в процесі проектування (перелік робіт, параметри які ми повинні досягти, які рез-ти) Визначає техн.експлуатацію, вир.вимоги до виробу, тобто призначення, принципи роботи, техн.хар-ки, конструктивні особливості, габарити, маса, продуктивність, умови експлуатац. 2.Технічна пропозиція включає: техн-ек.обгрунтування, можливість і доцільність розробки виробу, варіанти конструкції і вибір оптимал. 3.ескізний проект – передбачає конструкт.проробку прийнятого варіанту заг.виду виробу, а також кінематичних, упр.і електричних схем. Приймається констр.рішення проустрій і принципи роботи виробу, який ми проектуємо. 4.техніч.проект. Включає розробку креслень заг.виду вузлів та визначення їх параметрів. 5.робоча докуметція пов’язана з підготовк. повного комплекту креслень виробу, а також складальн, монтажної специфікації. На цьому етапі визначаються остаточні форма, розміри, матеріали, виготовлені деталі, рівень точності обробки і точність виготовленості. Має певні етапи: а) роб.документація на дослідн.зразок і партію, б) коригування документ.за рез-ми випробувань, в) уточнення документ.за рез-ми виготовлення установчої серії або масового В. При проектув.до виробів висуваються такі вимоги: техн.рівень – тобто продукт, точність, надійність, довговічність; патентоспроможність; ергономічні х-ки (психофізіолог.особливості користувача); естетичні вимоги (дизайн); технолог.конструкції (передбачає, що можлив.при наявної вир.бази і технології відтворити конструкцію); конструкт. Спадкоємність (деталі, вузли з попереднього виробу переходять до наступного) і технолог.спадкоємність; уніфікація і стандартизація (привед.до єдиної форми, розміру); еконо.вимоги (собів-ть, ціна); експлуатаційні вимоги (корисні властив, еколог., надійність та інш)

26.Організація технологічної підготовки виробництва.

1. Завданням є: розробка технолог.процесів з мінімумом поточних витрат та інвестицій на В. певного обсягу продукції з належною якістю. Етапи: 1.забезпечення технологічності конструкц.виробу; 2.розробка технолог. процесів включає міжцехові технолог.маршрути руху деталей і складальних одиниць в процесі їх виготовлення, розробка технолог.операцій і процесів на обробку деталей, складання вузлів і виробів в цілому, визнач.норм часу на технолог.операції. Маршрутні технолог.карти розробл.для одиничного та дрібносерійного В.і включають перелік технолог.операцій, устаткування, інструменту, розрядів робіт і норми праці. В масовому і великосерійному В. використовують операційні карти, де вказуються устаткування, інструмент, розряд роботи, норми часу, способи і режими обробки по елементах операц. 3.проектування і виготовлення технолог.оснащення. 4. Налагодження і впровадження спроектованих технолог.процесів.

2.Технологічна підготовка виробництва (ТПВ) становить сукупність заходів, що забезпечують технологічну готовність виробництва, тобто наявність па підприємстві повних комплектів конструкторської і технологічної документації та засобів технологічного оснащення, необхідних для випуску заданого обсягу продукції з установленими техніко-економічними показниками. Це одна з найважливіших стадій системи СОНТ, досить значна за обсягом і складністю. Так, трудомісткість технологічної підготовки стосовно загальної трудомісткості технічного проекту виробу в одиничному виробництві становить 20—25 %, у серійному — 50—55, а у великосерійному і масовому — 60—70 %. Це пов'язано з тим, що якщо рухатися від одиничного виробництва до серійного і далі до масового, то ступінь технологічної оснащеності зростає, а отже, збільшується й обсяг робіт з ТПВ.

ПВ на підприємстві виконується відділами головного технолога, головного металурга, а також технологічними бюро основних цехів, яким підпорядковуються ливарні, ковальські, механічні і складальні цехи. Матеріальною базою для них е інструментальний і модельний цехи, технологічні лабораторії, дослідне виробництво.

Основними етапами ТПВ е:

— розробка технологічних процесів;

— проектування технологічного оснащення і нестандартного устаткування;

— виготовлення засобів технологічного оснащення (оснащення і нестандартне устаткування);

— вивірка і налагодження запроектованої технології і виготовленого технологічного оснащення.

На першому етапі здійснюють вибір раціональних способів виготовлення деталей і складальних одиниць, розробку нових технологічних процесів. Переважно виконуються такі роботи з проектування технологічних процесів:

— вибір виду заготовок;

— розробка міжцехових маршрутів;

— визначення послідовності і змісту технологічних операцій;

— визначення, вибір і замовлення засобів технологічного оснащення;

— установлення порядку, методів і засобів технічного контролю якості;

— призначення і розрахунок режимів різання;

— технічне нормування операцій виробничого процесу;

— визначення професій і кваліфікації виконавців;

— організація виробничих ділянок (потокових ліній);

— формування робочої документації на технологічні процеси відповідно до ЄСТП.

На другому етапі ТПВ проектують конструкції моделей, штампів, пристосувань, спеціального інструмента і нестандартного устаткування, а також розробляють технологічний процес виготовлення технологічного оснащення, що повинне бути досить універсальним, але водночас прогресивним, досконалим і таким, що забезпечує високу якість виготовлених деталей.

На третьому етапі ТПВ виготовляють все оснащення і нестандартне устаткування. Це найбільш трудомістка частина технологічної підготовки (60— 80 % праці і засобів від загального обсягу ТПВ). Тому, як правило, ці роботи проводять поступово, обмежуючись спочатку мінімальною кількістю оснащення першої необхідності, а потім підвищуючи ступінь оснащеності і механізації виробничого процесу до максимальних економічно виправданих меж. На цьому етапі здійснюють перепланування (якщо це необхідно) діючого устаткування, монтаж і випробування нового та нестандартного устаткування й оснащення, потокових ліній і ділянок обробки та складання виробів.

На четвертому етапі ТПВ вивіряють і налагоджують запроектовану технологію; остаточно відпрацьовують деталі та вузли (блоки) на технологічність: перевіряють придатність і раціональність спроектованого оснащення та нестандартного устаткування, зручність розбирання і складання виробу; установлюють правильну послідовність виконання цих робіт; проводять хронометраж механообробних і складальних операцій та остаточно оформляють усю технологічну документацію.

Одним з вирішальних напрямків удосконалення ТПВ є створення Й ефективне використання автоматизованих систем, що базуються на широкому використанні електронних обчислювальних машин (ЕОМ).

Технологічний процес виготовлення виробу становить чітко визначену сукупність виконуваних у заданій послідовності технологічних операцій. Ці операції змінюють форму, розмір й інші властивості деталі (виробу, вузла), а також її стан або взаємне розташування окремих елементів. Та сама операція може вироблятися багатьма способами на різному устаткуванні. Тому вибір ресурсозберігаючого технологічного процесу полягає в оптимізації кожної операції за мінімумом споживання матеріальних, трудових, енергетичних ресурсів.

Важливим показником економічності названих ресурсів є зниження собівартості (економія ресурсів), пов'язане із застосуванням кращого технологічного процесу. Для визначення зниження собівартості (економії) потрібно розрахувати собівартість для кожного з порівнюваних варіантів технологічного процесу. Для спрощення розрахунків економії можна максимально точно визначати і зіставляти не повну, а так звану технологічну собівартість, що включає тільки ті елементи витрат на виготовлення виробу, величина яких різна для порівнюваних варіантів. Елементи собівартості, що є однаковими для цих процесів або незначно змінюються, у розрахунок не беруться. Таким чином, технологічна собівартість — це умовна собівартість, склад її статей непостійний і встановлюється для кожного окремого випадку.