16.Організація проведення ремонтних робіт та технічного обслуговування устаткування.

Система ремонту і технічного обслуговування залежно від характеру і умов експлуатації устаткування може функціонувати в різних організаційних формах: у вигляді послеосмотрової системи, системи періодичних ремонтів або системи стандартних ремонтів. При системі послеосмотрових ремонтів по заздалегідь розробленому графіку виконуються огляди устаткування, в процесі яких встановлюється його стан і складається ведомость дефектів. На підставі даних огляду визначаються терміни і вміст майбутнього ремонту. Система періодичних ремонтів і нормативна її частина покладені в основу типової системи технічного обслуговування і ремонту металло- і деревообробного устаткування. При цій системі плануються терміни і об'єми ремонтних робіт всіх видів. Проте фактичний об'єм робіт коректується при огляді. Ця система знаходить найбільш широке вживання в машинобудуванні. При системі стандартних ремонтів об'єм і вміст їх плануються і строго дотримуються незалежно від фактичного стану устаткування. Ця система базується на точно встановлених нормативах і застосовується до устаткування, непланова зупинка якого недопустима. На основі розрахунків розробляють річні графіки ППР, визначають трудомісткість майбутніх робіт і встановлюють штат ремонтного персоналу.

Ремонт і технічне обслуговування технологічного устаткування на машинобудівних підприємствах здійснюють ремонтно-механічні цехи і ремонтні служби цехів. Залежно від долі робіт, що виконуються виробничими, ремонтно-механічними цехами і цеховими ремонтними службами, розрізняють три форми організації ремонту: централізовану, децентралізованную і змішану. При централізованій формі всі види ремонту, а інколи і технічне обслуговування виробляє ремонтно-механічний цех підприємства (РМЦ). При децентралізованной вони виконуються силами цехових ремонтних баз (ЦРБ). На цих же базах виготовляють нові і відновлюють зношені деталі. При змішаній формі найбільш трудомісткі роботи (капітальний ремонт, модернізація устаткування, виготовлення запасних частин і відновлення зношених деталей) проводиться в РМЦ, а технічне обслуговування і поточні ремонти — силами ЦРБ, комплексними бригадами слюсарів, що закріплюються за окремими ділянками. Із збільшенням долі складного, прецизійного і автоматичного устаткування, з підвищенням вимог до якості продукції намітилася тенденція переходу від децентралізованной форми до змішаної.

17.3Начення і задачі енергетичного господарства . Його структура і технічна база.

Енергетичне господарство підприємства, сукупність установок, службовців для перетворення і передачі енергії, і відповідних служб, що забезпечують безперебійне постачання підприємства всіма видами енергії і енергоносіїв (електроенергією, паливом, парою, газом і т. д.) встановлених параметрів і при найменших витратах. Промислові підприємства — основні споживачі енергетичних ресурсів. Їх потреба в енергії і енергоносіях безперервно зростає, причому енергоозброєність праці на підприємствах є одним з головних показників науково-технічного прогресу.

У склад Енергетичне господарство підприємства входять: електричні підстанції; електрична, теплова і газова мережі; киснева і ацетиленова станції; холодильні установки; слабкострумовий цех, що включає автоматичну телефонну станцію; цех, зайнятий ремонтом енергетичних установок, а також паливне господарство. Розмір Енергетичне господарство підприємства характеризується кількістю і потужністю енергетичних установок. До них відносяться парові казани, електрогенератори, двигуни, а також апарати, споживаючі електричну енергію на технологічні процеси (зварку, гарт, плавку і т. п.).

Техніко-економічною характеристикою теплових електростанцій є кількість палива (у одиницях умовного), витрачена на виробництво 1 квт·ч електричної енергії. На електростанціях загального користування в СРСР питома витрата умовного палива склала в 1970 — 367 г, в 1976 — 337 р

Найважливіше завдання організації раціонального вжитку енергії на промисловому підприємстві — боротьба за економію палива і енергії. Дороги економії енергії: вдосконалення технології і організації виробництва, інтенсифікація виробничих процесів, встановлення найбільш доцільних режимів робіт і прогресивних норм витрати, організація соціалістичного змагання.

Основними завданнями енергетичного господарства є: — безперервне забезпечення підприємства, його підрозділів і робочих місць усіма видами енергії з дотриманням установлених для неї параметрів — напруги, тиску, температури та ін.; — раціональне використання енергетичного устаткування, його ремонт і обслуговування; — ефективне використання й ощадлива витрата в процесі виробництва всіх видів енергії.

Для здійснення перерахованих завдань, а також для розроблення й упровадження заходів щодо економії всіх видів енергії на підприємствах створюються енергетичні господарства, структура яких залежить від багатьох чинників: типу виробництва, обсягу випуску продукції, енергоємності продукції, розвитку кооперації з іншими підприємствами та ін.

На великих підприємствах енергетичне господарство очолює управління головного енергетика (УГЕ), на середніх підприємствах — відділ головного енергетика (ВГЕ), на малих підприємствах — енергомеханічний відділ на чолі з головним механіком. Головний енергетик є заступником головного механіка. До складу енергетичного господарства середнього підприємства належать: відділ головного енергетика, електросиловий цех (або ділянка), тепло- або паросиловий цех, електроремонтний і слабострумовий цехи.