3. Види дії ліків

Лікар та провізор повинні чітко розуміти смислове значення загальних іі-рміпів, якими позначаються ліки, і зміни в організмі, що відбуваються при ї\ мііеденні.

Ліки (лікарський засіб, лікарський препарат) - фармакологічний засіб, до­ми шєний МОЗ України до застосування з метою лікування, запобігання або лі;іі поетики захворювання.

Лікарська речовина - індивідуальна хімічна сполука або біологічна речо-иі і на, дозволена до застосування.

Фармакологічна речовина - індивідуальна речовина з фармакологічною і і м 11 вністю, яка досліджується.

Фармакологічний препарат - фармакологічна речовина в лікарській фор­мі, яка досліджується.

Решта назви ліків: фізіологічно, біохімічно активна речовина, медика­мент, медичний або фармацевтичний препарат - є невдалими або нераціо­нальними синонімами слова "ліки".

Ліки, введені в організм, взаємодіють з рецепторами клітини, внаслідок чого посилюються ( збуджуються) або пригнічуються (гальмуються) функ­ції клітин. Посилення або пригнічення біофізичних, біохімічних та фізіоло­гічних процесів у клітині під дією ліків називається фармакологічною ре­акцією.

Фармакологічний ефект - результат послідовних змін у функціях орга­нів та систем організму.

Комплекс змін (фармакологічних ефектів), які розвиваються в організмі під впливом ліків, називається фармакодшшмікою.

(їюсоби, за допомогою яких досягаються фармакологічні ефекти ліків, є механізмом їх дії

Для аналізу складних і різноманітних явищ фармакодинаміки виділяють декілька видів дії ліків.

Під місцевою (пререзорбтивною) дією розуміють сукупність явищ, які розвиваються на місці застосування ліків. Місцева дія виявляється, коли лі­ки наносять на ту або іншу тканину людини: шкіру, слизові поверхні. Але слід пам'ятати, що місцеву дію не можна розглядати окремо від реакції іісього організму. Місцева дія характеризується в'яжучим, подразнюючим, припікаючим, місцевоанестезуючим ефектом речовин. Для місцевої дії за­стосовують мазі, гелі, розчини, присипки, порошки, пасти, лініменти, плас-тири.

Резорбтивна дія виникає тоді, коли ліки всмоктуються в кров. При ре-зорбтивній дії процеси відбуваються в органах і тканинах, з якими ліки без­посередньо взаємодіють.

Пряма дія - коли ефект зумовлений безпосереднім впливом речовини па орган-мішень. Мають місце також процеси, які виникають вторинно в інших тканинах і органах і є результатом прямої дії ліків. Пряма дія завжди первинна, непряма - завжди вторинна. Проявом прямої дії ліків є вибірко­ва дія - вплив ліків тільки на обмежену групу клітин, органів. Вибірковість прямої дії пояснюється тим, що тканини і клітини організму відрізняються одне від одного не тільки морфологічною структурою, але і характером біохімічних процесів. Вибіркова (селективна) дія - це наслідок втручання ліків у біохімічні процеси. Вибірковість дії найбільш чітко виявляється при иведенні в організм порівняно малих доз ліків. На цій підставі термін "вибі­ркова дія" інколи замінюється терміном "переважна дія". Важливо, щоб

-11 -

препарати володіли вибірковою дією. Завдання фармакологів, хіміків, про­візорів полягає в тому, щоб створювати селективні засоби.

Добре виражена вибіркова дія у хіміотерапевтичних препаратів. Прикладом вибіркової дії є дія серцевих глікозидів на серцевий м'яз, адре­наліну та атропіну на еферентні нерви, алкалоїдів ріжків на м'язи матки.

Розрізняють ще головну і побічну дії ліків. Головна - це бажана дія, її називають ще позитивною дією. Побічна (негативна дія), як правило, не по­трібна для досягнення мети терапії і перешкоджає головній дії.

Оборотна та необоротна дії. Якщо зміни в організмі, що виникли вна­слідок дії ліків, протягом певного часу проходять безслідно, то ліки мають оборотну дію. У протилежному випадку має місце необоротна дія. Одні і ті ж ліки можуть викликати оборотну і необоротну дії в залежності від дози. Такими, наприклад, є припікаючі та в'яжучі речовини, кислоти, солі важких металів, сполуки арсену, фенолу. Необоротна дія настає від неправильного застосування ліків: перевищення доз, тривалого вживання, при індивідуаль­ній несумісності ліків і організму.

Рефлекторна дія: непряма дія ліків, у механізмі дії яких беруть участь рефлекси. У рефлекторній дії особливу роль відіграють рефлексогенні зони, які містять багато чутливих нервових закінчень. Такі зони знаходяться в слизовій ШКТ, верхніх дихальних шляхах, на поверхні шкіри, в судинній системі. Рефлекторна дія здійснюється на відстані і є наслідком збудження закінчень аферентних нервів. Прикладом рефлекторного виду дії є дія на­шатирного спирту на дихання. Гірчичники, банки, скипидар, крім місцевої, мають ще й рефлекторну дію.

Місцева, резорбтивна і рефлекторна дії ліків - умовні поняття, вони взає­мозв'язані в цілому організмі.

Дія ліків ще поділяється на фармакотерапевтичну і негативну. Перша визначає, на яку ланку захворювання (причину, патогенез, симптоми) діють ліки, друга використовується для характеристики безпечного застосування препаратів. Сучасна фармакотерапія використовує ліки з етіотропною, па­тогенетичною, симптоматичною і стимулюючою діями.

Етіотропиа (причинна, каузальна) фармакотерапія стала можливою пі­сля того, як було з'ясовано причини багатьох захворювань. З метою етіо-тропної терапії застосовують хіміотерапевтичні, протиглистні, вітамінні препарати, антидоти та інші. Етіотропна фармакотерапія є радикальною, але не завжди при її застосуванні настає повне одужання. Розвиток будь-якого захворювання - це ланцюг причинно-наслідкових відношень. Усуваючи причину (ліками етіотропної дії), ми не завжди можемо ліквідувати наслі­док, тобто функціональні і структурні порушення в організмі, що вже вини­кли. Тому необхідно призначати ліки з патогенетичним видом дії, тобто такі, що усувають або знижують функціональні і структурні порушення, які виникають у процесі розвитку (патогенезу) захворювання. З метою патоге­нетичної терапії застосовують протизапальні, протигістамінні, седативні препарати, серцеві глікозиди.

"Найстарішим" видом фармакотерапії є симптоматична. Такий вид лі­кування є паліативним (лат. pallio - прикривати, згладжувати). За сучасних умов препарати симптоматичної дії застосовують у комплексній фармако­терапії після встановлення діагнозу, оскільки симптоми - це "палаюча свіч­ка" при встановленні діагнозу. Але є симптоми, небезпечні для життя, які необхідно швидко усувати (сильний біль, різкий спазм, судоми, високий AT, гіпертермія, важка депресія). Препарати симптоматичної дії: анальгети­ки, снодійні, жарознижуючі, проносні та ін.

-12-

Стимулююча фармакотерапія спрямована на підвищення захисних сил (процесу саногенезу) і стимуляцію компенсаторних механізмів організму. І [с найменш роздроблений вид лікарської терапії. Стимулюючу дію мають шікцини, аналептики, загальнотонізуючі препарати.

У медичній практиці найчастіше використовують лікарські засоби, які спрямовані на усунення причини хвороби, пригнічення механізмів її розви­тку, ліквідацію основних симптомів.

Негативні види дії ліків

При комплексній фармакотерапії потрібно враховувати небезпечність по-) і і і ірагмазії (політерапії). Остання є однією з причин негативної дії ліків.

Дійсну частоту уражень здоров'я внаслідок застосування ліків важко встановити. Вважають, що ураження від ліків зустрічаються приблизно у 10-15% хворих. Відомо близько 500 наіменувань ліків, які викликають ура­ження печінки, стільки ж - нирок, органів кровотворення. Але ускладнення лікарської терапії не мають чіткої номенклатури. Застосовуються терміни: лікарська хвороба, ятрогенні захворювання, хвороба прогресу медицини, і ісгативна, токсична, побічна, небажана дія ліків.

Які основні негативні види дії ліків? Розрізняють негативні види дії ліків, пов'язані з фармакодинамікою (морфін пригнічує дихання, атропін викли­кає сухість у роті; ульцерогенна, гепатотоксична, нейротоксична, нефроток-сична дія ліків), з передозуванням (саліцилати, стрептоміцини викликають пірату слуху) та повторним їх введенням (ейфорія, залежність, звикання, і ахіфілаксія, абстиненція, кумуляція, алергія).

Передозування ліків часто виникає при ураженні печінки, нирок. Зви­кання (син. стійкість, толерантність, резистентність, виносливість) - стан, коли при повторному введенні ліків зменшується їх ефективність. При­страсть (залежність) характеризується непереборним бажанням регуляр­ного вживання ліків. Пристрасть, як правило, виникає до ліків, які виклика­ють ейфорію (наркотичні анальгетики). Механізм цього явища пов'язаний з систематичним введенням ліків, які залучаються до біохімічних процесів, що відбуваються в організмі. Створюється новий, відмінний від звичайного, метаболізм в організмі.

Кумуляція (лат. cumulatio - нагромадження) викликається накопиченням в організмі активної речовини (матеріальна кумуляція) або сумацією її ефе­ктів (функціональна кумуляція). Інколи явище кумуляції використовують, щоб досягти належного терапевтичного ефекту лікарських речовин (антибі­отиків, серцевих глікозидів). Кумуляція найчастіше має не терапевтичне, а токсикологічне значення. Особливо легко інтоксикація лікарськими речо­винами виникає при недостатності функції печінки і нирок.

Лікарська алергія найчастіше виникає на 7-12 день від початку вживання препарату при повторному курсі терапії. Вона спостерігається у 15-30% осіб і різноманітна за своїм характером і тяжкістю: від легких проявів на шкірі до смертельного анафілактичного шоку.

Побічні явища, що виникають при застосуванні протимікробних засобів, особливо антибіотиків, спостерігаються дуже часто. Одним з найчастіших небажаних наслідків лікування антибіотиками є поява стійких патогенних мікроорганізмів і розвиток дисбактеріозу - порушення нормального спів­відношення мікрофлори шкіри та слизових оболонок.

Аномалії розвитку плода - тератогенна (від грец. teratos - потворність) дія розвивається з 3 до 10-го тижня вагітності. Тератогенна дія ліків харак­терна для антибіотиків, вітамінів А, Д, К, цитостатиків і інших.ліків, які за­стосовуються у великих дозах тривалий час.

-13-

За ступенем небезпеки для ембріона лікарські засоби поділяють на три групи:

- Найнебезпечніші лікарські засоби з високим ступенем ризику терато­генного ефекту: цитостатичні, імунодепресанти, протипухлинні антибіоти­ки, андрогени, талідомід.

-Засоби з меншим тератогенним ефектом: протиепілептичні, сечогінні (діакарб), антидіабетичні (глібенкламід, гліпізид), непрямі антикоагулянти, спирт етиловий.

-Засоби, які порівняно мало небезпечні для плода. Це велика кількість препаратів різних фармакологічних груп. їх можуть приймати вагітні жінки.

Структурні і функціональні дефекти розвитку в період ембріогенезу ви­никають, як правило, в перші три місяці розвитку вагітності. Приблизно у 2-4% новонароджених відмічається явне та приховане каліцтво. Близько 76% з них зумовлені вживанням ліків під час вагітності. Функціонально-структурні порушення формування органів плода під впливом ліків, що здатні проникати крізь плаценту, у ПІ триместрі вагітності називають фе-тотоксичним ефектом.

Ембріотоксична дія розвивається у перші два тижні від початку заплід­нення. Вона є наслідком токсичної загальноплазматичної дії спочатку на опліднену яйцеклітину, а потім на ембріон. Внаслідок цього розвиток емб­ріона, процес імплантації (1-2 тижні) і плацентація (3-6 тижнів) порушують­ся, і вагітність не розвивається, настає аборт. Це відбувається при тривалому або у великих дозах вживанні ліків. Якщо ембріотоксична дія не закінчила­ся абортом, то це початок тератогенної дії. Ембріотоксичні властивості мо­жуть виявляти протипухлинні, сечогінні засоби.

Особливості впливу лікарських речовин на плід від 24 тижнів до пологів і на новонародженого вивчає спеціальний розділ фармакології - перина­тальна фармакологія.

Мутагенна дія (генетична) може виникнути від вживання ліків та інших хімічних засобів жінкою, а інколи і чоловіком, у період гонадогенезу і емб­ріогенезу. Мутагенні ефекти лікарських речовин є стійко закріпленими у біологічному відношенні.

Бластомогенна (канцерогенна ) дія лікарських засобів практично ви­ключається, оскільки ліки, як правило, застосовуються протягом нетривало­го часу (для утворення пухлини необхідні роки). Але ліки можуть стимулю­вати розвиток пухлин.

Синдром відміни (загострення хвороби) розвивається при тривалому за­стосуванні і раптовій відміні трициклічних антидепресантів, нейролептиків, інсуліну, барбітуратів, кортикостероїдів, антикоагулянтів, клофеліну, бло-каторів різних рецепторів. Щоб запобігти синдрому відміни, ці засоби від­міняють поступово.

Наведені небажані наслідки, які витікають з негативної дії сучасних ліків, ні в якому разі не є аргументом проти фармакотерапії. Умови їх виникнення слід добре знати і прагнути до їх максимального усунення.