3. Коротка характеристика бактеріологічної (біологічної) зброї

Поряд з ядерною і хімічною зброєю в арсеналах армій ряду країн є ще один вид засобів масового ураження – бактеріологічна (біологічна) зброя. Ця стратегічна зброя спрямована насамперед проти військовослужбовців, мирного населення, економічного потенціалу країни.

3.1. Поняття про біологічну (бактеріологічну) зброю

!	Бактеріологічна (біологічна) зброя – це боєприпаси та прилади, споряджені бактерійними середниками, які призначені для масового ураження людей, тварин та сільськогосподарських культур.

Бойові біологічні засоби включають такі агенти, вплив яких залежить від їх здатності розмножуватися в ураженому організмі. Вони призначені для застосування на війні з метою викликати захворювання або смерть людей, тварин чи рослин.

Для біологічної зброї характерні:

8. дешевизна,

9. висока ефективність,

10. тривалість дії,

11. здатність з часом збільшувати площу ураження,

12. властивість уражати виключно живу силу противника.

До бактерійних середників відносяться збудники захворювань: бактерії, віруси, рикетсії, гриби і токсини, які виробляються бактеріями. З воєнною метою можуть бути використані збудники таких захворювань, як:

— бактерії чуми, сибірки, туляремії, сапу, меліоїдозу, холери;

— віруси натуральної віспи, жовтої лихоманки, венесуельського та американського енцефаломієлітів коней;

— рикетсії висипного тифу, Ку-лихоманки, цуцугамуші;

— гриби кокцидіоідомікозу, гістоплазмозу, нокардіозу;

— токсин ботулізму;

— стафілококовий ентеротоксин.

Окремо розглядається питання про можливість використання як засобів біологічного ураження різноманітних токсинів, що продукуються деякими мікроорганізмами (наприклад ботулінічний токсин, стафілококовий ентеротоксин). Хоча вони утворюються поза межами ураженого мікрорганізму, проте, зважаючи на подібність технологій їх виробництва з бактеріологічними агентами є всі підстави вважати ці засоби біологічними.

Крім того не можна не враховувати досягнень в галузі молекулярної біології та генної інженерії, які дозволяють створити різні генетичні рекомбінації штамів збудників хвороб, що не піддаються індикації, мають стійкість до ліків, підвищену токсикогенність.

!	З величезної кількості відомих патогенних мікроорганізмів можуть бути використаними з воєнною метою як бактерійні засоби ураження тільки найбільш патогенні з них, доза зараження якими надзвичайно мала і складає від десятка до тисячі мікробних клітин.

Бактеріологічна зброя може бути спрямована на ураження як людей, з метою нанесення ударів по живій силі противника, так і сільськогосподарських тварин і рослин, з метою знизити його економічний потенціал, викликати голод і розруху.

Аналіз літератури свідчить про те що як бактеріологічна зброя може використовуватись:

Для ураження людей	– збудники сибірки, чуми, натуральної віспи, меліоїдозу, холери, жовтої лихоманки, орнітозу, східного, західного і венесуельського енцефаломієлітів коней, черевного тифу, лихоманки Скалистих гір, лихоманки Цуцугамуші, кокцидиоідомікозу, токсин ботулізму та інші
Для ураження сільскогосподар-ських тварин	– збудники ящура, чуми великої рогатої худоби, чуми свиней, африканської лихоманки свиней, азіатської несправжньої чуми птахів, а також зоонозів (сапу, сибірки) та інші
Для ураження сільскогосподар-ських рослин	– збудники іржі хлібних культур, пирикуляріозу, фітофторозу картоплі, гомозу бавовника

Застосування бактерійних середників з метою ураження против­ника відоме з давніх часів. Так в середні віки під час воєн заражались колодязі та джерела водопостачання трупами людей і тварин, що загинули від заразних захворювань. В період колонізації Америки серед корінних індіанців племен штучно поширювалась віспа шляхом пересилання зараженого одягу та ковдр в розташування племен. Це привело до загибелі мільйонів корінних мешканців Америки.

Перші розробки проблем використання бактерійних середників з воєнною метою були здійснені в Німеччині перед першою світовою війною. В 1915 році німці заразили хвороботворними мікробами коней, призначених для військ Антанти. В цьому ж році в Петроград були направлені німецькі диверсанти, які мали при собі культури бактерій чуми.

За даними деяких авторів в СРСР розробка бактеріологічних засобів ураження проводилась з 1926 року, коли в складі військово-хімічного управління Червоної армії була організована спеціальна лабораторія. В 1936 році проводились польові випробування біологічної зброї.

Розробка бактеріологічної зброї велась в 30-40 роках двадцятого століття японською воєнщиною. Були встановлені факти застосування нею бактерійних середників під час воєнного конфлікту в районі Халхін-Гола в 1939 році, а під час війни проти Китаю в 1940-1942 роках були штучно викликані спалахи чуми.

Під час другої світової війни німецько-фашистські загарбники штучно створювали вогнища висипного та черевного тифу на окупованій території при відступі своїх військ. Нюрнберзький процес над воєнними злочинцями повністю довів наміри керівництва фашистської Німеччини, яке готувалось до широкого застосування біологічних засобів.

Радянський Союз під час Другої світової війни теж використовував бактеріологічну зброю. Так влітку 1942 року в боях за Північний Кавказ проти наступаючих фашистських військ ефективно застосовувались бойові штами туляремії.

Бактеріологічна зброя використовувалась в 1944-1945 роках військами НКВС та МДБ СРСР на Прикарпатті в боротьбі проти Української Повстанської Армії. В населених пунктах районів, де населення підтримувало визвольну боротьбу УПА штучно створювались епідемічні вогнища висипного тифу шляхом розміщення заражених людей серед здорових (в церквах, на ринку, зборах та інших людних місцях).

В ході Другої світової війни в США була прийнята програма проведення дослідних робіт по розробці та удосконаленню бактеріологічної зброї.

Після закінчення війни в багатьох країнах велись таємні розробки нових штамів бактеріологічної зброї та сучасних методик її застосування. Доказів цього можна привести багато.

Збройні сили Америки застосовували біологічні середники під час війни в Кореї, Південному В'єтнамі.

В 1969 році необережність персоналу військової науково-дослідної лабораторії в американському штаті Айова привела до спалаху епідемії серед худоби на місцевих фермах.

Найвідомішою трагедією, яку спричинила бактеріологічна зброя, стали події 1979 року у Свердловську (СРСР). За деякими даними бацили сибірки проникли у місто із секретної лабораторії 19 військового містечка. Внаслідок цього жертви серед цивільного населення становили понад одну тисячу чоловік.

Широко відомими стали факти розповсюдження бацил сибірки в США осінню 2001 року диверсійним шляхом за допомогою поштових відправлень.

Розуміючи всю небезпечність цього виду зброї, більшість прогресивних людей світу виступають за повну заборону використання бактеріологічних засобів з воєнною метою. Завдяки цьому в 1971 році 26 сесія Генеральної Асамблеї ООН схвалила Конвенцію про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) зброї та токсинів і їх знищення, підписання якої відбулося 10 квітня 1972 року.