ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ національний МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА екстреної медичної допомоги та МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ

“Затверджую”

Завідуючий кафедрою ЕМД та МК

професор В. Криса

“____”________________ 2011 р.

Методична розробкадля студентів

для проведення практичного заняття з предмету

“Медицина надзвичайних ситуацій”

Тема № 1.

“організація захисту населення і територій за умов надзвичайних ситуацій”

Підготував викладач кафедри ЕМД та МК Фабрика Р. Р.

Обговорено на засіданні кафедри “ 31 ” серпня 2011 р.

Протокол № 1 .

Івано-Франківськ, 2011

	Навчальна мета	Вивчити завдання медичної служби цивільної оборони та склад основних формувань, необхідних для роботи у вогнищах надзвичайних ситуацій, а також вивчити основні принципи та засоби захисту населення при надзвичайних ситуаціях.
	Час	90 хв.
	Місце проведення	ауд. 5
	Навчально-матеріальне оснащення

а) Література

1. Закон України “Про Цивільну оборону України”, 1999.

2. Закон України “Про війська Цивільної оборони України”.

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 р. №299 “Положення про Цивільну оборону України”.

4. Завьялов В.Н. Учебное пособие по гражданской обороне. – М., 1989. – 271 с.

5. Михайлов В.И. Основы организации и практики медицинской службы гражданской обороны. – М., 1981. – 300 с.

6. Медичні сили і заклади державної служби медицини катастроф. Методичні рекомендації / Під ред. В.О.Волошина. – Київ, 1998. – 39 с.

7. Черняков Г.О., Кочін І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 2001. – 348с.

8. Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 1993. – 462с.

9. Организация экстренной медицинской помощи населению при стихийных бедствиях и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. проф. Мешкова В.В. – М., 1991. – 208с.

10. Закон України “Про цивільну оборону України” / відомості Верховної Ради України, 1993р., №14, с. 124

5.	Навчальні питання і розрахунок часу
	Вступ – короткий історичний нарис про становлення ЦО	5 хв.
	Основні положення з питань захисту людини при НС	5 хв.
	Основні завдання цивільної оборони	10 хв.
	Медична служба ЦО і її призначення	5 хв.
	Принципи захисту населення при надзвичайних ситуаціях.	10 хв.
	Засоби індивідуального захисту.	25 хв.
	Колективні засоби захисту.	20 хв.
	Правила поведінки населення та заходи безпеки під час окремих стихійних лих.	10 хв

1. Вступ – короткий історичний нарис

про становлення Цивільної Оборони

Вперше проблема надання медичної допомоги населенню у разі масових уражень найгостріше виявила себе в період першої світової війни (1914-1918р.р.), коли населення великих міст і промислових об’єктів глибокого тилу стало потерпати від безпосереднього впливу авіації та далекобійної артилерії ворога. Виникла небезпека застосування хімічної зброї (хлор, іприт). почався пошук засобів та методів захисту цивільного населення від уражаючих чинників застосовуваної зброї.

У СРСР на початку 30-их років була розроблена державна система захисту населення у воєнний час. Рада Народних Комісарів СРСР 4 жовтня 1932р. затвердила “Положення про протиповітряну оборону СРСР”. Створюється місцева протиповітряна оборона (МППО), однією зі служб якої була медико-санітарна служба (МСС МППО). У 1938 році видається “Тимчасове положення про МСС МППО”, а в 1942 році – “Положення про МСС МППО міст СРСР”.

У складі МСС МППО створюються пересувні формування для надання медичної допомоги потерпілим безпосередньо в осередках ураження. Визначено медико-санітарні заклади, які надають населенню госпітальну та амбулаторно-поліклінічну допомогу і лікування за межами осередків, але у межах міста. Створено органи управління.

За роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945р.р.) МСС МППО надала медичну допомогу 140000 поранених та повернула до праці 80% з них. Друга світова війна (1939-1945р.р.) позначилася появою ядерної зброї – зброї величезної руйнівної сили. З’явився новий уражаючий чинник – радіаційний. Виникла потреба у розробці як засобів захисту від ядерної зброї і надання медичної допомоги населенню від його уражаючих чинників, так і організаційно-тактичних та організаційних форм діяльності охорони здоров’я. Система медичного забезпечення на місці та надання медичної допомоги ураженим в повному обсязі у межах міста, що була прийнята МСС МППО у 1942р., вже не відповідала новим умовам.

На початку 50-их років розробляється та вдосконалюється з урахуванням медико-тактичних умов в осередках масового ураження ешелонована за часом та місцевістю система лікувально-евакуаційного забезпечення (ЛЕЗ) потерпілого населення. Підгрунтям системи став досвід військово-медичної служби Збройних Сил СРСР.

У 1961р. на базі МППО створюється цивільна оборона. У 1962р. виходить “Положення про медичну службу цивільної оборони (МСЦО) Союзу РСР”. МСЦО створюється за територіально-виробничим принципом і розгортає власні сили та засоби з використанням місцевих лікувально-профілактичних закладів і громадських споруд для надання медичної допомоги потерпілим. МСЦО призначалася для медичного забезпечення населення у воєнний час.

У 1977р. видається “Положення про медичну службу цивільної оборони СРСР” та низка директивних документів Міністерства охорони здоров’я СРСР, які впровадили суттєві зміни та доповнення в організацію сил та засобів служби. Як одне з найважливіших завдань МСЦО визначено надання медичної допомоги потерпілим під час природних та техногенних катастроф без суттєвих змін сил і засобів служби.

Збільшення кількості великомасштабних катастроф показало, що сили і засоби МСЦО, які розраховані для роботи у воєнний час, надто громіздкі за своєю організаційно-штатною структурою, не мають належної мобільності та готовності щодо термінового реагування. Вони не змогли зіграти вирішальну роль у момент ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф, що сталися у другій половині 80-их років. Тому 7 квітня 1990р. була прийнята Постанова Ради Міністрів СРСР за №339 “Про створення у державі служби екстреної медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях” та виданий однойменний наказ міністра охорони здоров’я СРСР від 14 травня 1990р. за №193.

Крім того, в Україні для виконання наказу міністра охорони здоров’я СРСР було видано наказ міністра охорони здоров’я України від 25 грудня 1990р. №209 “Про організацію служби екстреної медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях”, згідно з яким до складу медичної служби включаються центри медичної допомоги з бригадами постійної готовності, спеціалізовані бригади (швидкого реагування та посилення), а також станції (відділення) швидкої медичної допомоги, відділення екстреної та планово-консультативної допомоги. Було створено Київський регіональний центр екстреної медичної допомоги, організовано науково-практичне об’єднання “Медицина катастроф”, визначено головні заклади за проблемами надання екстреної допомоги у НС, а також регіональні центри з надання екстреної медичної допомоги у НС та території їх обслуговування.