Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Фонетика. Орфографія.docx
Скачиваний:
107
Добавлен:
17.08.2019
Размер:
265 Кб
Скачать

16. Чергування голосних звуків відбувається в словах вірша (цифрою позначено наступне слово), крім:

БАБУСІ Дай, бабусю, поцілую сивину твого (1) волосся, теплим диханням зігрію снігом вибілені (2) коси. Може, і на них розтане (3) лоскотливий (4) іній срібний, мов химерні візерунки на замерзлій з (5) ночі шибі. (Анатолій Костецький)

А – першого, Б- другого, В – третього, Г – четвертого, Д – п’ятого

17. Чергування звуків (голосних або приголосних) відбувається в усіх словах (цифрою позначено наступне слово), крім:

Що воно (1) дзвонить? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від маленької ялинки, що (2) росте у нас на (3) шкільному подвір'ї. (4) Вслухаюся і (5) дивуюся. То (6) дзвонять маленькі (7) сніжинки. Висять на ялинкових (8) гілочках, доторкуються одна до одної, немов срібні (9) дзвіночки. І дзвенять, дзвенять... Аж місяць прислухається до того дзвону. (Василь Сухомлинський)

А – першого, Б- другого, В – третього, Г – четвертого, Д – п’ятого, Е – шостого, Є – сьомого, Ж – восьмого, З – дев’ятого

Наголос

Наголос в українській мові вільний і рухомий, тобто може падати на будь-який склад і під час змінювання слова пересуватися: голова — голови — голови — голів, казати — кажеш — кажу.

Система наголошування в українській мові досить складна. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звертатися до словників.

Разом із тим спостерігаються й деякі закономірності в наголошуванні слів:

1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі (передостанній склад): навчання, завдання, запитання, читання, визнання, видання, пізнання, послання.

Але є й відхилення від цього правила: обладнання (набір механізмів тощо), нехтування, бігання, ковзання.

2. Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказівка — вказівки, учителька — учительки, ластівка — ластівки, голка — голки, писанка — писанки. Але: родичка — родички, сусідка — сусідки, верхівка — верхівки.

3. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузький, кружний, легкий, липкий, мілкий, низький, новий, нудний, пісний, різкий, сипкий, стійкий, стічний, страшний, твердий, тісний, тонкий, тяжкий, черствий, чіткий, чуткий, шкільний.

4. На останній склад падає наголос у прикметниках, що походять від односкладових іменників лісовИй, льодовИй, сніговИй, цеховИй, текстовИй, фаховИй (від ліс, лід, сніг, цех тощо).

5.У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголос падає на перший склад: вузько, легко, мілко, чітко, різко, страшно, твердо…

6. У дієсловах перший склад закінчень -емо, -имо, -ете -ите не наголошується: несемо, несете (а не «несемо» «несете»); ідемо, ідете (а не «ідемо», «ідете»); підемо, підете; будемо, будете; гуркочемо, гуркочете; гуркотиш, гуркотите; залишимо, залишите.

Наголос виступає як засіб розрізнення слів та словоформ. Наприклад, подані парами слова вИгода (користь) і вигОда (зручність), зАхват (захоплення) і захвАт (пристрій, ширина робочого ходу), лІкарський (від лікар) і лікАрський (від ліки), похІдний (від похід) і похіднИй (який походить від чогось) — різні, на що й вказує наголос. У різних відмінках стоять слова: рУки і рукИ, вІкна і вікнА; різний вид мають дієслова насИпати і насипАти.

Омографи (однаково пишуться, але по-різному вимовляються і мають різне лексичне значення): Атлас – атлАс, зАмок-замОк, нІколи-нікОли, пАша-ПашА тощо.